ВЛАДА, ЯК ЖІНКА

Наша влада, як і жінка,

Та, що з іншим ляже...

Після того... хоч убийте –

А правди не скаже.

Ой, як гарно комуністи

Небилиці в’яжуть,

Що все роблять для людей, мов,

А яких – не кажуть.

– Два‑три роки буде тяжко,–

Це вам обіцяю,–

Поки віллу побудую

Й розодіну Раю.

Знаю, що і Горбачову

Не ахти живеться,

Спробуй‑но із тріпотнею

В комунізм прорваться!

Всю казну пограбували

Старі слуги "вірні",

А тепер за них "страждають"

Внуки їх на Півдні.

Ті, що вчора їли сало,

Навіть в них сьогодні піст...

Щоб менш вірили в ті брехні,

Що говорить комуніст.

Кожен день одні проблеми,

Нові дефіцити,

Та зате, як кіт у маслі.

В нас живуть бандити.

Розігнали міністерства,

Скоротили штати,

А вони нові відкрили,

Де по два оклади.

А робочим обіцянки,

Й нові постанови...

Ось тобі, мій клас робочий,

На свята обнови.

26.12.1988 р.

МИТЬ І ВІЧНІСТЬ

Тихо‑тихо. Ліс мовчить

Ніби заворожений.

Я вдивляюсь в цю красу,

Ніби ось народжений.

Ну хоча б тобі ледь‑ледь

Ворухнулась гілочка.

Вічний спокій. Сплять віки

І дрімають зірочки.

Я вдивляюсь в Божу синь,

Де віки стрічаються.

Скільки в світі Тін і Лін,

Та життя кінчається!

О, блаженна вічна синь,

Ти достойна гідності.

Не була б у світі мить,

Не було б і Вічності!

13.5.1988р.

ЩОБ БУЛИ ПОМІТНИМИ

Птаху кожному свій зліт

І своя розцвітка,

Так у лісі і в селі

Є своя там квітка.

Ворон чорний, як смола,

В жінки файна врода,

Всім дала своє вбрання

Матінка‑природа.

Щоб помітні всі були

І були уквітчані,

Навіть Мішка Горбачов

В нас і той помічений.

14.5.1988 р.

ПРИДУРКИ

Якщо люди на асфальт кидають "окурки",

Так і знайте: то ідуть по селу придурки.

5.6.1988 р.

ПОЖАЛІВ ВОВК КОБИЛУ

Ми прожили вже сім років.

Що його робити?

Вже не думаєм про вічність,

Тут хоч день прожити.

Бо болять у всіх вже боки

Від сну, від неробства,

А міністри руки в боки,

Кажуть – це ж геройство.

О, вони оці всі хлопці –

Знають, що казати,

Ніби голодом лікують,

Навіть і багатих.

Треба ж, мов, колись і бідним

Людям відпочити,

Скільки ж можна тим нещасним

Комунізм ліпити?

О, вони – оті державні –

Ті вовки й шакали

Знають, що кому казати

Аби ті мовчали.

А хіба той самий‑самий

Їхній те не знає,

Скільки в органах партійних

Розвелось удавів?

Знає, звісно, та тихенько

Він сопе в борідку,

Бо за щоб він зміг з сім’єю

Буть на морі влітку?.

24.8.1997 р.

КООПЕРАТИВ

Люди – хто сіє, а хто косить –

У всіх є свій акредитив,

А поміж ними спідоноси

Відкрили свій кооператив.

9.8.1988 р.

Поиск по сайту: