Методичні рекомендації. 14.1. Базовим правовим джерелом, що регулює на сьогодні порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності

14.1. Базовим правовим джерелом, що регулює на сьогодні порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Саме у ньому містяться визначення, види та принципи зовнішньоекономічної діяльності, а також визначаються особи, які можуть бути суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Особливу увагу бажано звернути на докладне засвоєння принципів зовнішньоекономічної діяльності з метою повернення до них при більш детальному розгляді відповідних питань цієї теми.

Розглядаючи суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, слід звернути увагу, що ними можуть бути, зокрема, фізичні особи. Тут можна зробити прив'язку до одного із принципів підприємницької діяльності (самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності), вказавши, що фізичні особи теж мають право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності з моменту реєстрації їх як суб'єктів підприємницької діяльності.

Далі доцільно зупинитися на тому, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності вже не підлягають спеціальній реєстрації як учасники зовнішньоекономічної діяльності у Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України. Можна винести на обговорення питання про те, чи підлягають вищезазначеній спеціальній реєстрації представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, розглянувши тим самим своєрідну колізію положень ч. 18 ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та п. 22.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Об'єкти зовнішньоекономічної діяльності фактично визначено у ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Слід також звернути увагу на те, що наведений перелік не є вичерпним, проте у випадках, передбачених законодавством, може бути обмежений.

Звідси можна зробити логічний перехід до ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій (ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Після визначення видів ліцензій і квот, а також умов, за яких вони запроваджуються, варто зупинитися на суб'єкті встановлення режиму ліцензування і експорту та імпорту (згідно із Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" відповідне рішення приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України; на практиці — Кабінетом Міністрів України (див., паприклад: постанову Кабінету Міністрів України "Про переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню у 2002 "Піся цього можна розглянути заборону окремих видів експорту та імпорту.

14.2. Визначення зовнішньоекономічного договору (контракту) міститься у ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Згідно зі ст. 6 цього Закону суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, мають бути здатними до укладання договору відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору. Це, зокрема, означає, що на зовнішньоекопомічний договір поширюються положення Цивільного кодексу УРСР та інших актів законодавства, що встановлюють загальні вимоги до зобов'язань, в тому числі — і до їх виникнення, з урахуванням, звичайно, специфіки зовнішньоекономічної діяльності. Ця специфіка може встановлюватися не тільки законодавством України, а й міжнародними договорами та нормативними актами (класичний приклад — Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.). Доцільно також звернути увагу на те, що згідно з Конституцією України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Вимоги щодо умов, які мають бути передбачені у зовнішньоекономічному договорі та, власне, умови із відповідними поясненнями, містяться у Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Цей же документ дає перелік нормативних актів України, що регулюють питання форми, порядку укладання виконання зовнішньоторговельних договорів. На обговорення можна винести питання про те, чи є вимоги вищенаведсного Положення, зважаючи на його п. 1, обов'язковими для сторін договору. На нашу думку, умови цього акта мають рекомендаційний характер, адже згідно зі ст. 6 Закону України "Про зовнішньоековмічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України визначено типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які мають рекомендаційний характер.

Розглядаючи порядок підписання відповідного договору, слід зупинитися на тому, що для його укладення достатньо єдиного підпису директора або іншої особи, якій надано право виступати від імені підприємства. Необхідності другого підпису особи, що спеціально уповноважена на підписання договору, вже не передбачено (з 16 листопада 1999 р- — дня набрання чинності Законом «Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про зовнішньоекнономічну діяльність").

Обов'язково слід розглянути право, що застосовується до зовнішньоекономічного договору (ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність'").

Після визначення загальних положень щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів), радимо зупинитися на більш докладному розгляді деяких видів договорів.

Порядок укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів, права та обов'язки сторін, а також юридичні засоби захисту їх інтересів врегульовано Конвенцією ООН яро договори міжнародної купі плі- продажу товарів 1980 р. При підготовці нього питання радимо скористатися підручниками "Міжнародне приватне право" (автор — Г.С. Фединяк) та "Коммерческое право" за редакцією В.Ф. Попопдопуло та В.Ф. Яковлевої.

Паралельно бажано розглянути офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати "ІНКОТЕРМС", що з огляду на вимоги Указу Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" підлягають обов'язковому застосуванню при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари. Характеристика окремих правил наведена, власне, у тексті "ІНКОТЕРМС". При цьому слід мати на увазі, що з 1 січня 2000 р. набрала чинності нова редакція правил "ІНКОТЕРМС", яка застосовується з 21 квітня 2002 р. (через 10 днів після опублікування в газеті "Урядовий кур'єр").

Бажано також розглянути бартерні договори. Окрім загальних положень Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", бартерні операції регулюються Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності". Оскільки загальне визначення бартеру вже розглядалося, зокрема у темі "Договори про передачу майна у власність", тут доцільно зупинитися на особливостях цього правового інституту (істотні умови бартерного договору, строки проведення бартерних операцій, відповідальність за їх порушення тощо).

Можна також розглянути обмеження на здійснення бартерних операцій, що передбачені, відповідно, п. 4 ст. 1 Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" та постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у сфері зовнішньоекономічній діяльності", подискутувавши з приводу правомірності встановлення таких обмежень з огляду на вищенаведені принципи зовнішньоекономічної діяльності (право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність"; заборона застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України, тощо).

14.3. Основи валютного регулювання і валютного контролю закладено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в тексті якого, зокрема, міститься власне визначення валюти (валюти України та іноземної валюти).

Розглядаючи це питання, слід чітко розмежувати поняття "резидент" і "нерезидент". При визначенні понять "резидент", "нерезидент" стосовно юридичних осіб, їх філій і представництв: рекомендуємо звернути увагу на те, що представництва нерезидентів на території України є резидентами України, а отже, до них у повній мірі застосовується правовий режим щодо резидентів України.

При визначенні понять "резидент", ''нерезидент" стосовно фізичних осіб (у тому числі — суб'єктів підприємницької діяльності), рекомендуємо зупинитися на колізії законодавства у визначенні ознаки постійності проживання (згідно із Законом України ' "Про зовнішньоекономічну діяльність" постійним вважається проживання не менше одного року; згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" постійним вважається проживання не менше 183 днів у календарномуроці). На нашу думку, в цій ситуації слід керуватися загальними положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", оскільки відповідне визначення ознаки постійності проживання, що його наведено у Декреті Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян'', застосовується для цілейоподаткування прибутковим податком.

Також слід зупинитися на операціях з валютними цінностями (роділ II Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютногорегулювання і валютного контролю"). При цьому особливу увагу доцільно звернути на операції, що потребують ліцензії Національного банку України. Щодо порядку організації розрахунків у іноземній валюті слід зазначити: у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта; здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Контроль за своєчасністю надходження виручки в іноземній валюті за експортними котітрактами є своєрідною формою валютного контролю, що регулюється Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Тому радимо його розглядати саме в межах нього питання.

Зокрема, на обговорення можна винести питання про правову природу пені, що стягується у разі порушення строків зарахування виручки на валютні рахунки резидента, роблячи тим самим прив'язку до можливості застосування строків позовної давності за спорами про її стягнення. При цьому доцільно звернутися до листа Вищ ого арбітражного суду України від 7 лютого 2000 р. № 01-8/48 Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів" (також див.: Кожухов А. Кто не успел — пеняй на себя //Юридичсская практика. — 2000. — № 8).

Після цього логічно розглянути випадки зупинення термінів, що відводяться законодавством для зарахування виручки на рахунки експортери за експортними контрактами та на иідстрочку поставки товару за імпортними контрактами (ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (див. також Лапенко Т., Мосійчук С. Повернений виручки в іноземній валюті за експортовані товари//Вісник податкової служби України. - 2000. - № 13).

Доцільно зупинитися на можливості віднесення операцій до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, за якими законодавством передбачено отримання ліцензії Національного банку України на перевищення встановлених термінів (див.: Порядок віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення).

14.4. Під час розгляду питання про особливості вирішення зовнішньоекономічних спорів слід звернути увагу на відповідні положення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 р. № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій".

Згідно зі ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності можуть розглядатись судовими, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо не прямо не суперечить чинному законодавству України або передбачено міждержавними угодами чи договорами України. При цьому за змістом ст. ст. 12—17. 41, 123 Господарського процесуального кодексу України для іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачено національний режим судового процесу щодо розгляду справ, підвідомчих господарським судам. Зважаючи на відсутність інституту договірної підсудності, заінтересована сторона може звернутись до місцевого господарського суду лише у відповідності з вимогами про територіальну та виключну підсудність справ, що підлягають розгляду у першій інстанції.

Слід звернути увагу на те, що господарські суди не вправі приймати до свого провадження справи за позовами до відповідачів, місцезнаходження яких за межами України, крім випадків, коли місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України або іноземне підприємство чи організація мас на території України нерухоме майно, щодо якою виник спір, а також міжнп родними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У зв'язку із вищевикладеним слід закцентувати, що суб'єкти внішньоекономічної діяльності при укладанні контрактів (догорів), зробивши відповідне арбітражне застереження, можуть до-звитись про передачу спору на вирішення міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду). Це застереження має чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном. Відповідну законодавчу базу складають Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж", Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України, які є додатками до означеного Закону (докладно про інститут міжнародного комерційного арбітражу див.: Цірат Г. Міжнародний комерційний арбітраж. — К., 2002).

Поиск по сайту: