Робота з художнім твором. Перед початком розгляду питання для самостійного пошуку від­повіді на нього пропонується учням прослухати малійську народну казку «Тідіан»

Перед початком розгляду питання для самостійного пошуку від­повіді на нього пропонується учням прослухати малійську народну казку «Тідіан».

Жила колись дівчина на ймення Тідіан, у якої померла мати. А мачуха змушувала її робити найважчу роботу: товкти просо, носи­ти воду, збирати хмиз, прати білизну, варити обід — і отак щодня!

Напередодні свята дівчатам звичай велить робити зачіски. От надійшло якесь там свято, Тідіан і питає в мачухи:

— Мамо, завтра мої подруги йдуть виплітати кіски, можна і я з ними піду до перукарки?

А мачуха собі міркує, що б його вигадати, аби падчерку не пусти­ти, але так, щоб люди потім не казали, яка вона зла, от вона і при­думала.

— Підеш,— каже,— як поробиш удома всю роботу!

Другого ранку, як тільки розвиднілося, прийшли дівчата до Тідіан, а та вибачається:

— Мені треба спершу всю роботу в хаті поробити, ви йдіть, а я вас наздожену. Тільки дорогу я знаю погано, тому, як дійдете до роздоріжжя, покладіть, будь-ласка, гілку з листям поперек стежки, якою не треба йти.

Хатню роботу Тідіан закінчила, коли сонце вже сіло. Бігом ки­нулася вона до роздоріжжя й побачила якраз поперек однієї з двох стежок нещодавно зламану гілку. Але дівчата вирішили покепкува­ти з Тідіан і поклали гілку на стежку, якою пішли самі. Та вони не знали, що стежка, яку вказали Тідіан, вела до лігва змія.

Отак Тідіан вийшла просто до печери змія. Коли вона його поба­чила й почула грізне сичання, було вже пізно.

— Ану кажи,— спитав він,— хто дозволив тобі прийти до моєї домівки?

— Я не знала, що це твоя домівка,— відповіла, переборовши страх, Тідіан.— Подруги мене обдурили. Змій трохи полагіднішав:

— Чого ж ти хочеш? Кажи!

Тідіан трохи оговталася й насмілилася сказати, що вона лише хотіла зробити зачіску до свята, і попросила її відпустити. А треба сказати, що, крім багато чого іншого, той змій умів чудово випліта­ти зачіски, та ще й уплітав у кіски золоті й срібні нитки. Зрозумів змій, що Тідіан справді ошукали, і наказав їй підійти ближче:

— Я зроблю тебе найкращою серед усіх дівчат. Але дивись, ніко­му не кажи про мене; як скажеш — одразу й помреш.

Зробив змій дівчині зачіску, переплетену золотими і срібними нитками. Дав стару шапку, щоб ніхто не бачив її розкішної за­чіски:

— А тепер іди! Шапку знімеш тоді, як почнеться свято.

Тідіан повернулася до села. Побачили її подруги — і ну глузувати з неї та з її старої шапки. Настав вечір. Дівчата й хлопці, чекаючи на початок танців, улаштували ігри на майдані.

Один хлопець став сміятися з Тідіан і, зрештою, здер із неї ста­ру шапку. Тоді всі побачили, як засяяли кіски на голові дівчини, і здивувалися: «Хто тебе так гарно причесав?» Та хоч як допиту­валися, Тідіан не відповідала. Заздрісна мачуха також спробувала дізнатися:

— Скажи мені ім'я твого перукаря і де він живе, а я тобі дам за це на допомогу слугу.

Тідіан дуже хотілося полегшити свою щоденну важку працю, але вона відмовилася розкрити свою таємницю. Тоді втрутився батько Тідіан. Він пообіцяв їй аж двох слуг, але й тут вона лишилася непо­хитною. Староста села їй запропонував:

— Кожна родина дасть тобі подарунок, тобі слугуватимуть як цариці. Я сам подарую тобі половину моїх полів, коли скажеш, хто той майстер.

Але і йому Тідіан нічого не сказала! Порадилися тоді мешканці селища і вирішили:

— Покличмо хлопця, якого вона любить, може, він зможе ви­питати її таємницю.

Хлопець спробував лагідно розговорити Тідіан, але й він домігся не більше за інших. Вона тільки із жалем відказувала:

— Я мушу мовчати, бо від цього залежить моє життя.

— Отже, ти мене не любиш! Ти щось від мене приховуєш. Як я зможу вірити тобі надалі? Доведи, що ти мене кохаєш!

І дівчина змушена була признатися:

— То змій мене причесав.

Не знала Тідіан, що змій послав пташку, аби стежити за нею. Тільки-но вона промовила ті слова, як пташка-шпигунка заспівала в неї над вухом:

Мати обіцяла їй слугу,

А Тідіан лишилася вірна даному слову.

Не піддалася вона й на прохання батька,

На прохання сусідів, на прохання старости села.

А от її коханий сам-на-сам

Змусив її важити життям.

Підвелася Тідіан і покірно пішла за пташкою, яка пурхпла з де­рева на дерево, до печери змія...

На цьому місці вчитель зупиняється і пропонує учням відповісти на запитання: як, на вашу думку, буде справедливо розв'язати цю справу? Вислухавши думки учнів, учитель завершує казку.

Повторила пташка свою пісню змієві, а той удав, що погано чує, і наказав їй підлетіти ближче. Тідіан тремтіла, як у лихоманці... Але змій проковтнув пташку і відпустив дівчину:

— Ти, Тідіан, відмовилася від найспокусливіших обіцянок. Я пе­реконався у твоїй скромності й чесності. Твоя вірність у коханні ро­бить тобі честь, і я відпускаю тебе на волю.

Імовірно, ця казка переконала вас, що бути справедливими досить важко. Із наведеними в підручнику пропозиціями щодо того, як справедливо ставитися до інших, учні знайомляться за текстом параграфа.

Поиск по сайту: