ГОРБОКОНИК

Я так хотів, щоб ти лишилась,

Щоб заглянуло Сонце в сад,

І щоб не плакала гітара,

Що крає душу невпопад.

Я так хотів, щоб щебетали

В садку кохання пташечки,

Вони ж садок мій обминали

Й летіли далі. А куди?

Невже туди, де більша хата,

Де красувались "Жигулі",

Бо мій маленький "Горбоконик,"

Певно відлякував її.

Від того часу – зливи й зливи,

Від того часу йдуть дощі,

І тільки плачуть мокрі сливи,

Як струни ніжної душі.

Я так хотів, щоб ти лишилась,

І перестали вже дощі,

І більш не плакала гітара

В моїй закоханій душі.

8.6.2002 р.

І ЗНОВУ ОСІНЬ

І знову осінь. Й знову в лісі

Горять осінні багаття.

Й берізки, мов дівчатка голі,

Хлопців заводять в забуття.

Сонце їх пестить і цілує,

І обнімає цілі дні.

О, як же хочеться порою

Бути берізкою мені.

Щоб і мене так хтось поніжив,

Або хоча б поговрив,

Бо ось прийшов вже грудень місяць,

А я ще ніби і не жив.

Не жив, не ніжив, не сміявся,

Все працював та будував,

І що на старість пристарався –

Кучма і те останнє вкрав.

14.11.2002 р.

ТВОРЦЯМ КУЧМОВОЗА

Ті, хто повірив у вождів,

Й не знав нічого, окрім воза,

Похожі стали на бомжів,

Стали творцями кучмовоза.

17.10.2002 р.

ПЕТРО І ГРИЦЬКО

– Про яку мораль ти мовиш?–

Грицю голосно Петро,–

Як начальник в рік вже вп’яте

Поміняв своє авто.

14.11.2002 р.

БУЛА КОЛИСЬ ДЕРЖАВА

З кожним днем живем все краще,

Веселіше з кожним днем.

В нас колись була держава,

Зараз Кучма із Плющем.

17.11.2002 р.

ПОЕТ ТИМОХА

Цей поет, – скажу про нього,–

Був таланту "видатного".

І за те йому всі лаври,

Що не цапав олігархів.

Як напише вірш Тимоха,

То трясе тебе усього.

Будеш рік в вірші копаться,

Щоб до істини добраться.

А як стане говорить,

То не зможеш зупинить.

Буде бігать він по хаті

Й слова вам не дасть сказати,

Хоч поезія у нього –

Ні про що і ні про кого.

Всі дивились і мовчали,

Мов в штани понакладали,

Та зате сам Президент

За ніщо – йому презент,

Та ще й орден йому дав,

Щоб і далі так писав.

4.12.2002 р.

ІЛЮЗІОНІСТИ

Колись я вірив і гордився,

Що мчав галопом в комунізм,

І соромно, що помилився,

Що був такий ілюзіоніст.

Та хрін за редьку не солодший,

І я такий був не один,

Та тільки жаль, таким же дурнем

У мене став – і внук, і син.

7.2.2002 р.

ДЕПРЕСІЯ

Як перестав горілку пить –

Така депресія настала,

Що ніби хтось кілком огріб,

Щоб клепки знов на місце стали.

3.4.2003 р.

ЩОБ ІЩЕ ЩОСЬ ВКРАСТИ?

Шеф вже стільки нахватався,

Що не може навіть встать,

І однако зором водить,

Щоб іще щось з когось знять.

А у мене, і в родини

Ні двора, ні хати,

То хіба він більш працює –

Сатана проклятий?

14.11.2002 р.

Поиск по сайту: