АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Робота з художнім твором. Учитель пропонує учням послухати українську народну казку «Іван Побивай» і визначити, які моральні якості в ній оспівуються

Читайте также:
  1. Cамостійна робота студентів
  2. Cамостійна та індивідуальна робота
  3. Cамостійна та індивідуальна робота
  4. Cамостійна та індивідуальна робота
  5. Cамостійна та індивідуальна робота
  6. Cамостійна та індивідуальна робота
  7. Cамостійна та індивідуальна робота
  8. Cамостійна та індивідуальна робота
  9. Cамостійна та індивідуальна робота
  10. II. Індивідуальна робота студентів.
  11. II. Індивідуальна робота студентів.
  12. V. Практична робота.

Учитель пропонує учням послухати українську народну казку «Іван Побивай» і визначити, які моральні якості в ній оспівуються.

Унадивсь колись давним-давно один страшний змій десь у якусь слободу людей їсти, та і виїв геть усіх, зостався один тільки дід.

— Ну,— каже змій,— завтра тобою поснідаю.

А через ту слободу йшов один бідний хлопець та й проситься но­чувати.

— А хіба тобі жити надокучило? — питає його дід.

— Як? — каже бідний хлопець.

Дід розказав йому, що тут змій усіх людей переїв, і це завтра його з'їсть.

— Е,— каже хлопець,— подавиться.

От уранці прилітає змій, побачив хлопця та й каже:

— О, це добре, був один, а тепер двоє. А хлопець:

— Гляди не подавись! Змій і дивиться:

— Як,— каже,— хіба ти сильніший за мене?

— Авжеж.

— Який же ти сильний? Я он, бач...— Та взяв камінь, як здавив, так із каменя мука й посипалася.

Е, це дурниця,— каже хлопець.— Здави так, щоб із нього юшка потекла.

— Та тут же взяв із мисника ворочок сиру та як натисне, так із нього сироватка й потекла.

— Отак,— каже,— дави.

— Ну, ходім,— каже тоді змій,— за товариша будеш. А хлопець йому:

— Хіба за старшого.

Ото й пішли. Питає його змій:

— А як звуть тебе?

— Іван Побивай,— каже хлопець.

Ну, змій уже й боїться його. «Щоб ще мене,— думає,— не вбив».

Стало на обід, змій і каже:

— Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будемо обідать варити.

Пішов хлопець, та куди тобі, хоч би одну ногу доніс. От він ходить по змійовій череді та зв'язує волів хвостами докупи. А змій чекав-чекав і побіг сам.

— Що ти, хлопче, робиш?

— Е, буду я тобі по одному носитися всіх зразу хочу забрати.

— Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш.

Стяг змій із вола шкуру й поволік. От дає хлопцеві він ту шкуру й каже:

— Іди, води повну шкуру принеси.

Узяв хлопець шкуру, насилу-насилу дотяг до колодязя, та як упустив туди, то вже й не витягне. Тоді зробив собі невеличку дерев'яну лопату, та й ходить кругом криниці, підкопує її. Прибігає змій.

— Що ти робиш?

— Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу.

— А щоб тебе,— каже змій, а сам злякався хлопцевої сили. Поніс сам шкуру.

— Піди ж,— каже,— хлопче, дров принеси: вирви там сухого дуба, та й буде з нас.

— Е, буду я тобі трошки носить! Якби дубів двадцять заразом, то б так! — Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов. От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться й обідать не йде, бо ж як піде, то змій зразу здогадається, що він не такий сильний, як побачить, що хло­пець менше за нього їсть. А як зосталося небагато, то тоді хлопець сів і собі посьорбав, та каже: «Мало».

— Ну,— каже змій,— коли мало, то ходімо тепер до моєї матері, вона нам вареників наварить.

— Аяк іти, то йти,— каже хлопець, а сам думає: «Пропав».

От як почали їсти — й вареників стоїть бочок двадцять,— то змій усе їсть та їсть, уже й наїдається, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає, усе ховає. Уже казанів із двадцять подала, а він усе одно хо­ває. Як поїли, то змій і каже:

— Ходім на камінь крутитись.

— А як іти, то йти,— каже хлопець. Змій як крутнувсь — аж огонь пішов.

— Дурниця,— каже хлопець,— ти так крутнись, щоб юшка по­текла.— Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них юшка і бризнула.

— От так,— каже,— крутись! — Та ще, та ще: — От як, диви! Ну змій уже вкрай злякався Івана Побивана. Але ще каже:

— Ану давай, хто сильніше засвище.

Ну змій як с.виснув, то аж дерева пригнулися.

«Ну,— думає Іван Побивай,— що його робити?» А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія:

— Зажмур очі, бо як я свистатиму, то тобі можуть очі повила­зити.

Змій зажмурив, а Іван Побивай як огріє змія тією залізякою межи очі, що той аж здригнувся.

— Правду кажеш,— каже змій.— Ледве справді очі не повила­зили.

Та вже щоб хоч не бути з Іваном укупі, побудував йому ото хату на відшибі; хлопець і живе собі. А змій давай із матір'ю радитися, як би їм звести його зі світу.

— Давай,— каже,— його спалимо.

А хлопець підслухав це та десь сховавсь на цю ніч. От як спалили ту хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується, ніби тільки-но виліз.

Приходить змій.

— Що ти, хлопче, хіба ще живий?

— Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби блоха вкусила.

«Ну,— думає змій,— від такого треба подалі». Та як дременув із тих країв, то тільки його й бачили.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)