МАСОНІЗМ

Масонізм іде у наступ,

І не тре’ його винить,

Що кладе на все він лапи,

Де погано щось лежить.

Наші люди – справжні лохи,

Бо довірливі без меж,

Їм би десь попліткувати,

Як будує жид котедж.

Не виніть їх в лицемірстві

А робіть, як ті пани:

Ті обвішують, грабують,

Й їм робіть так, як вони.

Щоб відчули вражі діти,

Ми – не лохи, не – раби,

Хоч і всіх занадто любим

Й довіряємся завжди.

Світ пройти брехнею можна,

Та назад ти не пройдеш,

Тож,якщо ти жид розумний,

Пам’ятай про це ти теж.

2 7.7.2007 р.

ЦУКРОВА ЛИХОМАНКА

От і закінчилась цукрова лихоманка,

І люди розійшлися по домах,

А що нам завтра скаже наша мамка,

Який сюрприз вона готовить нам?

Були касети імпортні і наші,

А зараз ти хоч Київ підпали,

Ніде не знайдете і не старайтесь навіть,

Хіба що десь, в когось, і з‑під поли.

Була "Нева", насильно всім давали:

Бери! – не хочу, ще й казали: цить!

А зараз вже й "Супутника" не стало,

Отак з дерма в нас роблять дефіцит.

Гуля над світом мафія насильства,

Чортополох такий – хоч голоси,

А ще говорять, що людина сильна

І створена для щастя і краси.

31.3.1988 р.

ГАНЬБА НАРОДУ

Де ваші води і тихі трави,

Де ваша гідність і ваша слава?

Як же ти терпиш ганьбу, народе,

На що міняєш козацьку вроду?

Бо я вважаю: ганьба народу,

Який не цінить свою свободу!

7.5.2007 р.

ПРО ПОЕТА

Як хочеш ти поетом стать,

То мусиш дві стріли ти мать:

Одною ніжить, чарувать,

Ну а другою – убивать.

В поета, як воно не дивно,

Все, що на серці – на виду,

Тому поети дуже часто

Терплять то радість, то біду.

Поет, це якби індикатор

Той, що фіксує ритм життя,

І в той же час – він як локатор,

Який сприймає почуття.

Поет, немов стенограф віку,

Йому на ранги наплювать,

І хоч порою, мов "з привітом",

Бо не уміє він мовчать.

Але якщо поет він справжній,

То – вічний символ доброти:

Він і підступний, й недоступний,

Такий, як я, такий, як ти.

Він може плакать і сміятись,

І по‑дитячому радіть,

Буде на вас, як тигр, кидатись,

І буде лагідним, як кіт.

Поет, що думає, те й мовить,

То з виду, ніби він слабкий,

Зате ніколи він не збреше,

Хоч ти його кілком убий.

4.11.1982 р.

ГЕНИ

Дивлюсь на нашого патрона –

На вигляд, ніби як і я:

І вуха, ноги і розмова,

І навіть кругла голова.

А от коли він став вже шефом,

Ніби його хтось підмінив,

І поміж ним й його думками

Хтось ніби стежку проложив.

Бо тільки й знав одне, що днями

Про код, про рід свій говорив,

І що його створили гени,

І що колись вовків ловив.

А я собі оте все слухав,

І тихо думав про народ:

Лиш варто вибитись в начальство –

Як враз міняється і код.

А щоб не трапилось такого,

От що, мій люде, пам’ятай:

Все те, що сієш і збираєш –

Вовкам ніколи не давай.

Посидить тиждень‑два голодна

Та надто вчена голова,

То стануть знов на місце гени

І всі обов’язки й права.

27.1.1989 р.

Поиск по сайту: