З а п и т а н н я т а з а в д а н н я

1) Як почуття любові змінило Авреліо та Розу?

2) Пригадайте слова Авреліо «Ми тепер сильніші за чаклуна...» Поясніть, у чому була сила Авреліо та Рози і як вона допомогла їм здолати чаклуна.

Обговорення проблеми в загальному колі.

Відомий німецько-американський мислитель XX ст. Еріх Фромм написав книгу «Мистецтво любові». У ній він виклав свої думки про це величне людське почуття. Учитель пропонує учням познайомити­ся з деякими його міркуваннями про любов і висловити своє ставлен­ня до них.

— Чи поділяєте ви думки автора?

— На які особливості любові він звертав увагу?

• Любов допомагає людині подолати почуття самотності та ізоль­ованості.

• У любові має місто парадокс: дві істоти стають однією та зали­шаються при цьому двома.

• Любов — це перш за все вміння віддавати, а не отримувати.

• У будь-якій любові завжди присутні турбота, відповідальність, повага і знання.

Додаткова інформація.

Цікавими для учнів можуть бути деякі факти про любов з історії стародавнього світу, яку вони вивчатимуть цього року.

Існує думка, що любов у стосунках між людьми існувала не за­вжди, а виникла близько п'яти тисяч років тому. Родоначальницею всіх закоханих на нашій планеті вважають дружину єгипетського бога Осіріса богиню Ісіду, яка своєю любов'ю повернула до життя померлого чоловіка.

Давньогрецький мислитель Платон навів давній міф про те, що колись чоловік і жінка були однією істотою — андрогіном. Потім боги поділили його на дві половини. Від того часу кожна половина була приречена шукати другу, щоб знову утворити з нею єдине ціле.

Стародавні греки розрізняли чотири різновиди любові:

• ерос — захоплена закоханість, бурхливе прагнення володіння коханою людиною;

• філіа — любов-дружба, більш духовне і спокійне почуття. У греків філіа поєднувала не лише закоханих, а й друзів;

• агапе — повна жертовності й самозречення, побудована на поб­лажливості та вмінні пробачати іншого, схожа на материнську любов;

• строге — любов-ніжність, сімейна любов, повна лагідної уваги до коханого. Вона виникає з природної прихильності до рідних і підкреслює духовну спорідненість закоханих.

Чому ми прагнемо любові.

Робота з художнім твором.

Розпочинати розгляд питання, використавши різдвяну казку «Сандалі Жозе» бразильського письменника Пауло Коельо, після чого учні відповідають на поставлене запитання.

Сандалі Жозе

Давним-давно, так давно, що ніхто не пам'ятає, коли саме, в од­ному містечку на півдні Бразилії жив хлопчик Жозе. Йому було сім років, батьків він утратив майже одразу після народження і жив у тітки — жінки дуже жадібної і скупої. Грошей у неї було багато, ­але на племінника вона їх майже не витрачала. А Жозе, який ніколи не знав любові, думав, що так воно й має бути, і з цього приводу не сумував.

Жили вони в багатому кварталі, і тітка фактично примусила директора школи прийняти свого племінника, погодившись сплачувати лише десяту частину встановленої суми, погрожуючи, що поскаржиться префекту. Директор вимушений був погодитися, але наказав учителям за будь-якої можливості принижувати хлопчика і всіляко знущатися. Він мав надію, що Жозе наговорить грубощів, і тоді з'явиться привід його виключити зі школи. А Жозе, який ні­коли не знав любові, уважав, що так воно й має бути, і з цього при­воду не сумував.

Настав католицький різдвяний свят-вечір. Місцевий священик був у відпустці, і тому всіх школярів відправили на месу до церкви, розташованої вдалині від цього містечка. По дорозі хлопчики й дів­чатка обговорювали, що кожний із них хоче вранці знайти у своєму черевику: дорогі іграшки, модні сукні, шоколад, велосипед та інше. Усі, як і належить для такої нагоди, були добре вдягнені — усі, крім Жозе, що ходив у лахмітті і старих сандалях, які до того ж були йому малими (тітка придбала їх, коли йому виповнилося чотири роки, а нові обіцяла купити не раніше ніж у десять років). Одноклас­ники питали його, чому він має такий жалюгідний вигляд: мовляв, їм соромно, стояти поряд із хлопчиком, одягненим так бідно. Але Жозе, як ви пам'ятаєте, любові не знав, а тому вважав, що все йде, як іде, і над такими питаннями не замислювався.

Однак коли під звуки органу він увійшов до яскраво освітленого храму і побачив святково одягнених людей, що стояли цілими ро­динами, і батьків, які обіймали своїх дітей, він раптово відчув себе найнещаснішою людиною. І після причастя він не пішов додому ра­зом з усіма іншими, а сів на порозі каплиці й заплакав: хоча він і не знав любові, але тепер зрозумів, що це значить, коли ти один, усіма залишений і нікому не потрібний.

У цю хвилину поряд із ним з'явився якийсь хлопчик — босий і на вигляд також нещасний. Жозе ніколи раніше його не бачив і вирішив, що тому також довелося подолати довгий шлях, щоб дістатися церкви.

«Ноги, мабуть, до крові зітер,— подумав Жозе.— Віддам я йому одну сандалю, хоч і ненабагато, але зменшу його страждання».

Хоча любові він не знав, та зі стражданнями був знайомий дуже добре і не хотів, щоб хто-небудь від них потерпав. Так він і зробив, а додому дістався, одягаючи одну сандалю, що залишилася, то на одну ногу, то на другу, щоб не розбити їх об каміння на дорозі. А ко­ли дістався додому і тітка побачила, що племінник десь утратив одну сандалю, то стала погрожувати: якщо до ранку не повернеш її — по­караю тебе так, що запам'ятаєш надовго.

Переляканий Жозе пішов спати, тому що тітка дарма ніколи не казала. Усю ніч він тремтів, а коли, нарешті, заснув, то через сон раптово почув гучні голоси, які лунали з вітальні. Ще остаточно не прокинувшись, Жозе пішов до вітальні й побачив посеред кімнати сандалю, яку залишив босому хлопцю, а в ній цілу купу всілякого добра: були тут іграшки, велосипед, роликові ковзани й одяг. А кри­чали сусіди, стверджуючи, що їх дітей обікрали, тому що вони, про­кинувшись, нічого не знайшли у своїх черевиках.

Тут прибіг, захекавшись, священик із тієї церкви, де Жозе слу­хав різдвяну месу. Виявилося, що біля самої каплиці невідомо звід­ки з'явилася статуя Дитини Ісуса: він був увесь у золоті, але одна нога була в сандалі, а друга — боса. Раптом установилася тиша, і всі р'азом проголосили молитву Господу за здійснене ним диво, а тітка заплакала й попросила в Жозе пробачення. І в серці його, яке осяг­нуло значення любові, з'явилася тоді вся її сила.

З а п и т а н н я.

— Чому людина прагне любові? (Відповідають усі учні одним речен­ням.)

2. Розповідь учителя.

Любов небезпідставно порівнюють із великим дивом, її сила здатна докорінно змінити людину. Не існує жодної людини, якій не потріб­на любов. Кожен хоче, щоб у нього були ті найдорожчі люди, яким він потрібен, із якими можна поділитися своєю радістю й отримати підтримку тоді, коли буде важко. Мабуть, із цим погодяться всі. Про­те чи завжди ми, у свою чергу, чуйні до тих, хто нас любить? Якщо подумати і відповісти відверто, то, мабуть, ні. Інколи ми буваємо не­уважними, роздратованими і, не бажаючи цього, завдаємо прикро­щів своїм близьким. Ми навіть не замислюємося, що втратити любов іншої людини дуже легко. Адже не існує ніяких законів, які можуть примусити інших любити вас, якщо вони цього не хочуть. Поверну­ти втрачену любов завжди дуже важко, а інколи взагалі неможливо. Що ж робити людині для того, щоб зберегти це величне і прекрасне почуття?

Перш за все слід пам'ятати, що в люблячої людини серце завжди відкрите до вас, і її дуже легко болісно поранити своєю нечуйністю. Зіпсувавши внаслідок цього стосунки з близькою людиною, ви будете дивуватися: чому мене не люблять? Коли виникає таке запитання, відповідь завжди необхідно шукати в самому собі. Чесно і відверто проаналізуйте свої дії та вчинки. Спробуйте подивитися на себе збоку та визначити, які негативні риси вашого характеру заважають вам сприймати любов і дарувати її іншим.

При цьому не слід впадати у відчай — ідеальних людей у світі вза­галі не існує. Нехай ці роздуми стануть лише поштовхом до почат­ку вашого самовдосконалення як цілеспрямованих зусиль і заходів, здійснених для того, щоб стати кращими. Тоді через деякий час ви зможете виправити негативні риси свого характеру й досягти гар­монії в стосунках із близькими людьми.

Робота в парах.

Учитель об'єднує учнів у пари та доручає виконатиє завдання 5 у підручнику. Доцільно, розкриваючи умови завдання, запропону­вати учням навести один-два приклади ситуацій, пов'язаних із тим, коли ми своїми вчинками або словами засмучуємо тих, кого люби­мо, і запропонувати, що їх персонажам необхідно змінити у своїй поведінці.

II 3. Коли людина здатна відчувати любов.

Почуття любові, зазначає вчитель, супроводжує людину все жит­тя. Проте люди різного віку відчувають його по-різному.

Робота в парах.

Учні повертаються до роботи в парах і виконують завдання 6 у підручнику. Ознайомившись із думками сучасних психологів про характерні риси почуття любові в шестикласників, учитель пропо­нує їм доповнити перелік рис, властивих хлопцям і дівчатам їхнього віку, а також сформулювати декілька власних порад, яких слід до­тримуватися хлопцям і дівчатам, щоб дати лад своїм почуттям.

Поиск по сайту: