ПРО РОБОЧУ СУБОТУ І БЕЗОПЛАТНУ РОБОТУ

До робочого підходить

Виконроб і каже:

– Оце, любий, як за тиждень

Всі дірки замажеш,

Значить матимеш на день

По червінцю, друже,

Попрацюй у вихідні,

Прошу тебе дуже...

Ти ж бо знаєш, що то буде

В тресті на парткомі,

Як не дай Бог не здамо

Цей об’ект вагомий.

– Добре! – каже робітник,–

Вийду і в суботу,

І у власні вихідні

Виконав роботу.

Виконроб цвіте, росте,

За роботу радий…

А прийшов час закривать

Майстрові наряди –

Виконроб стоїть, сопе,

І закрив – п’ятірку,

Ніби й справді майстер той

Пропустив десь дірку.

Майстром гнів оволодів,

Кинув він роботу:

– Що ж тоді я заробив

За оту суботу?

Що ж скажу дружині я,

Що скажу я діткам?

А я ж з ними обіцяв

В Крим поїхать влітку.

– Ну а я то тут при чому?

В них є батько й мати,

Я ж не дійная корова,

В мене ж фонд зарплати!

Майстер весь пополотнів –

Гордість збунтувалась:

– То ж навіщо ви просили,

Нащо обіцяли?

Й до начальника пішов.

Шеф до виконроба:

– А квартира в нього є,

Чи давно в нас робить?

– Має, звісно, власний дім,

Писані віконця.

– Якщо так, то закривай –

Півтора червонця!

9.2.1976 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА

У все я вірить перестав:

У честь, в порядність, в совість, вірність,

Й коли слова ці написав,

Тут забурлила в серці гідність.

Хто ж я тоді такий, скажіть,

В якому світі моє ложе,

Невже керує всім живіт

І те, що між ногами тоже?

Але в житті й щось більше є –

Яке і поруч, і над нами.

Адже родились ми людьми

І стати мріємо панами.

Тоді чому ж так спішимо

З вершини в яму опуститься,

То чи ж не краще б нам було

На світ і зовсім не родиться?

Адже мать честь – це буть людьми,

А не шкарпеткою в принцеси,

Й собі подібних не ганьбить,

І мати спільні інтереси.

І той, хто випхався в пани,

Мусить завжди це пам’ятати:

–Завжди людям допомагай

І славу добру будеш мати.

25.12.1998 р.

ЯК ХОЧЕШ В РАЙ

Як хочеш ти попасти в рай –

Життя легкого не шукай.

27.1.2003 р.

ЯКИЙ САВА

Чим більший негідник –

Тим більш охоронців,

Чим вища посада –

Тим більший бандит.

Бо цей як дорветься,

Як Вовк до корита,

Про що тоді зможеш

Ти з ним говорить?

Про болі, про горе

Чи може про матір,

Яка помирає

Від мук і образ?

Отож я і думаю:

– Звідки та наглість?

Звідки та впевненість,

Вічний садизм?

І тут же відразу відповідаю:

Усе йде від влади –

І честь й бандитизм.

Бо все те, що вчили,

Колись нас у школі,

То все ГЕНІАЛЬНО,

Але то – фігня.

Бо де таке видано,

Де таке чувано,

Щоб вовчу мораль

Ухвалило ягня.

Сиджу і вдивляюсь

У тих, що на троні,

Та то ж хижаки,

Яким рівні нема.

Собі надрукують

Вони торбу грошей,

А ти надрукуєш –

То жде Колима.

Для нього одначе –

Ти голий чи босий

Бо честі у них –

Як на Сонці води.

Отож, поки в світі

Ще є ці удави,

То щастя і правди,

Мій друже, не жди.

11.2.1998 р

Поиск по сайту: