ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 34

1.Законодавство про охорону атмосферного повітря. Джерела забруднення атмосферного повітря. Методика вивчення впливу денатурованого природного середовища на здоров’я населення.

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому
значенні:

атмосферне повітря - життєво важливий компонент навколишнього
природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що
знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень;

охорона атмосферного повітря - система заходів, пов'язаних із
збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного
повітря, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та
впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів;

забруднення атмосферного повітря - змінення складу і
властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або
утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних
сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан
навколишнього природного середовища;

забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного
походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може
прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я
людини та стан навколишнього природного середовища;

викид - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин
або суміші таких речовин;

нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря - група
нормативів, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для
здоров'я людини та стану навколишнього природного середовища від
впливу шкідливих чинників атмосферного повітря;

норматив вмісту забруднюючої речовини у відпрацьованих газах
та впливу фізичних факторів пересувного джерела - гранично
допустима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах
пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря;

норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини
стаціонарного джерела - гранично допустимий викид забруднюючої
речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від
стаціонарного джерела викиду;

технологічний норматив допустимого викиду забруднюючої
речовини - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або
суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з
устаткування;

норматив якості атмосферного повітря - критерій якості
атмосферного повітря, який відображає гранично допустимий
максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і
при якому відсутній негативний вплив на здоров'я людини та стан
навколишнього природного середовища;

норматив гранично допустимого впливу фізичних та біологічних
факторів стаціонарних джерел - норматив, який встановлюється для
кожного стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного,
іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за
якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з
урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії
встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів
екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим
нормативом);

джерело викиду - об'єкт (підприємство, цех, агрегат,
установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в
атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Стаття 2. Законодавство про охорону атмосферного повітря

Відносини в галузі охорони атмосферного повітря регулюються
цим Законом, Законом України "Про охорону навколишнього природного
середовища" (1264-12) та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 3. Державне управління в галузі охорони
атмосферного повітря

Державне управління в галузі охорони атмосферного повітря
відповідно до закону здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони навколишнього природного
середовища; { Абзац третій статті 3 в редакції Закону N 5456-VI
(5456-17) від 16.10.2012 }

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони навколишнього природного середовища;
{ Абзац четвертий статті 3 в редакції Закону N 5456-VI (5456-17)
від 16.10.2012 }

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров'я; { Абзац статті 3 в
редакції Закону N 5456-VI (5456-17) від 16.10.2012 }

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони здоров'я; { Абзац статті 3 в редакції
Закону N 5456-VI (5456-17) від 16.10.2012 }

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади,
органи місцевого самоврядування.

Розділ II

СТАНДАРТИЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ
В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

Стаття 4. Завдання стандартизації і нормування в галузі
охорони атмосферного повітря

Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного
повітря проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових
норм, правил, вимог до охорони атмосферного повітря від
забруднення та забезпечення екологічної безпеки.

Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного
повітря спрямовані на:

забезпечення безпечного навколишнього природного середовища
та запобігання екологічним катастрофам;

реалізацію єдиної науково-технічної політики в галузі охорони
атмосферного повітря;

встановлення єдиних вимог до обладнання і споруд щодо охорони
атмосферного повітря від забруднення;

забезпечення безпеки господарських об'єктів і запобігання
виникненню аварій та техногенних катастроф;

впровадження і використання сучасних екологічно безпечних
технологій.

Стандарти в галузі охорони атмосферного повітря
розробляються, приймаються, схвалюються, переглядаються,
змінюються, їх дія припиняється в порядку, встановленому законом.

Стаття 5. Нормативи в галузі охорони атмосферного повітря

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі
нормативи:

нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин
стаціонарних джерел;

нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних
факторів стаціонарних джерел;

нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах
та впливу фізичних факторів пересувних джерел;

технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих
речовин.

Законодавством можуть встановлюватися й інші нормативи в
галузі охорони атмосферного повітря.

Порядок розроблення та затвердження нормативів у галузі
охорони атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів
України відповідно до закону.

Стаття 6. Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря

Для оцінки стану забруднення атмосферного повітря
встановлюються нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря
та нормативи гранично допустимих викидів в атмосферне повітря
забруднюючих речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та
біологічних факторів у межах населених пунктів, у рекреаційних
зонах, в інших місцях проживання, постійного чи тимчасового
перебування людей, об'єктах навколишнього природного середовища з
метою забезпечення екологічної безпеки громадян і навколишнього
природного середовища:

нормативи якості атмосферного повітря;

гранично допустимі рівні впливу акустичного,
електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і
біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених
пунктів.

Для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших
окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи
екологічної безпеки атмосферного повітря.

Стаття 7. Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих
речовин стаціонарних джерел

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та
їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей,
що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в
атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою
забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки
атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня
технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних
установок.

Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і
споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності
наукових і технічних розробок, економічної доцільності
встановлюються:

норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини
стаціонарного джерела;

технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих
речовин або їх суміші, які визначаються у місці їх виходу з
устаткування.

До технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих
речовин належать:

поточні технологічні нормативи - для діючих окремих типів
обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою
технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних
процесів;

перспективні технологічні нормативи - для нових і таких, що
проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів
обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні передових
вітчизняних і світових технологій та обладнання.

тмосфера — це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею.

Саме тут проходить озоновий захист життя Землі від жорсткого для всього жи­вого випромінювання Сонця. Енергія радіації, що абсорбується, перетворюється у теп­лову енергію газових молекул. Сонячна радіація, яка проходить до земної поверхні, має зовсім безпечні границі, а всі ультрафіолетові промені з меншою довжиною хвилі в'язнуть у цьому невидимому, легкому, але непроникному шарі повітряного океану.

З віддаленням від Землі змінюється не тільки густина повітря, а й його склад. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100 км. До складу атмосфери входять азот — 78,08%, кисень — 20,95% і аргон — 0,93%. На частку вуглекислого газу, неону, гелію і всіх інших газів, які присутні у повітрі в мікрокількості, припадає лише трохи більше 0,04%.

У придонних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря змінюється. Важливою змінною складової атмосфери е вуглекислий газ. Ще 100 років тому вміст вуглекислого газу в повітрі був 0,0298%, а тепер — 0,0318%, а в містах ще вищий. Цікаво, що акселерацію — прискорений і посилений ріст дітей, особливо в містах, — деякі вчені пояснюють підвищеним вмістом вуглекислого газу в повітрі. Навіть незначне збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі значно поси­лює дихальний процес, починається швидкий ріст грудної клітини і відповідно всього організму.

Приблизно до висоти 400—600 км зберігається переважно киснево-азотний склад атмосфери. Істотна зміна складу повітря спостерігається лише з висоти близько 600 км. Тут починає переважати гелій. «Гелієва корона Землі», як назвав гелієвий пояс В.І.Вернадський, простягається приблизно до висоти 1600 км від поверхні Землі, а далі вище 2—3 тис. км переважає водень. Так поступово газова оболонка Землі перетворюється у міжзоряний газ, який складається на 76% (за масою) з водню і на 23% з гелію.

• Атмосферне повітря — один з найважливіших природних ре­сурсів, без якого життя на Землі було б абсолютно неможливим. Атмос­ферний кисень О2, необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин і мікроорганізмів. Організму людини і тварин необхід­ний постійний приток кисню. Основне джерело утворення кисню — це фотосинтез зелених рослин. Підраховано, що рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд т кисню. Близько 80% всього кисню в ат­мосферу постачає морський фітопланктон, 20% виробляє наземна рос­линність.

• Вуглекислий газ — обов'язковий компонент фотосинтезу рослин.

Він надходить в атмосферу внаслідок виверження вулканів, розпаду органічних речо­вин, дихання живих організмів, виділення з поверхні теплих океанів, а витрачається атмосферою на фотосинтез рослин, розчинення в холодній воді океанів, перетворення силікатів вивітрюваних гірських порід у карбонати. Рослини за рік поглинають близько 100млрд т оксиду вуглецю, тобто близько 6% усього наявного вмісту його в атмосфері. Важливим фактором стабілізації вмісту оксиду вуглецю є світовий океан, у водах якого розчинено принаймні в сто разів більше оксиду вуглецю, ніж його є у всій атмосфері.

З основних компонентів атмосфери найбільше змінюється вміст у повітрі водяної пари. Вміст водяної пари в атмосфері визначається співвідношенням процесів випарювання, конденсації і горизонтального перенесення.

• Водяна пара — це джерело утворення хмар, туманів, опадів. Наявні в атмосфері водяна пара і діоксид вуглецю захищають земну поверхню від надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект: якби не було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б не+15, а — 23 °С.

Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впли­ває на її радіаційний та водяний баланс. Одним з найважливіших фак­торів, що визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, проце­си газообміну і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.

Атмосферне повітря забруднюється різними газами, дрібними часточка­ми і рідкими речовинами, які негативно впливають на живі істоти, по­гіршуючи умови їх існування. Джерела його забруднення можуть бути природними і штучними (антропогенними):

Рис.1. Штучні та природні джерела забруднення атмосфери

Природне забруднення атмосфери. У нормі природні джерела за­бруднення не спричинюють істотних змін повітря. Інтенсивне поши­рення певного природного джерела забруднення на певній території (викиди попелу і газів вулканами, лісові і степові пожежі) можуть ста­ти серйозною причиною забруднення атмосфери. Так, під час виверження вулкана Кракатау у 1883 р. маса попелу та пилу становила 150 млрд. т, і вони поширилися майже по всій земній кулі. Внаслідок виверження вулкана на Алясці в 1912 р. в атмосферу надійшло понад 20 млрд. т пилу, який тривалий час утримувався в повітрі. Такі катастрофічні яви­ща зумовлюють іноді утворення світлонепроникного екрана навколо Землі, а також зміну її теплового балансу. Проте природні забруднення атмосфери здебільшого не завдають великої шкоди людині, бо відбува­ються за певними біологічними законами і регулюються кругообігом речовин, виявляються періодично.

Штучне (антропогенне) забруднення атмосфери. відбувається внас­лідок зміни її складу та властивостей під впливом діяльності людини. За будовою та характером впливу на атмосферу штучні дже­рела забруднення умовно поділяють на технічні (пил цементних за­водів, дим і сажа від згоряння вугілля) та хімічні (пило- або газо­подібні речовини, які можуть вступати в хімічні реакції).

Рис. 2. Джерела забруднення атмосфери

За агрегатним станом усі забруднювальні речовини поділяють на тверді, рідкі та газоподібні. Саме газоподібні забрудники становлять 90 % загальної маси речовин, що надходять в атмосферу.

Забруднення атмосфери неоднакове по регіонах. В індустріально розвинених районах воно може бути в тисячу разів більшим за серед-ньопланетарні значення. У світі щороку спалюють понад 10 млрд т органічного палива, переробляють близько 2 млрд рудних і нерудних матеріалів. Лише при спалюванні вугілля и атмосферу щороку потрап­ляє близько 120 млн т попелу, а разом з іншими видами пилу — до 300 мли т. За приблизними підрахунками, в атмосферу за останні 100 ро­ків надійшло 1,5 млн т арсену, 1 мли т нікелю, 900 тис. т чадного газу, 600 тис. т цинку, стільки ж міді.

Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдає хімічна про­мисловість. Особливо небезпечними є сірчисті сполуки, оксиди азоту, хлор та ін. Майже всі забруднювальні речовини можуть вступати між собою в реакції, утворюючи високотоксичні сполуки. У поєднанні з ту­маном це явище дістало назву фотохімічного смогу.

Значним джерелом забруднення довкілля є підприємства чорної металургії. Вони викидають в атмосферу багато пилу, кіптяви, сажі, важ­ких металів (свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром). Ці речовини практично стали постійними компонентами повітря промислових центрів. Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря свинцем.

Повітря забруднюють практично всі види сучасного транспорту, кількість якого постійно збільшується у всьому світі. Майже всі складові вихлопних газів автомобілів шкідливі для людського орга­нізму, а оксиди азоту до того ж беруть активну участь у створенні фото­хімічного смогу. Одна вантажівка або один легковик викидає в повітря відповідно 6 м4 З м3 чадного газу СО. Забруднюється повітря і пилом гуми з покришок автомобілів і літаків (один автомобіль утворює близь­ко 10 кг гумового пилу).

Найбільшу загрозу для людства становить забруднення атмосфери радіоактивними речовинами. Ця проблема вперше виникла в 1945 р. після вибуху двох атомних бомб, скинутих з американських літаків на японські міста Хіросиму й Нагасакі. Природна радіоактивність існує незалежно від діяльності людини.

Живі істоти певною мірою пристосувалися до неї, хоч шкідливість її для них є очевидною.

Атмосфера має здатність до са­моочищення. Концентрація забруднювальних речовин через розпорошення їх у повітрі, осідання твердих часточок під впливом сили граві­тації, випадання різних домішок з опадами (дощ інтенсивністю 1 мм/год за 45 хв вимиває з повітря 28 % часточок пилу діаметром 10 мкм). Проте від величезної кількості забруднювальних речовин, що надхо­дять в атмосферу сьогодні, вона не встигає самоочищуватись. Так, при спалюванні за рік 2,1 млрд т кам'яного вугілля і 0,8 млрд т бурого в навколишнє середовище потрапляє 225 тис. т арсену, 225 тис. т герма­нію, 153 тис. т кобальту і, крім того, мільйони тони пилу з металургійних заводів, майже 1/5 частина світового виробництва цементу.

За приблизними підрахунками, маса забруднювальних речовин в ат­мосфері становить 9-10 мли т. Порівняно з масою земної атмосфери це мізерна величина, однак на висоті 50— 100 м від Землі, де саме кон­центруються забруднювальні речовини, частка їх є істотною відносно кількості чистого повітря.

Головними екологічними глобальними наслідками забруднення атмосфери є:

· парниковий ефект;

· озонова дірка;

· кислотні дощі;

· смог.

Вплив транспорту на атмосферне повітря. В промислово розвитих країнах основним джерелом забруднення атмосфери є автотранспорт, парк якого безупинно росте. Якщо в 1900 р. на планеті нараховувалося біля 6 тис. автомобілів, то до 2000 р. чисельність світового парку автомашин досягла 500 млн. одиниць.

Частка автотранспорту в забрудненні атмосфери продуктами згоряння показана в табл.1.

Таблиця 1

Поиск по сайту: