ПОВСТАНЬ

Не знаю, як жить нам? Не знаю, як бути?

Не знаю, кохана, любить чи забути?

Бо де ж наша гідність, що ниє, як біль,

Як любим одного, а з іншим в постіль?

Не вірю я в вірність, не вірю в любов,

І в те, що існує десь розова кров.

Не вірю, кохана, ні в чому тобі,

Що є десь на світі зірки голубі,

Не вірю віднині, хоч дибки ставай,

Що жінка – то свято, що жінка – то рай.

Не вірю в любов я, а вірю у секс:

Прийшов, розвантаживсь і весь тобі сенс.

І йди собі далі, як бик в череді

Й ніяких скандалів ні їй, ні тобі.

Й ніяких тобі – ані тещ, ні свекрух,

А стане бурчать – і її ставте в круг.

Хіба не до цього веде нас прогрес?

Налив стаканяку – і чухай їй прес.

Невже це вершина усіх вподобань?

Народе, проснись, проти себе повстань!

6.8.1969 р.

ОРДЕН ПОСМЕРТНО

Передав сам шеф наказ:

– Журналіста на Кавказ,

Непокірних всіх в Чечню –

Хай спокутують фігню...

Потім він залишив рубку

Й запалив, як Сталін, трубку.

Тут і Берія біжить:

– А з Гонгадзе що робить?

Ні прохання, ні погрози,

Ні купить, ні залякать,

Стільки там на нас крамоли,

Що не можна відпускать!

Шеф став думать й міркувать:

– Варшавянку заказать!..

А коли в державі смеркне –

Орден дать йому посмертно.

22.7.2001 р.

ЛЕЖУ ПІД НЕБОМ

Лежу я під небом на ліжку в кімнаті.

До мене зірки зазирають патлаті.

І Місяць забувсь, що сьогодні в нас піст

Й сміється, як легінь, на повний свій зріст.

А хмарки дрібненькі пливуть кудись геть,

І в очі мені заглядають ледь‑ледь,

І Місяцю‑батьку із різних сторін

Всю ніч посилають свій ніжний уклін.

Ось хмарка ледь більша вляглася під боком

І видно по всьому – накинула оком,

А він посміхнувсь їй: о, баюшкі‑бай,

Як хочеш гульнути, то інших шукай.

Як гарно надворі! Яка благодать!

Невже нам прийдеться цей світ залишать?

Ці гори, ці зорі, моря і поля,

Невже ця планета моя – не моя?

Невже те, що бачу, то всього – є мить,

Яка, мов комета повз нас пролетить?

Невже те, що бачу, то всього – є мить,

То як же, пробачте, цю мить не любить?!

31.10.2003 р.

ПЕРШОПРОХОДЕЦЬ

Думаю про Шевченка:

Хто він? Пророк? Шайтан?

Він теж піднімався першим

І став над панами пан.

І звідки б не дув теплий вітер,

Він віє з такої душі,

Що вміє любить і мислить,

Що вміє писать вірші.

22.9.2001 р.

СМІЯЛИСЬ БДЖОЛЯРІ

Сміялись бджолярі на кутні:

Рій улетів, остались трутні.

1.7.2002 р.

ВОРОНИ

Іду у невідомість.

Туман на всі сторони.

Ніби попав у невагомість.

А навколо – одні ворони, ворони, ворони.

Зупиняюсь і думаю: де я?

А може вернутись?

–Ні! – каже сила якась невідома,

Йди без зупину,

Однаково вистрілять в спину.

І знову іду у невідомість,

І знову попав у невагомість,

І знову туман на всі сторони,

І знову каркають ворони,

А може то їхні останні вже стогони?

Нехай краще стріляють у спину,

Аніж на колінах загину.

Смерть не найгірше.

Гірше, коли помирають вірші,

Прострелені в потилицю часом.

Пити. Хочу пити. Амінь...

18.10.1992 р.

Поиск по сайту: