СОБАЧА ЗЛІСТЬ

Якщо ти можеш бить пляшки,

Плювать на зорі і на небо –

Вважай, козаче, що життя

Давно закінчилось для тебе.

Звідки така собача злість,

Що всіх, щоб міг, то перегриз би?

А щоб тебе хто взяв за хвіст

І як кота по писку тицькнув?

Що ви, хлопці, не кажіть,

Як не ніжтесь нею,

Та якщо вона свиня –

Й лишиться свинею.

27.6.2002 р.

НЕ БУВ Я ПАНОМ

Не був я паном і не буду,

Але й не буду батраком.

Страх не люблю, як плачуть люди,

Як їх стьобають батогом.

15.6.2002 р.

ГЕНІЙ

Все‑таки наш Кучма геній.

Де ще в світі стільки геїв?

6.6.2002 р.

ЯКЩО ВІН ГЕНІЙ

Він не з бронзи і не з сталі,

Але він – товариш Сталін.

21.8.2002 р.

ЩОБ МІЙ НАРОД НЕ ПЛАЗУВАВ

Що б мій народ не плазував

Та менше слугам довіряв,

То певен – наша б Україна

Давно б забула про руїни.

Й не вчили б ми своїх синів,

Щоб буть придатками панів.

Ми б в цьому світі раювали,

А не Госпіднього чекали.

Отак ми,братці, живемо,

Тоді чого ми всі ждемо?

На смітниках шукаєм вдачу,

Ми ж не коти, не пси бродячі.

Плазуємо перед панами,

Щоб ті нам кісточку подали.

Та що б козацький мій народ

Не зажимав в тисках свій рот,

Та весь до жодного проснувся,

То певен я, що й світ здригнувся б.

25.12.1997 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ НІЧ

Так як ніч приходить – з неба

Зорі визирають,

То дівчата, як русалки,

Женихів чекають.

Обнімають і голублять

До самого ранку,

І як рибку хлопців ловлять

На свою приманку.

Знають же ж, що хлопцям треба,

Ті стрункі чаклунки,

А тому і ловлять хлопців

Всіх на поцілунки.

25.12.1997 р.

ЧАРІВНА, ЯК СВІТ

Хто так навчив тебе сміятись?

Хто так навчив тебе кохать?

А дівка з поля:

–Вчила мати,

Щоб всіх могла я чарувать.

1.1.1990 р.

НА БУДМАЙДАНЧИКУ

Закричав на мене майстер,

Силючи дрімоту:

– Ти чому по‑міністерськи

Ходиш на роботу?

– Бачиш, майстре,– відповів я,–

Я б прийшов раніше,

Якби ти матеріали

Доставляв справніше.

А привозиш по обіду,

То ж – Господь з тобою,

Щоб від ранку за тобою

Бігав я з трубою.

Дисципліна, дисципліна!

Як звучить красиво,

От, якби ж начальство наше

Теж її любило!

Я ж людина на будові

Вже давно не нова,

І дивлюсь не із Венери

На перебудову.

І підряднників, вважаю,

Підганять не варто,

Дайте їм матеріали

Й хоч у Крим валяйте.

10.1.1976 р.

НАРОД МОВЧИТЬ

Народ мій стогне і мовчить:

Невже це рок, а може – мить?

5.12.2000 р.

ПЕРЕБУДОВА

До начальника вбіг майстер

І кричить:

– Ой, виручайте!

Як наряди закривать?

Бригадири всі кричать!

– Хай кричать, а ти – мовчи,

Ну невже ж тебе тре’ вчить?

Більше їм ти посміхайся,

А от в руки не давайся.

Корч із себе дурачка,

Бач, робота в нас така.

Анекдот їм розкажи,

І ніколи не кричи.

Бо ж на те й перебудова,

Щоб була свобода слова,

А підуть – роби своє:

Крик, бач, честі не дає.

5.1.1976 р.

Поиск по сайту: