В КРАЇНІ ДИКУНІВ

А десь і соняхи квітують,

А десь і віволга співає,

А десь закохані всю нічку

В кохані очі заглядають.

Десь косять сіно косарі,

І я також нарівні з ними,

Піднявшись рано до зорі

Дзвінкоголосі сиплю рими.

А десь в країні дикунів

Риють печери, бомби кроять,

Навчають убивать синів,

І підживлять поля, як гноєм.

То ж треба повним буть придурком,

Щоб внукам виписать патент,

Щоб ті жили в норі з єнотом,

Бо він сьогодні – Президент.

Чи ти від роду божевільний?

Не Президент ти, а – бандит,

Бо, якби був ти Президентом,

На кров не мав би апетит.

Їм би розпалювать пристрасті,

Бо крові їм хочеться, крові,

Бо що їм до горя людського,

І що до чужої любові?

10.8.1981 р.

ПОДУМАЙТЕ ПРО ДУШУ

Ніхто не знає, скільки буде

Він в світі Божому ще жить,

То ж чи потрібно всім нам, люди,

Скандалить, цапаться, грішить?

Пора й про душу вже подумать,

А не про золото й живіт,

І що про тебе скажуть люди,

Як залишатимеш цей світ?

7.2.1967 р.

ЗУПИНІТЬ БОЖЕВІЛЬНИХ!

Більшої краси і насолоди

Від кохання у житті нема,

А тому і вижили народи,

І цвіте трояндами весна.

Люди, люди! Бережіть кохання,

Мир і Місяць, Сонце і гаї,

Бо хоч жити можна навіть і в пустелі,

Але як же можна жить без солов’їв?

Як же жити можна без очей коханих,

Без очей щасливих, ви мені скажіть?

А тому, благаю, ви часу не гайте

Й тих, що хочуть крові, люди, зупиніть!

Бо не буде щастя ані вам, ні дітям,

Бо в печерах жити міг лише дикун,

Ну а нам берізка простягає віти,

Віти, ніби руки, як малий пустун.

Зупиніться, люди! Зупиніться, люди!

Мир гаям потрібний, селам і містам,

Не нейтронні бомби, а жіночі груди,

Нам – людям потрібні – пісня, хліб, бальзам.

Уявити страшно: що то вбить кохання!

І не долюбити, і не докохать,

І з твого коханого чи з твоєї милої

Шкіру ніби з жаби з кожного з них знять.

О, прокляті вбивці! Вам би кров,

страждання!

Вам би генеральські, маршальські чини,

Щоб на вас дивились, як на суперменів

Ваші недоумкуваті донечки й сини!

О, прокляті вбивці! Вам би кров,

страждання!

Згиньте, божевільні, поки є гаї,

Поки є на світі чарівне кохання,

Й поки ще співають людям солов’ї.

18.7.1981 р.

ХТО Є ХТО

Всі вже знають, хто є хто:

Хто Кравчук, в хто Махно.

18.7.2003 р.

НЕ ВІРЮ В ТИШУ

Тихо‑тихо в степу,

А в душі – урагани,

Буреломи, тайфуни

І холодні дощі.

Бо ніколи ніде

Знать не будем ми спокій,

Поки житимуть в світі

Безхребетні ссавці.

Бо у нашім житті

Де не глянеш – хамлюги,

Бізнесмени‑рвачі,

А в верхах – кримінал,

Який творить для всіх

Він нестерпні умови,

Щоб кидало людей

То у холод, то в жар.

А тому без меча

Я не можу ходити,

Хоч хотів би співати

Про кохання, весну.

А тому, якщо меч

Ще не можу лишити,

Значить, я ще не вірю

В житті – в тишину.

3.12.1968 р.

Поиск по сайту: