Методичні рекомендації. 10.1. Договори підряду належать до договорів на виконання робіт, предметом яких є їх результат

10.1. Договори підряду належать до договорів на виконання робіт, предметом яких є їх результат. Зважаючи на це. доцільно одразу виокремити ні договори із суміжних договорів (наприклад, трудового договору (контракту).

Під час розгляду договорів підряду можна у порядку обговорення зупинитися на питанні, що стосується його сторін, зокрема з'ясувати, чи може громадянин — суб'єкт підприємницької діяльності укладати договори підряду, а також доручати виконувати їх особам, що у нього працюють.

Розглядаючи істотні умови договору підряду, варто вказати на те, шо строк виконання робіт та їх оплати згідно з Цивільним кодексом УРСР не є однією з таких умов. Слід наголосити на обов'язковості складання акта виконаних робіт, а також дійсності положень договору, якщо відповідного акта не складено.

Особливу увагу треба приділити скороченим строкам позовної давності за договорами підряду, а також правам замовника в разі порушення договору підрядчиком.

Наприкінці розгляду цього питання доцільно здійснити аналіз такого різновиду договору підряду, як договір на переробку давальницької сировини, і відповідної правової бази — Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах".

10.2. Інститут підряду на капітальне будівництво докладно висвітлено у підручнику "Цивільне право України" за редакцією О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової (частина 2). Також доцільно використати положення листа Вищого арбітражного суду України від 20 листопада 1992 р. № 01-8/1386 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають при укладанні договорів підряду на капітальне будівництво".

Також можна розглянути питання щодо правомірності укладення фізичними особами, в тому числі суб'єктами підприємницької діяльності договорів підряду па капітальне будівництво. Адже виходячи з положень ст. 353 Цивільного кодексу УРСР як замовником, так і підрядчиком за договорами підряду па капітальне будівництво можуть бути винятково юридичні особи. На нашу думку, саме цієї позиції слід дотримуватись. Фізична особа, що бажає виступити замовником певних робіт, ознаки яких підпадають під капітальне будівництво, може це зробити в межах інституту підряду або побутового замовлення. Разом з тим фізична особа не може виступати підрядчиком при виконанні робіт, що мають ознаки капітального будівництва, зважаючи на положення ст. ст. 333, 348, 353 Цивільного кодексу УРСР.

Під час розгляду цього питання бажано звернути увагу, зокрема, на право генерального підрядчика доручати ведення робіт своєму структурному підрозділу в порядку покладення зобов'язання на третю особу.

10.3. Загальні положення про перевезення містяться у главі 30 Цивільного кодексу УРСР. Але, враховуючи специфіку цього інституту та наявність різних видів транспорту, правові особливості його функціонування закріплено у спеціальному транспортному законодавстві.

Розглядати цю тему радимо в комплексі, не розбиваючи її на окремі види транспорту; доцільно робити порівняльну характеристику суміжних понять у правовій базі щодо перевезень різними видами транспорту, а також з огляду на події перевезень на пасажирські та вантажні.

У порядку обговорення можна розглянути природу договору перевезення, зокрема питання про момент набрання ним чинності, його сторони (відправник, перевізник), а також про те, коли можна вважати його укладеним на користь третьої особи (одержувача).

Обов'язково потрібно проаналізувати документи, що складаються під час оформлення відносин перевезення (товарно-транспортна накладна — автомобільний транспорт; вантажна накладна — повітряний транспорт; накладна — залізничний, річковий транспорт; коносамент — морський транспорт). Також слід докладно розглянути зміст договору перевезення, а також права та обов'язки його сторін.

Особливу увагу слід приділити відповідальності за порушення умов договору перевезення, а також строкам, протягом яких сторони мають можливість подавати позови з приводу його невиконання або неналежного виконання.

Окремо можна розглянути транспортну експедицію, звертаючи увагу на комплексність відповідних договорів (останні поєднують ознаки договорів підряду, доручення, перевезення тощо) та їх істотні умови (за основу можна взяти підручник "Цивільне право України" за редакцією О.В. Дзсри, Н.С. Кузнєцової (частина 2); також див.: Красько И. О договоре транспортной экепедиции//Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 6).

10.4. Починаючи розглядати інститут страхування, доцільно у порядку обговорення поставити питання про те, чи можна вважати його способом забезпечення виконання зобов'язань. Адже відносини страхування завжди оформляються самостійним договором, що супроводжує основні зобов'язання, призначення якого не в тому, щоб покладати відповідальність на страхувальника поряд з основним боржником, а у виплаті страховою відшкодування за настання обставин, що пов'язані із виконанням основного договору (див.: Ссредюк А., Ляшенко В. Страхованис как способ минимиза-ции кредитних рисков//Преднрипимательство, хазяйство и право. - 1997. -№ 9).

Далі варто перейти до розгляду договору страхування, зокрема його істотних умов, перепік яких містить Закон України "Про страхування'". Паралельно можна поставити питання: чи є договір страхування за своєю природою договором з відкладальною умовою?

Обов'язково потрібно зупинитися на моменті набрання чинності договором страхування, роблячи прив'язку до питання про суму страхових платежів. Бажано також розглянути випадки відмови страховика під виплати страхових сум.

10.5. Розглядати договір позики та кредитний договір — зобов'язання, що мають однакову правову природу — бажано шляхом їх порівняння. Але перед тим доцільно визначити пі правові інститути і з'ясувати відмінності нормативного визначення у актах різного рівня (зокрема, визначення кредиту за Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" та за Положенням Національного банку України "Про кредитування"). Окремо слід визначити безповоротну фінансову допомогу (п. 1.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств") і порівняти її з інститутом позики і кредиту.

Порівняльну характеристику інститутів позики і кредиту доцільно почати із суб'єктів їх надання (кредит — банки або небанківські кредитні установи; позика — фізичні і юридичні особи без обмежень). Тут можна подискутувати з приводу права власника розпоряджатися своїм майном (коштами), в тому числі — надавати кредити, роблячи при цьому посилання на Конституцію України, що не містить застереження щодо можливого обмеження такого права законами (Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", інші нормативні акти).

Крім тою. розмежування кредиту та позики можна проводити за озііаками встановлення строку (на відміну від позики при кредитуванні строк є істотною умовою договору); обов'язкового цільового використання (позика па відміну від кредитування не передбачає подібного обмеження у розпорядженні коштами); платності користування грошима (кредит надається під процент, а позика передбачає повернення тільки основної суми боргу).

Під час більш докладного розгляду питання банківського кредитування доцільно зупинитися на праві банку в односторонньому порядку переглядати умови договору (у зв'язку зі зміною облікової ставки НБУ, іншими чинниками).

При розгляді розрахункових відносин бажано зупинитись на правовій природі договору банківського рахунку. За основу радимо взяти підручник "Кочмерческос право" за редакцією В.Ф. Попондопуло та В.Ф. Яковлевої (див. також: Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. № 135). Після цього слід розглянути порядок відкриття рахунків юридичним та фізичним особам-суб'єктам підприємницької діяльності (див.: Інструкцію про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті).

Питання проведення безготівкових розрахунків між суб'єктами підприємницької діяльності врегульовано Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. № 135 та іншими нормативними актами (див. Закон України "Про обіг векселів в Україні" та ін.).

10.6. За договором доручення повірений зобов'язується виконати віл імені й за рахунок довірителя певні юридичні дії. Останнє є предметом договору, що відрізняє його від інших договорів, зокрема від договорів підряду (предмет — кінцевий матеріальний результат).

Відповідні положення про договори доручення містяться в Цивільному кодексі УРСР. Слід звернути увагу па те, що повірений виконує дії (наприклад, укладає угоди) від імені довірителя. Бажано провести розмежування договорів доручення із поручительством й інститутами устуїіки вимоги та переводу боргу.

На обговорення можна винести питання про тс, чи може фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності отримувати винагороду за договором доручення. Адже ст. 387 Цивільного кодексу УРСР прямо забороняє фомадянам одержувати винагороду за виконання договору доручення, крім випадків, прямо зазначених у законі. Позитивна відповідь на це питання міститься у проекті Цивільного кодексу України (ст. 1060). Також слід підкреслити, що договір доручення може бути укладений як у письмовій (простій чи нотаріальній), так і в усній формі, зважаючи на відсутність у главі 34 Цивільного кодексу УРСР правил шодо обов'язкового додержання письмової форми.

10.7. За договором комісії комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. Слід чітко розмежовувати договори комісії і договори доручення, зокрема за предметом (предметом договору комісії є винятково вчинення угод; предметом договору доручення є вчинення юридичних лій — у тому числі укладення угод) та за способом виконання (за договором комісії комісіонер вчиняє угоди від свого імені, а отже, набуває прав і обов'язків за укладеними договорами; за договором доручення повірений вчиняє угоди від імені довірителя, а отже, всіх прав і обов'язків набуває довіритель).

Говорячи про комісійну винагороду за виконане доручення, особливу увагу слід приділити положенню ст. 406 Цивільного кодексу УРСР, згідно з яким за всіма комісійними договорами, за винятком договорів комісії по зовнішній торгівлі, забороняється визначення комісійної винагороди і винагороди за делькрелерс у вигляді різниці або певної частини різниш між призначеною комітентом ціною і тією більш вигідною ціною, за якою комісіонер укладе угоду. Доцільно поставити питання, чи буде визнано недійсним договір комісії у разі обраний саме такого способу визначення комісійної винагороди (докладніше лив.: Коломиец А. Комиссия или консигнация. А какая разница?//Все о бухгалтерском учете. — 1999. - № 6).

Розглядаючи відмінності договорів комісії і консигнації, слід зазначити, що консигнація застосовується винятково у зовнішньоекономічній діяльності. Характерною її ознакою є те, шо консигнатор зобов'язується за дорученням консигнанта продати від свого імені товари, які належать консигнанту, з консигнаційного складу (див. Порядок піднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення).

10.8. Під час розгляду договорів схову слід з'ясувати момент набуття чинності відповідним договором. Також увагу потрібно звернути на тс, що договір схову вважається безоплатним, якщо інше не встановлено законом або договором.

Більш докладно інститут схову (глава 36 Цивільного кодексу УРСР) можна розглянути у порівнянні його із інститутом відповідального зберігання (п. 1.24 Закону України "'Про оподаткування прибутку підприємств"). Зокрема, можна зазначити, що при відповідальному зберіганні матеріальні цінності передаються без права їх використання у господарському обороті охоронця і повинні повергатися без зміни їх якісних або кількісних характеристик. На відміну від цього Цивільний кодекс УРСР надає охоронцеві право користуватися переданим йому на схов майном, якщо цс передбачено договором. Якщо ж на схов здано речі, визначені в договорі лише родовими ознаками, то за відсутності іншої угоди ці речі переходять у власність охоронця, і він зобов'язаний повернути стороні, яка здала їх на схов, рівну або обумовлену сторонами кількість речей того ж роду і якості.

Поиск по сайту: