АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Методичні рекомендації. 5.1. Процедуру, порядок скасування державної реєстрації, а також документи, що для цього потрібні, визначено Положенням про державну реєстрацію суб'єктів

Читайте также:
  1. I.ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  2. III. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ .
  3. IV. Методичні матеріали до семінарських, лабораторних і практичних занять.
  4. VI. Методичні вказівки щодо виконання індивідуальних завдань.
  5. Висновки та рекомендації
  6. Висновки, пропозиції, рекомендації
  7. Довідкові та навчально-методичні матеріали
  8. Загальні методичні вказівки
  9. Загальні методичні вказівки
  10. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ .
  11. Загальні методичні рекомендації до семінарських та практичних занять
  12. ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

5.1. Процедуру, порядок скасування державної реєстрації, а також документи, що для цього потрібні, визначено Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Під час наведення підстав для скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності необхідно звернути увагу на тс, що вона може здійснюватися органом державної реєстрації за заявою власника, а також на підставі рішення господарського суду. Тому скасування органом державної реєстрації власного рішення про реєстрацію (наприклад, у разі неповідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження) без звернення із відповідним позовом до господарського сулу є незаконним. Паралельно доцільно визначитися із поняттям "орган державної реєстрації" і з'ясувати, чи можуть інші органи (в тому числі — контролюючі) вважатися такими і, відповідно, чи мають вони право подавати позов про скасування державної реєстрації суб'екта підприємницької діяльності. За основу можна взяти ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (див. також: лист Вишого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів").

У ньому ж контексті доцільно розглянути проблеми визнання установчих документів недійсними, визначити суб'єктів подання відповідних позовів, а також наслідки такого визнання. Для з'ясування цих питань можна звернутися до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств".

5.2. Реорганізація юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності може відбуватися у формі злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. Ознаки цих форм передбачено Законом України "Про підприємства в Україні". Поряд із цим потрібно визначитися, що реорганізація може бути добровільною (за рішенням власника) і примусовою (наприклад, за постановою Аптимонопольіюго комітету України). Хоча подібні постанови про примусовий поділ монопольних утворень є не рішеннями про реорганізацію цих утворень, а підставами для її здійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольного становища на ринку.

Обов'язково потрібно приділити увагу моменту переходу прав і обов'язків до нових підприємств у результаті реорганізації. У разі злиття, поділу, приєднання підприємств таким моментом є, якпю інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, день підписання передаточного або розподільного акта чи баланса. Тому цей момент може не співпадати у часі з моментом оформлення реорганізації підприємства, тобто виключений його з державного реєстру. Також необхідно зазначити, шо нош підприємства (правонаступники), до яких у результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть матеріальну відповідальність і у разі, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника.

5.3. Ліквідація суб'єктів підприємницької діяльності є ще одним способом припинення їх діяльності. Розглядаючи її, слід зауважити, що у цьому разі, на відміну від реорганізації, юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва.

Ліквідація суб'єкта підприємницької діяльності може бути добровільною (за рішенням засновників — наприклад, після закінчення строку, на який ця юридична особа створювалася або після досягнення мети, поставленої під час її створенні, тобто за обставин, що передбачені установчими документами підприємства) і примусовою (визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, прийняття рішення про заборону діяльності через невиконання умов, встановлених законодавством, визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства тощо). Тут необхідно звернути увагу на особливі підстави примусової ліквідації господарського товариства, зокрема за ознакою "систематичного або грубого порушення ним законодавства". Критерії визначення цієї ознаки містяться у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств".

Окрім загальних положень про ліквідацію, що наводяться у ст. ст. 34—36 Закону України "Про підприємства в Україні", доцільно докладніше розглянути процедуру ліквідації юридичної особи за ініціативою власника, зупиняючись, зокрема, на необхідності отримання дозволів від різноманітних контролюючих органів. Також слід звернути увагу на порядок формування ліквідаційної комісії, визначити її повноваження та зміст документів, які мають регламентувати її діяльність. Після цього, говорячи про необхідність подання заяви до органу реєстрації про виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, можна перейти до питання про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Поряд з цим слід визначити, чи передбачена відповідальність за ухилення від подачі документів до реєструючого органу відповідальних осіб, що здійснюють ліквідацію підприємств.

Особливу увагу слід звернути на черговість задоволення претензій кредиторів, вказуючи на колізію відповідних положень Закону України "Про підприємства в Україні" і Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом'' та застосовуючи правило про співвідношення у разі колізії норм загальних та спеціальних нормативних актів. Зокрема слід звернути увагу на наслідки неможливості виконання підприємством, що ліквідується, зобов'язань перед кредиторами в повному обсязі.

Під час підготовки питання щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності доцільно також звернутися до листа Вищого арбітражного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів".

5.4. Умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності та/або визнання його банкрутом, а також застосування відповідної ліквідаційної процедури містяться в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Увагу, зокрема, радимо приділити з'ясуванню питання, які друковані органи в розумінні Закону вважаються офіційними. У порядку обговорення можна торкнутися питання щодо доцільності призначення розпорядника майна боржника після порушення справи про банкрутство, чим суттєво обмежується підприємницька діяльність особи (докладніше див.: Мартынюк Н. Долговая яма 2000//Юридичсская практика. — 1999. — № 18; Юрченко И. Банкротство в законе//Юридическая практика. — 1999. — № 22).

При вивченні відповідних положень шодо банкрутства слід зазначити, що банкрутство є комплексним правовим інститутом який включає норми матеріального та процесуального права, орієнтований па пошук ефективних способів виведення господарюючого суб'єкта з кризи або задоволення вимог кредиторів за рахунок реалізації майна боржника. При подачі позову до господарського суду слід визначити, чи подано позов щодо належної особи (тобто щодо якої не розпочато справу про банкрутство; також слід з'ясувати, чи не ліквідовано ї"ї в установленому порядку; чи має організація статус юридичної особи, а фізична особа — статус суб'єкта підприємницької діяльності). При висвітлені цього питання радимо звернути увагу на правове становище боржника під час провадження справи, визначивши коло суб'єктів, щодо яких можливо порушити справу про банкрутство, а також суб'єктів щодо яких застосовуються особливі правила провадження справ про банкрутство. Слід вказати на коло суб'єктів щодо яких не може порушуватись справа про банкрутство, а також які не можуть бути визнані банкрутами в силу вимог закону або рішень уповноважених державою органів (див., наприклад: Рішення Київської міської ради "Про питання банкрутства підприємств комунальної власності територіальної громади міста Києва"). Паралельно можна розглянути особливості досудової санації, зокрема державних підприємств, акцентуючи на факті вжиття на підприємствах заходів для запобігання неплатоспроможності, а також визначаючись, чи тягне це неможливість пору шити справу про банкрутство до завершення досудової санації боржника.

Слід встановити, чи дозволяє розмір незадоволених вимог кредиторів (не менше 300 мінімальних заробітних плат відповідно до вимог закону) порушувати справу про банкрутство боржника протягом трьохмісячного строку. Поряд з цим слід визначити випадки, коли розмір грошових вимог щодо боржника не мак суттєвого значення. Потрібно зазначити, що звернення до господарського суду — це право кредитора (крім контролюючих оріанів).

Окремо розглядається питання щодо можливості боржника порушити справу про власне банкрутство. В порядку обговорення слід визначити випадки, коли засновник (учасник), керівник боржника та інші особи, що можуть виступати від імені підприємства, зобов'язані подати заяву до господарського суду про банкрутство підприємства та наслідки, їло настають у разі пезвернення із відповідною позовного заявою.

При визначенні правового статусу учасників провадження справ про банкрутство в першу чергу слід розглянути права та обов'язки кредиторів з поділом їх на поточні та конкурсні. Хоча в літературі існує й Інша класифікація — ініціюючі; вимушені; заставні; кредитори поточної заборгованості; привілейовані; реєстрові (конкурсні); кредитори погашеної заборгованості (докладніше див.: Поляков Б. Правове становище кредиторів у процедурі банкрутства//Право України — 2001. — № 7. — С. 39). Слід визначити статус загальних зборів кредиторів, порядок формування комітету кредиторів, його компетенцію та порядок прийняття рішень, виділяючи особливості правового статусу податкових органів. Окрім сторін у справі про банкрутство можуть брати участь й інші особи, тому також слід визначити права та, в ряді випадків, обов'язки учасників провадження справ про банкрутство, умови, за яких вони можуть бути залученні до розгляду на різних стадіях провадження. Особливо детально необхідно розглянути компетенцію державного органу з питань банкрутства та Агентства з питань банкрутства в частині виконання деяких повноважень державного органу з питань банкрутства, зокрема при узгодженні кандидатури арбітражного керуючого в передбачених законом випадках.

Розглядаючи стадії провадження справ про банкрутство, слід звернути увагу на особливості кожної стадії: розпорядження майном боржника, санації та ліквідаційної процедури. При цьому слід розглянути права та обов'язки учасників відповідних процедур, закцентувавши відмінність їх прав та обов'язків на різних стадіях, а також зазначивши, що мирова угода може бути укладена на будь якій стадії провадження справ про банкрутство. Всі стадії провадження справи здійснюються за участю та під контролем господарського суду: вирішення питань про початок провадження справ про банкрутство; затвердження рішень про сананію підприємства; затвердження ліквідаційного балансу. При цьому слід визначити строки, протягом яких мають провадитись зазначені процедури, а також за яких умов вони можуть бути подовжені за рішенням суду.

Центральною фігурою розгляду справ про банкрутство є арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), тому одним з основних при розгляді цієї теми є питання його повноважень, порядок та підстави призначення, умови оплати прані, особливості діяльності цих осіб щодо окремих категорій суб'єкті" банкрутства, наприклад банківських або фінансових установ, державних підприємств та підприємств, частка державної власності у статутному фонді яких перевищує 25%. Слід вказати на наявність у арбітражного керуючого статусу суб'єкта підприємницької діяльності і ліцензії.

Окремо характеризуючи кожну стадію провадження справ про банкрутство, вважаємо за необхідне визначати притаманні їм особливості. На першій стадії провадження справи слід звернутії увагу на порядок введення мораторію та коло суб'єктів, які можуть вимагати введення мораторію. При цьому слід визначити, що мораторій не поширюється на вимоги за речовими позовами (вінди-каційним та негаторним). Доцільно розглянути питання наслідків пропуску місячного строку для пред'явлення претензій кредиторами при формуванні реєстру вимог.

Під час розгляду процедур санації потрібно з'ясувати, на яких умовах вона має реалізовуватись, визначити правовий статус інвестора, умови відчуження майна боржника, якщо це передбачено планом санації, реструктуризації боргових зобов'язань.

Розглядаючи ліквідаційну процедуру, слід закцентувати на припиненні господарської діяльності боржника, публікації оголошення про визнання боржника банкрутом, реалізації майна в установленому порядку. В порядку обговорення потрібно визначити правовий статус ліквідаційної комісії, порядок її створення та умови співпраці з ліквідатором. При продажу майна банкрута слід визначити обгрунтованість оподаткування операцій з продажу майна та порядок сплати податкових сум. Слід зупинитись на черговості задоволення вимог кредиторів, а також визначити вимоги, які задовольняються позачергово. Визначається також, у якому порядку мають задовольнятися вимоги кредиторів у разі нестачі коштів від реалізації заставленого майна; доцільно зробити порівняння з відповідним положенням російського законодавства.

 

...

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 |



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)