НАЙКРАЩА МУЗИКА – ЛЮБОВ

Коли вона на мене подивилась,

Весь день співав романси і пісні,

І поглядом, як стрілами Амура,

Вона сколола душу всю мені.

Що аж у небі зорі поховались,

Як блискавиці осліпили зір,

Що закричав: – Не треба більш, не треба,

І не приходь, як талі води з гір!

Бо й так душа в оркестр перетворилась

І кожна жилка в ній, немов струна,

Коли вона на мене подивилась,

Коли в мій світ прорвалася вона.

І скільки б в світі не було сузір’їв,

І скільки б не бреніло ритм і рим,

Для мене ти – божественне створіння,

Бо там де ти, там – ніжність, море, Крим.

Бо вся душа в оркестр перетворилась,

І все співає нотами дібров,

І хоч орлу дала природа крила,

Зате мені дала вона – любов.

Подивись, як стрекочуть сороки,

Як тягнеться жучок до жучка,

І як хмарки пливуть білобокі,

Щоб з’єднатись для щастя в віках.

23.11.1988 р.

ЕДЕЛЬВЕЙСИ

Хтось шукає в степу едельвейси,

Мнучи квіти у полі й пирій,

Ну а я полуниці духм’яні,

Що у пазусі, мила, твоїй.

В сяйві Сонця купається жайвір,

П’яний вітер цілує лице,

Пригорни мене, мила, ще жарче,

Пригорни мене ще раз і ще.

Пригорнись, поцілуй і розслабся,

Годі слухатись мам і бабусь,

І тоді принесу тобі щастя

Як колись твоїй мамі татусь.

Хтось шукає в траві едельвейси,

А я ніжну дівочу красу,

Дай напитись мені ти кохання,

І тобі я свого принесу.

20.11.1988 р.

КОЛИ МЕНІ ТИ ПОСМІХНЕШСЯ

Коли мені ти посміхнешся –

Весь день співають солов’ї,

І мов летять Єрота стріли,

Як глянеш в очі ти мої.

Скільки я бачив зір й сузір’їв,

А ти залишилась одна,

І хоч настало надвечір’я –

А ти і досі ще моя.

Бо ти була у мене й будеш,

І слава Богу – назавжди,

Бо знаю, що в житті ніколи

Вже не знайду таку, як ти.

Не знаю я, скількох ти мала

І ще скількох ти будеш мать;

Але тобі я все прощаю,

За те, що вмієш чарувать.

Коли даруєш посмішки людям,

То веселішаєш і сам.

17.10.1988 р.

СКАРБНИЦЯ

Я їду автобусом "Київ – Житомир"

І втягую осінь я в ніздрі з надвору.

А хмарки на небі пливуть і пливуть

І зиму вони за собою тягнуть.

А хмарки на небі похожі на гори,

Немов у тумані у нас косогори,

Ви лише погляньте на ту всі красу,

Яку я з дитинства у серці ношу.

Бо то моя вічна душевна скарбниця,

В якій приховав я волошки й пшеницю.

Спалахує пам’ять вогнями дитинства,

І ніжним коханням палає в душі,

Пригадую вчительку Ганну Петрівну,

Яка мене вчила писати вірші.

16.10.1988 р.

БУДУЮ КОТЕДЖ

Між горами влігся на поля туман,

І під Сонцем гріє боки, як кабан.

Ну а я будую все життя котедж,

Щоб було де сісти і погрітись теж.

16.10.1988 р.

Поиск по сайту: