ПРОХАЙ, ЩО ЗАБАЖАЄШ

Що захочеш – зорі, Місяць –

Все від мене ти прохай,

Тільки те, що в тебе в блузі,

Хоч на нічку‑другу дай.

Дай губами доторкнутись

До отих твоїх красот,

Боже, як же хочу взяти

Я оті сунички в рот.

На твої дивлюсь сузір’я,

І в твою небесну синь,

Що, скажіть, є краще в світі

Від приваб з дівочих скринь?

17.9.1988 р.

ЩОБ СТАТЬ ЩАСЛИВИМ

Коли по полю ти ідеш

І раптом вгледиш квітку,

Не вірю я що обійдеш

І побіжиш в повітку.

Не вірю в сильних я жінок,

Бо в слабості – їх сила,

І що із дому утече,

Як в гості запросила.

Не вірю я, що ти пройдеш

Ту квіточку‑дівчину,

Й для неї слова не знайдеш,

Щоб стать й собі щасливим.

Бо що то є за чоловік,

/Хай там яка б причина/

Що зможе жінку обійти,

Якщо він ще мужчина?!

15.5.1988 р.

КОЛИ ДУША ВОГНЕМ ПАЛАЄ

Твоїх очей торкнувсь очима –

Душа в реакцію вступила.

Не знаю спокію і сну

Й скільки живу – до тебе йду.

Душа вогнями запалала,

Бо перевтілення прийшло,

Як ти мені "люблю" сказала,

І повела в своє село.

30.8.1988 р.

КОЛИ СПИТЬ СТОЛИЦЯ

Коли пройшли всі електрички

Й заснув наш Київ мертвим сном,

Просив всю нічку я вербичку:

– Укрий мене своїм теплом.

Гуляє Місяць над горою,

Душа палає, ніби піч,

О, як же хочу буть з тобою

Й тобою ніжитись всю ніч.

8.10.1988 р.

ДУБОЧОК

Волошковий вогник

Догоря з очей,

А суворий погляд

Прикрашав лице.

Десь в веселім сяйві

Посміхнувсь дубок,

І наповнив душу

Спалахом думок.

Бо під тим дубочком,

Як дівчам була,

Першим поцілунком

Душу обпекла.

Тож, коли побачу

Під селом дубок,

Так до нього й хочу

Підійти на крок.

Може той дубочок,

Як горщок без дна,

Та під тим дубочком –

Не одна була.

Бо під тим дубочком,

В тім краю дібров,

Народилось диво

З назвою "любов".

Народилось перше

Ніжне почуття,

І відчула вперше,

Що таке життя.

Бо під тим дубочком

Розігралась кров,

Бо під тим дубочком

Стріла я – любов.

7.8.1988 р.

ЩО МАВ – ПОРОЗДАВАВ

Уже нічого вам не дам,

І мабуть, вже не дам нікому.

Бо все що мав – пороздавав,

Хоч і не збив як слід оскому.

12.12.1988 р.

ВАРТО ЗАКОХАТИСЬ

Знаю, ти нестерпна та в тобі женьшень,

А тому до тебе мчусь я кожен день.

Знаю, що криклива і завжди в бігах,

Все одно до тебе мчусь, неначе птах.

Знаю, є чемніші й просто чарівні,

Тільки ти для мене – перша на землі.

Я і сам, мов картами, милими міняв,

Та від тебе кращої все одно не знав.

Що воно за чудо, що воно за стан?

Варто закохатись – мов попав в капкан.

Там пусті поради, навіть будь‑які,

Дай тупу, гуляку, тільки дай її.

Бо у ній єдиній всі мої пісні,

І такої іншої не знайдете, ні.

Що то за кохання, в чому його суть?

І чому в закоханих, як в німого, слух?

Бо для них порада зайва будь‑яка,

Коли серце в дівчини рветься до бика.

12.9.1988 р.

Поиск по сайту: