Методичні рекомендації. 15.1. Зважаючи на комплексний характер підприємницького права, що розглядався у темі "'Поняття

15.1. Зважаючи на комплексний характер підприємницького права, що розглядався у темі "'Поняття, структура та джерела підприємницького права", захист прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється за допомогою норм багатьох галузей права: цивільного, адміністративного, кримінального, трудового та інших. Проте засоби охорони означених чотирьох галузей права можна вважати найважливішими. А з огаяду на те, що основною метою підприємницької діяльності є отримання прибутку (тобто будь-яка діяльність суб'єкта підприємницької діяльності в кінцевому підсумку зводиться до збереження та за можливості збільшення власного матеріального достатку), саме цивільно-правові засоби захисту порушених прав та інтересів підприємців можна вважати базовими.

Розглядаючи цивільно-правові засоби захисту прав підприємців, слід звернутися до ст. 6 Цивільного кодексу УРСР, яка поширюється на правовідносини у сфері підприємництва. Доцільно доладніше зупинитися на складових збитків, що підлягають відшкодуванню, випадках обмеження розміру їх відшкодування (відповідальності) (див., наприклад: ст. 363 "Розмір відповідальності автотранспортної організації за втрату, нестачу і пошкодження вантажу" Цивільного кодексу УРСР та ін.).

Бажано розглянути також інші засоби (захисту), передбачені законом. До них можна віднести, зокрема, способи забезпечення виконання зобов'язань (реалізація заставленого майна, правило про залишення завдатку у завдаткоотримувача або сплата ним завдатку у подвійному розмірі). На обговорення можна винести питання про можливість віднесення до засобів цивільно-правового захисту виплати страхового відшкодування.

У цьому питанні слід чітко розмежувати цивільно-правовий захист і захист за допомогою норм трудового права майнових прав підприємців (зокрема, за суб'єктами правовідносин, за обсягом відповідальності). Розглядаючи обсяг відповідальності, слід зупинитися на випадках обмеженої та повної відповідальності за трудовим правом, особливу увагу приділяючії порядку і суб'єктам укладення договору про повну матеріальну відповідальність, зокрема тому, що такий договір може укладатися винятово з особою, посаду якої визначено законодавством у відповідному переліку (див., наприклад: постановлений Государствепного комитета Совета Министров СССР по труду и социальним вопросам и Секретариата ВЦСПС от 28 дскабря 1977 года № 447/24 "Об утверждепии перечня должностей и работ, замещаемых или выполняемых работниками, с которыми предпринтием, учреждепием, организацией могут включаться письменные договоры о полной материальной ответственности за необеспечение сохранности ценностей, переданных им для хранения, обработки, продажи (огпуска), перевозки или применения в процессе производства, а также типового договора о полной инливидуальной материальной ответственности").

Механізм захисту прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності становлять об'єктивно наявні можливості для реалізації вищенаведених способів захисту. До них можна віднести: врегулювання спору у позасудовому порядку; розгляд і вирішення заяв, скарг та інших документів органами виконавчої влади у порядку підлеглості; надання захисту правоохоронними органами в межах їх компетенції; нотаріальний захист; судовий захист (в тому числі — Конституційним Судом України, загальними судами, господарськими і третейськими судами).

15.2. Кримінально-правовий захист у сфері підприємницької діяльності полягає у встановленні відповідальності за порушення прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. Розглядаючи цей вид захисту, можна виокремити захист від незаконного втручання державних органів та посадових осіб у підприємницьку діяльність (зокрема, ст. ст. 206, 364, 365 Кримінального кодексу України); захист від порушень організаційного характеру (ст. ст. 202. 203, 205, 228 Кримінального кодексу України); захист від порушень виробничо-господарського характеру (ст. ст. 225, 227 Кримінального кодексу України); захист від фінансових порушень {ст. ст. 218—222 Кримінального кодексу України) та інші види захисту. Ця градація за видами є дешо умовною, тому допускаються інші її варіанти.

Адміністративно-правовий захист у сфері підприємництва є ширшим, ніж кримінально-правовий, оскільки охоплює не тільки відповідальність за порушення прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності (див., наприклад: ст. ст. 164, 164³, 166¹—166¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення), а й встановлює; процедуру відомчого захисту (розгляд вирішення заяв, скарг та інших документів органами виконавчої влади у порядку підлеглості (див.: наприклад: Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби). Адміністративно-правовий захист може здійснюватися і спеціалізованими органами, яким надано відповідні повноваження у сфері підприємництва (наприклад: Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництві) (див.: Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва).

Можна подискутувати з приводу розмежування адміністративної і фінансової відповідальності (фінансових санкцій) суб'єкта підприємницької діяльності, зважаючи на відсутність у Конституції України такого виду відповідальності, як фінансова. Найкращим чином це робити на прикладі юридичної особи, яку було притягнуто до відповідальності за несплату податків у належному розмірі, роблячи прив'язку до строків накладення адміністративного стягнення та інших ознак адміністративної відповідальності. Обов'язково слід наголошувати на тому, що зараз це питання вирішене на рівні рішення Конституційного Суду України (див.: рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні вопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб). Особливістю нотаріального захисту є те, що йому властивий превентивний характер. Це означає, що інститут нотаріату, зокрема, сприяє дотриманню прав власності, адже нотаріуси простежують яким пройшло майно від першого власника до останнього, попереджаючи нового власника про можливі зобов'язання, які обтяжують майно, що відчужується. Слід також звернути увагу на те, нотаріат виконує функцію фіксації (за законодавчим визначенням нотаріату на відповідні органи і посадових осіб покладається зв'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, з метою надання їм юридичної вірогідності).

При розгляді цього питання більш докладно радимо зупинитись на порядку та значенні вчинення нотаріусами виконавчих написів.

15.3. Обговорення питання розгляду господарських спорів загальними судами може бути дещо скороченим, зважаючи на існування окремого курсу "Цивільний процес". Аналіз радимо почати положень ст. 124 Конституції України, згідно з якими юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. На це можна зробити посилання і при розгляді підвідомчості судам трудових спорів (немає необхідності попереднього звернення до комісії по трудових спорах).

Під час розгляду підвідомчості, правила щодо якої зазначено у Ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України, доцільно закцентувати випадки підвідомчості загальним судам інших справ, віднесених законами до їх компетенції, зробивши тим самим прив'язку, зокрема, до інституту міжнародного комерційного арбітражу (можливість у випадках, передбачених законом, скасування рішення арбітражу загальним судом).

Розглядаючи процедуру пред'явлення позову, слід зауважити, що вона не передбачає обов'язковості досудового врегулювання втору, крім випадків, прямо зазначених законом (наприклад, зверненню до суду із позовом до транспортної організації має передувати пред'явлення відповідної претензії — ст. 365 Цивільного кодексу УРСР). У цьому питанні бажано також розглянути вимоги до Позовної заяви та супровідних документів.

15.4. Докладно слід розглянути питання вирішення господарських спорів господарськими судами. При визначенні підвідомчості справ цим судам можна у порядку обговорення зупинитися на питанні, в яких судах вирішуються спори, що виникають у зв'язку із оскарженням відмови у державній реєстрації приватного підприємства або приватного підприємця. Також можна знову поставити питання, в яких судах вирішуються спори між приватними підприємцями (або підприємцями і юридичними особами), не пов'язані із здійсненням ними господарської (підприємницької) діяльності (див., зокрема, вимоги шодо підвідомчості справ загальним судам — ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України та господарським судам — ст. 12 Господарського процесуального кодексу України).

Розглядаючи суб'єкти, що можуть подавати позовні заяви, обов'язково потрібно наголосити на праві прокурорів та їх заступників звертатися до господарського суду в інтересах держави, зважаючи на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України.

При розгляді законодавства, яке застосовується при вирішенні господарських спорів, можна зауважити, що господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якшо ці акти не відповідають законодавству України. Зважаючи на це, варто визначитися із поняттям "законодавство" (див.: рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. З ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна "законодавство"), а також із можливістю суду не застосовувати акти Президента України та органів державної виконавчої влади (наприклад, Кабінету Міністрів України), якщо вони суперечать Конституції і законам України.

Певну увагу слід приділити положенням Господарського процесуального кодексу України стосовно досудового врегулювання господарського спору із урахуванням роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу ІІ Господарського процесуального Кодексу України", зупиняючись, зокрема, на тому, що заходи досудового врегулювання господарських спорів застосовуються сторонами у випадках, передбачених цим Кодексом, а також за домовленістю між ними, якщо це обумовлено договором. На сьогодні Господарський процесуальний кодекс України передбачає обов'язкове досудове врегулювання як обов'язкову умову звернення до господарського суду для спорів, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні.

Слід зупинитися і на обов'язкових реквізитах претензії, зазначаючи, що за їх відсутності документ не вважається претензією, а це може спричинити, відповідно, повернення позовної заяви.

Далі варто розглянути вимоги щодо подання позову (реквізити, ціна тощо) та відповідних документів. Обсяг подальшого розгляду господарського процесу залежить від наявності/відсутності спеціального курсу "Господарський процес", що присвячений саме цьому питанню (крім Господарського процесуального кодексу України, тут доцільно користуватися роз'ясненням президії Вишого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

15.5. Питання розгляду господарських спорів третейськими судами на сьогодні врегульовано Господарським процесуальним кодексом України та Положенням про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями, установами.

Третейські суди можуть розглядати спори, що віднесені законодавством до компетенції господарських судів (крім спорів про визнання недійсними актів, спорів, які виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, пов'язаних з державною таємницею та справ про банкрутство).

Слід звернути увагу на те, що на відміну від інституту міжнародного комерційного арбітражу на вирішення третейського суду може бути передано господарський спір, незважаючи на наявність спеціального застереження про цс в договорі. Слід також зупинишся на тому, що на спір, шо передається на вирішення третейського суду, поширюються вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо досудового врегулювання господарського спору.

Розкриваючи переваги вирішення господарських спорів у третейських судах, можна вказати на відсутність необхідності сплати державного мита за розгляд таких справ.

Поиск по сайту: