ЯКЩО НАЙНЯВСЯ

Яка досконалість, о, Боже! –

Її грудоньки, її стан,

А квітка, що нас притягає.

Не більше, як справжній капкан?

А ввійдеш в той сад насолоди –

Блаженствуєш, стогнеш, ревеш,

І вас не лякають вже роди,

Як в ту колію попадеш.

І що то за диво природи?

Ну, був би піон чи женьшень,

А то якась смужка шовкова,

Що вас лихорадить весь день.

І будеш в тій смужці кохання

Весь вечір, всю ніч, все життя

Шукати свої там бажання,

Шукати свої почуття.

Бо так хоче жінка, юначе,

А ми в неї вічні раби,

Бо ми ніби наймана сила,

Отож, як найнявся – роби!

Бо всі ми міркуєм: схопили

За бороду те божество.

Насправді ж воно нас схопило,

І в світ своїх мрій повело..

Насправді ж їй треба та... сила,

Якою Геракл покорив,

Коли пятдесят царських доньок

За нічку одну всіх покрив.

Отож, не шукай в цьому світі

Якийсь невідкритий ще рай,

І поки вас хоче кохана –

Цілуй ти її і кохай.

22.6.1999 р.

БЕЗ ВОДИ СОХНЕ ВСЕ

Без води сохне все – і трава, і тайга

І чорніють озера, як стріхи,

Так й людина, яка без тепла,

Як позбавить кохання і втіхи.

22.6.1999 р.

ЛЮБЛЮ ЖІНОК

Люблю жінок! Люблю і хочу!

І в цьому все моє єство,

Бо бачу в них я Ялту, Сочі –

Своє найбільше божество!

Бо в цьому ніжному створінні

Я бачу суть свого життя,

Бо, що є краще від горіння

І від людського почуття?

5.8.1999 р.

ХОДИТЬ ЛІТО

Над горою ходить літо,

Гне калину вітерець,

І біжу я до дівчини

Через поле навпростець.

А над полем світить Сонце

І приховує сліди,

Що ведуть вони до тебе,

Мов, побігай, походи.

26.6.1999 р.

ПРИВАБЛИВА КВІТКА

Я наскрізь вас бачу, любі,

Але з кимось треба жить,

Тож і мусиш, зжавши зуби,

І з придурками дружить.

Бо у кожній, як не дивно,

/Й в цьому свідок я і ти/

Є така у жінки квітка,

Що не зможеш обійти.

Чи дана вона для втіхи,

Чи щоб з неї реготіть?

Про це скаже нам Майбутнє –

Чи нам плакать, чи радіть?

8.6.1999 р.

ЧУЖА – СОЛОДША

Так велось на світі

Й досі так ведеться,

Хай ось тільки жінка

Трохи відвернеться,

Чоловік, пробачте,

/Й Боги в тому свідки/,

Варт дружині зникнуть –

Мчиться до сусідки.

Що воно за чудо?

/тільки це між нами/,

Ніби у сусідоньки

Змазана медами...

А своя зачухана –

Гірша від неволі,

Ніби Місяць світить

Їй не так, як Олі.

Чи то може став я

Вже не так дивиться?

Чи в своєї й справді

Не така... в спідниці?

Сам собі міркую,

Як могло так статься,

Що з своєю Дунькою

Перестав кохаться?

А як жінка спати

Всіх нас повкладала,

Тут передяглася –

І… як лялька стала.

Ось фарбує губки,

Підбиває груди,

Ну а я дивлюся,

Що ж то далі буде?

Ось і ще коротшу

Натягла спідничку,

І за двері пурхнула,

Як з садка синичка.

Я аж рот роззявив,

Як побачив жінку,

Бо моя ще краща

Навіть, як сусідка.

От тобі і чоботи,

От тобі і боти,

Нічого дрімати,

Як прийшов з роботи.

13.1.1989 р.

Поиск по сайту: