Прослуховування українських народних легенд та висловлювання власної думки про те, які

Моральні цінності в них утілені.

Материнські сльози

Лише сніг зійде, а на луках, на горбах, понад стежками з'яв­ляються маленькі білі квіточки. Люди називають їх материнськими сльозами й розповідають таку легенду.

Колись, дуже давно, на наш край нападали татари. В одному селі жила бідна вдова. Мала вона трьох синів-козаків — один іншого кра­щий. Уже повиростали вони, і думала мати, що невісток приведуть; допомога буде. Але не так сталося, як гадалося. Чорною хмарою посунула на Україну татарська орда. Пішла та сила вгору по Дністру аж під Карпати грабувати народ і в ясир забирати: хлопців-молодців на галери, а дівчат для гаремів ханських та султанських.

Зібралися три сини тієї вдовиці на татарву йти. Попросили в ма­тері благословіння, поклонилися громаді, узяли мечі, осідлали ко­ней вороних і поїхали з побратимами на рать.

Люта січ була, бо й не рівними сили були. На одного козака по п'ять зайд сунуло. Та відступили татари, бо багато бусурманських голів залишилося над Дністром. Поверталися з перемогою хлопці по білому снігу, що випав після битви. Радісно зустрічали їх. Але для матері-вдови принесли вони сумну звістку: її два сини впали в лютій січі, а третього, порубаного, забрали татари із собою.

Боса і простоволоса, бігла мати по білому снігу за третім сином і тяж­ко голосила. Гіркі сльози рясним дощем падали з очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозина, там розквітала маленька квіточка.

Назвали люди ці квіточки материнськими сльозами. А ще їх мар­гаритками називають.

Батьків заповіт

Умираючи, батько сказав синові: «Оце, сину, я вмираю. Якщо хо­чеш зберегти це добро, що я тобі залишаю, і до того ще й придбати,— то роби у полі так,, щоб нікому не казав першим «добридень», їж хліб із медом, а у свято одягай нові чоботи». Сказав це і помер.

Син так і робив. Ні з ким не вітався, їв хліб із медом, а у свято носив нові чоботи, а ті, що вже були на ногах, закидав на горище.

Минув деякий час, і син дожився до того, що вже не мав за що купувати ні мед, ні чоботи. «Ні, не гаразд! — міркує він.— Це батько навчив мене на лихо, треба робити інакше». Почав він раніше за всіх людей їздити в степ, та ото робить коло шляху, а люди їдуть та всі до нього вітаються. Цілий день працює. Стомиться, сяде їсти самий хліб із водою. Він йому здається солодким, як із медом. А в неді­лю дістане з горища чоботи, рочистить їх, одягне,— вони в нього як нові. Через таку працю почало господарство його прибувати. І тоді тільки зрозумів син батьківський заповіт: що треба раніше за всіх бути в полі, щоб люди до нього віталися, а не він до них; працювати до втоми, щоб, як сяде їсти, хліб був смачний, як із медом, і щоб гарно ходити на свято, то треба чоботи, хоч і старі, але чистити, щоб вони були як нові завжди.

Робота в парах.

Учитель об'єднує учнів у пари, кожна з яких виконує завдання.

1) Підготувати по одному прикладу з власного життя або життя ваших однолітків, який розкриває основні функції моралі.

2) Навести два-три приклади втілення моральних цінностей ук­раїнців у мові, літературі, казках, звичаях і традиціях.

Поиск по сайту: