ОЙ, ПОЇХАВ Я У КИЇВ

Ой, поїхав я у Київ прогулятися,

І об гарних жіночок поштовхатися.

Хочу тими жіночками налюбитися,

І на них, немов на квіти, надивитися.

Стоїть жінка молоденька – груди грають,

Хлопці дивляться й очима – роздягають.

А вона стоїть – сміється – сонцем сяє,

Що вся вулиця на неї поглядає.

Стоять хлопці молоденькі під горою

І сміються навіженні наді мною,

Що стою старий такий я з бородою,

І дівчиною любуюсь молодою.

25.6.1999 р.

ТРІПОТНЯ НА СНІДАНОК

Як гарно в нас і пишуть, і говорять,

Не вірю я в ті завчені слова,

Де правди стільки – як вогню на морі –

Коли надворі дощ, немов з відра.

Не вірю я ні лівим, ані правим,

Тим більше коронованим панам,

Що як царки всі рвуться тільки править,

А що вони, скажіть, зробили нам?

Та ж тріпотня на ранок, на вечерю,

І так щодня, і так – із року в рік;

Всіх заганяють знову нас в печери

Тими АЕС і стоками з їх рік.

Півсвіту вже поранено довічно,

Зруйновано, як Трою в давні дні,

І що магнітні бурі цілорічно

Постійно приписались на землі.

І атомні ніскілечки не страшні,

І браво! – атом, як томатний сік,

От тільки ви працюйте, дорогенькі,

Та менше слухайтесь усяких, там, базік.

25.4.1988 р.

ВІЛЬНА ДЕРЖАВА

От тобі й держава вільна,

От тобі і каша,

В місті ціни європейські

А зарплата – наша.

27.7.1999 р.

ГОЛОВА ІДЕ ПО КОЛУ

Голова іде по колу,

Особливо у садку,

На яку б не глянув, хочу:

І стару, і молоду.

13.8.1999 р.

ХТОСЬ ДО КОГОСЬ ГОРНЕТЬСЯ

В світі нашому завжди

Хтось до когось горнеться:

Кіт до кішки, пес до пса,

Горличка до горлички.

Вишня тягнеться до Сонця,

Циган до циганочки,

Ну а я весь час тягнусь,

До своєї панночки.

20.8.1998 р.

ЯКЩО ТИ ТОВАРИШ

Хоч груди в тебе в орденах,

І кулаки, неначе гирі,

Та я б тобі свого життя

Хоч землю рий – то не довірив!

В розвідку б також не пішов

З тобою я. Чому? Не знаю...

Бо ті медалі й ордени –

Вони мене чомусь лякають.

Бо ті медалі й ордени –

Вони на тебе і несхожі,

Бо знаю, ті, чиї вони,

Давно лежать десь в полі босі.

Бо ті медалі й ордени,

Якими ти прикрасив груди,

То бачу – не твої вони

То хоч повідай, хто ті люди?

Мені бійців тих жаль, що полягли,

Й не хочу, щоб хтось жив з нас на халяву,

Тому про себе краще помовчи,

І хоч сьогодні поверни їм славу.

ХРЕН В РЕБРО

Шефу дачі, шефу й квоти,

Шефу пенсії і шпроти,

А трудязі‑селянину

Хрен в ребро під саму спину.

Тож хай знають барани,

В бій за кого йдуть вони.

13.4.2000 р.

ПЕРЕДБАЧЛИВІ

У мене друзі біднуваті,

А ті, в яких із горла пре,

Ті не запросять вас до хати,

А то не дай Бог – ще помре.

25.5.2006 р.

Поиск по сайту: