ВІДКРИТТЯ ВІКУ

У всіх жінок є "же" і "на",

Звідки і назва їх "жена".

І якщо чесно вам сказати,

Звідти пішла й япономати...

8.2.1998

УКРАЇНІ

Коли ж ти, Нене, розігнешся

І станеш рівно вже стоять?

Скільки ж тебе, як півень курку,

Кому не лінь – будуть топтать?

Невже і досі як повія

Себе всім будеш підставлять?

Чи й справді віриш в добродіїв,

Яким на честь твою плювать?

Не жди, не вір і ненадійся,

А якщо хочеш жить ще й жить,

То всіх панів отих пихатих,

Як пацюків пора гонить.

20.2.1999 р.

НЕ ВІРЮ НІКОМУ

Вже хоч убий!– не хочеться нічого,

Окрім, десь впасти і поспать,

Або, усівшись над рікою,

Десь за хмарками поблукать.

Й дивитись днями десь за гори –

Де ні початку, ні кінця,

Де все сьогодні – так як вчора,

Усе по задуму Творця.

І хоч не вірю вже нікому,

І світ неначе уві сні,

Та, якщо в писк не дать рудому,

То зробить те рудий мені.

4.3.1999 р.

ОДУМАЙТЕСЬ, БРАТИ МОЇ!

Колись спитає всіх Творець,

Що ти зробив, мій брат‑агнець?

І що ти скажеш, друже мій,

Що пив, гуляв, чинив розбій?

Що ти братів своїх й сестер

Усіх до ниточки обдер,

І там, де тільки побував,

Усе, що міг, те й грабував.

Що ти людину нашу дужу

Загнав, як жабу у калюжу,

А з наших мам і інституток

Зробив повій і проституток?

А вік короткий наш людський,

Одумайсь, поки ще живий,

Бо й кліпнуть ти не встигнеш оком,

Як сам лежать ти будеш боком.

19.2.1999 р.

ТЕРОР І ГОЛОДОМОР

У всіх є слабкості й дивацтва,

Своя і радість, і печаль,

Та як доводять до жебрацтва –

Таких правителів не жаль.

Нема страшнішого нічого,

Як мучить вас голодомор,

І в тій державі, де живеш ти,

Куди не кинься – скрізь терор.

23.7.1999 р.

О, ЯНГЕЛ МІЙ

О, Янгел мій, Моя Принцеса,

До тебе хочу притулиться,

І в промені твого кохання –

Тобою ніжитись й гордиться.

Бо гори ці й дрімучий ліс,

Ну що вони без тебе варті?

І листя з біленьких беріз,

І дуб, який стоїть на варті?

12.8.1999 р.

САМІ ВИНУВАТІ

Не жаль, що роки пролетіли,

А жаль, що світ наш не змінивсь,

І так як був він живодером,

Так і по цей день він лишивсь.

І хоч у Космос ми злітали,

І хтось на комусь одруживсь,

Бога ж, на жаль, не розбудили,

Щоб він за бідних заступивсь.

Тому не плачу й не радію,

Дивлюсь на все спокійно я,

А що в Комуну я не вірю,

В тому заслуга не моя.

23.7.1999 р.

ЛАВКА КВІТІВ

Люблю осінню прохолоду,

Що освіжає розум мій,

І всі думки мої фільтрує

Гарячим вогнищем подій.

А в полі, як у лавці квітів,

Куди не глянеш – Божий рай!

І все ж сумую я за літом,

Як і за мною певно гай.

20.8.1999 р.

ТВОЇ ОЧІ, ЯК ВОГНИКИ

Твої очі, як вогники з ніжності,

А коли я дивлюсь на твій рот,

Так і хочеться врізать по вічності,

Щоб скоріше відкрила свій грот.

Цілувати твоє повнолуння,

І твій звабливий вічно живіт,

Як же хочеться ніжності, люди,

Коли ми починаєм старіть.

7.9.1998 р.

Поиск по сайту: