СОЛОВКИ

Біля хати зажурились

І притихли ясени.

Як згадаю про минуле,

Хоч сьогодні хорони.

Роки‑роки молодії,

Ніби в полі скакуни,

Хто ж мені сьогодні скаже,

Де поділися вони?

Над лісочком Місяць сходить,

Над лісочком сплять віки,

А мені ще й досі сняться –

Магадан і Соловки.

18.10.1997р.

НА НИВКАХ

Прощай, мій парк, – куточок райський,

Тебе, як жінку, полюбив,

Бо у твоїх озерах синіх

Свою я молодість лишив.

Прощай! Люблю і незабуду

Твою небесну я красу,

І якщо в Києві ще буду –

Обов’язково навіщу!

26.6.1992 р.

ЗГУСТОК ЕНЕРГІЇ

Іду із тяжкої роботи,

Із втоми викручую сміх,

Бо сміх – то здоров’я нації,

І мусить він бути для всіх.

Сміх – то є згусток енергії

І вибух незвіданих сил,

З яких в нас пульсують спермії,

Щоб світ наш у ніжності жив.

Іду із тяжкої роботи,

Із втоми викручую сміх,

І стогнуть під вечір чоботи,

Які я знімаю з ніг.

16.10.2001 р.

ІНТЕЛІГЕНТ

В студентських гуртожитках

Від КУНГа й КаПеІ

Студентки і студенти

Якісь глухонімі:

Ні здрастуй, ні бувайте,

Ні шість тобі, ні п’ять,

Пройдуть, як без’язикі

Й не знаєш, що казать.

Отож, дивлюсь і думаю:

І це – інтелігент,

Це той, що завтра буде,

Можливо, Президент.

Це той, якому завтра

Довіримо Дніпро,

Довірим Україну

І все своє добро.

І що з такого генія

Ти завтра зможеш взять,

Як він уже сьогодні

Пройде – й ні шість, ні п’ять?

Якщо уже сьогодні

Для нього ви – ніхто,

Хоч ви його наставник,

Фундамент і пальто.

12.1.1998 р.

ТАМ, ДЕ ШЕПЧУТЬ

Мене не влаштовує місто, де шепчуться,

Але й не люблю, де кричать і гудуть.

Я слухати хочу, як жайвір співає,

І весело квіти у лузі цвітуть.

Як голосно в полі дівчата співають,

І люди, сміючись, Хрещатиком йдуть,

Я зовсім не проти і сам випить чачи,

Але не люблю – там де п’ють і плюють.

5.5.1997 р.

ГОМО

Міняю злість на милість я,

Адже я ГОМО – не свиня...

18.4.2004 р.

КІТІКЕТ

Зника любов, як зайчик на стакані,

І гасне світло вже в моїх очах,

І вже мене не манять в поле Ані

Так, як колись, в юначих добрих снах.

І не шумлять так, як колись, тополі,

Можливо, я вже став недочувать?

І як колись, не стогне вітер в полі,

Навіть в селі собаки й ті мовчать.

Мовчить Вкраїна, ніби оніміла,

Народ сопе – завали розбира,

Ну а земля, немов осиротіла,

Вже кожний третій вимер із двора.

Мовчать раби, а банда розкошує,

І я одне не можу зрозуміть:

То де ж той Бог, якщо він нас не чує?

Хотів би я почуть на це отвіт

Мовчать Боги. Мовчать воли колгоспні,

Поки їх всіх, як нутрій, обдеруть,

І їхню шкіру й жалюгідні кості

На кітікет бандити перемнуть.

7.2.1997 р.

ЗОЛОТА МОНЕТКА

Я люблю людей хоробрих,

Чесних, гордих, з буйством злив,

Що не стануть словом терти,

Щоб хтось більше заплатив.

Бо в таких людей, що слово,

То – монетка золота,

І нагадують ту діву:

Бакс гони і я – твоя.

16.2.1997 р.

Поиск по сайту: