Особливості управління вищими навчальними закладами

Аналіз кількості студентів та структури управління сучасними вищими навчальними закладами І-ІІ та ІІІ-ІУ рівнів акредитації дає можливість з`ясувати певні особливості. Так, за кількістю студентів ці навчальні заклади значно відрізняються один від одного. Є виші, в якиз близько 200 студентів, а є такі, в яких кілька тисяч. У перших один управлінський працівник може припадати на 30-40 студентів, а у других – на 200 осіб. Таке становище можна пояснити значним скороченням кількості студентів у певних навчальних закладах та збереження старого штатного розкладу. Сумнівною є необхідність у вищих навчальних закладах, які налічують 200-300 студентів, з одним відділенням, чотирма заступниками директора, завідувачем відділення та методистом.

Якщо врахувати, що у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації один управлінський працівник у середньому припадає на 100 студентів, то зрозуміло, що в навчальних закладах із кількістю студентів від 200 до 300 їх має бути не більше трьох.

На відміну від вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації училища, технікуми, коледжі мають не факультети, а відділення. Організаційну єдність та цілісність факультету забезпечує декан, заступники декана, завідувачі кафедр, рада факультету, а у закладах І-ІІ рівнів акредитації ці функції виконує завідувач відділенням. Факультет – це більш автономна, самостійна, цілісна система. У зв`язку з цим важливим завданням завідувача відділенням є забезпечення інтеграції діяльності викладачів. Але реалізація цього завдання ускладнюється у зв`язку з обмеженістю управлінських засобів його здійснення. Завідувач відділення має можливість використовувати міжособистісне спілкування, готувати проекти наказів та подавати пропозиції до плану роботи навчального закладу. У нього менше можливостей для використання колективних форм мотивації навчання, забезпечення взаємодії викладачів відділення.

У вищих навчальних закладах І-ІІ та ІІІ-ІУ рівнів акредитації є певні відмінності у розподілі повноважень між заступниками директора та завідувачами відділень і проректорами та деканами. Якщо порівняти управлінські функції деканів та завідувачів відділень, то зміст діяльності завідувача є ближчим до змісту діяльності заступників деканів з виховної роботи. Зусилля завідувачів більшою мірою спрямовані на студентів, на вирішення питань відвідування занять, якості навчання. Зусилля деканів спрямовані насамперед на організацію діяльності завідувачів кафедр та викладачів.

Перелічені особливості зумовлюють те, що факультет як структурний підрозділ вищого навчального закладу є більш ефективною ланкою професійної освіти, ніж відділення. Факультет має значно більше можливостей для інтеграції та координації зусиль усіх залучених до підготовки фахівців тієї чи іншої спеціальності.

Заступники директора закладів І-ІІ рівнів акредитації на відміну від проректорів більше спілкуються з викладачами, тобто беруть участь у вирішенні локальніших завдань. Проректори більшою мірою спілкуються з деканами та завідувачами кафедр, тобто беруть участь у вирішення масштабніших завдань.

Нині структура управлінської підсистеми технікумів та коледжів більш подібна до структури управління професійно-технічними навчальними закладами, ніж до структури управлінської підсистеми університетів, академій, інститутів. Але, якщо вони увійшли до структури вищої освіти, то і модель управління цими навчальними закладами треба наблизити до системи управління закладами ІІІ-ІУ рівнів акредитації.

За старою традицією організаційними центрами роботи з викладачами вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації є циклові комісії. Але їх керівники працюють на громадських засадах, а спрямованість діяльності комісії переважно методична. Тому актуальним управлінським завданням є підвищення ролі керівників циклових комісій, наближення функцій цих комісій до функцій кафедр. Головним у цьому аспекті є завдання залучення викладачів до наукової діяльності. З кожним роком у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації збільшується кількість кандидатів наук, то ж бажано, щоб вони очолювали циклові комісії.

Більшість вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації за кількістю викладачів нагадують професійно-технічні училища та школи, тому у них функціонує такий колегіальний орган як педагогічна рада. Така традиція є стійкою і зберігається навіть у коледжах.

Певних змін у структурі управління коледжами вимагає Закон України «Про вищу освіту», який передбачає наявність у цих навчальних закладах 40% кандидатів наук. У зв`язку з цим виникла необхідність введення посади заступника з наукової роботи, що буде сприяти не тільки збільшенню кількості кандидатів наук, а й підвищення якості навчально-виховного процесу, перетворенню наукової роботи на чинник професійної підготовки фахівців.

Аналіз сучасної системи управління вищими навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації дає змогу зазначити організаційно-управлінську, економічну недоцільність існування невеликих навчальних закладів з кількістю студентів 200-300 осіб. Провідною тенденцією розвитку управлінської системи цих навчальних закладів є її наближення до структури управління вищими навчальними закладами ІІІ-ІУ рівнів акредитації. Особливо важливе завдання – це створення управлінських структур, які б сприяли розвитку наукової діяльності викладачів та студентів.

Найбільш складною та розгалудженою є структура управління вищими навчальними закладами ІІІ-ІУ рівнів акредитації:

Структура управління вищими навчальними закладами ІІІ-ІУ рівнів акредитації

Її утворюють як традиційні, так і нові структурні ланки. У цій структурі можна чітко виділити п`ять рівнів: ректор, проректори, декани, заступники деканів, завідувачі кафедр. При кожному із цих рівнів є колегіальні органи: вчена рада, наукові, навчальні, виховні комісії, ради факультетів, факультетські комісії.

У зв`язку з ліквідацією осередків політичних організацій у структурі управління вищими навчальними закладами виникли нові ланки – проректори з гуманітарної освіти та виховання, із соціально-психологічної роботи, з виховної роботи та студентських справ, з виховної роботи; відділи з позанавчальної роботи, методичні центри з виховної роботи; заступники деканів з виховної роботи; ради студентського самоврядування інститутів, факультетів, гуртожитків.

Новими для структури управління багатьох вищих навчальних закладів є такі підрозділи як відділи маркетингу, міжнародних зв`язків, видавництва, будівельні управління, відділи інформатизації навчального процесу. До структури університетів увійшли інститути. Від факультетів вони відрізняються більшою кількістю студентів та напрямів роботи. Керівники факультетів і інститутів є посадовими особами. З метою організації наукової роботи в університетах створюються науково-дослідні інститути, лабораторії, музеї.

Ректори і проректори сучасних вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації – управлінські працівники за посадою, а не за освітою.

Особливістю структури управління є і те, що у вищих навчальних закладах немає постійно діючого колегіального органу управління, який би охоплював усіх членів колективу. До Вченої ради входять тільки представники основних структурних підрозділів.Тому функції педагогічних і Вчених рад є різними. Педагогічна рада загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації завдяки тому, що в її роботі беруть участь усі члени педагогічного колективу, виконує не тільки функцію аналізу стану справ у навчальному закладі та розробки управлінських рішень, а й мотиваційну, методичну, інтегруючу функції. Функції Вченої ради обмежені. У зв`язку з цим загострюється проблема доведення рішень Вченої ради до виконавців та мотивації їхньої діяльності.

Розміри вищих навчальних закладів, особливості їхньої структури (факультетський принцип організації діяльності), особливості структури управління ускладнюють проблему формування єдиниго педагогічного колективу. Центром роботи з безпосередньої організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є факультет. Загальноуніверситетські структурні ланки виконують переважно стратегічні функції. Саме ця особливість має визначати зміст управлінської діяльності представників різних структурних ланок управління вищого навчального закладу (ВНЗ).

Аналіз управлінської практики свідчить про те, що у більшості ВНЗ переважає тенденція до централізації. Повноваження факультетів є дуже обмеженими, охоплюють переважно поточні питання організації навчально-виховного процесу. Вирішення проблеми оптимального співвідношення централізації і децентралізації, управління та самоврядування є актуальним завданням для керівників ВНЗ, бо від цього залежить ефективність управління.

Конкурентоспроможність вищого навчального закладу залежить від багатьох чинників, але головний – це якість освітніх послуг. Ця особливість зумовлює необхідність переорієнтації діяльності керівників на створення педагогічних умов – оновлення технологій навчально-виховного процесу ВНЗ. Серед головних завдань у цьому напрямі – комп`ютеризація навчального процесу, розвиток дистанційної освіти, перегляд навчальних планів на предмет зменшення кількості навчальних дисциплін та аудиторних занять, збільшення обсягу самостійної роботи студентів, створення відповідних умов для її організації, залучення студентів до науково-дослідної роботи, наближення змісту освіти до світових стандартів.

У вищих навчальних закладах контроль за діяльністю викладача безпосередньо підпорядкований завідувачу кафедри, який працює за сумісництвом. І хоча керівникам кафедр рекомендують відвідувати заняття викладачів, вони їх відвідують дуже рідко. Крім того, ці відвідування виконують функцію не контролю, а обміну досвідом. За традицією кожен викладач готує відкрите заняття і запрошує на нього колег та завідувача кафедри. З одного боку, такі підходи до управління відображають демократичні традиції діяльності ВНЗ, але, з іншого – вони створюють можливість для порушення прав студентів, можуть сприяти деформації особистості деяких викладачів. Подолати цей недолік, не змінюючи демократичних традицій ВНЗ, можна, проводячи регулярні опитування студентів про якість роботи викладачів. Доцільно з`ясувати як студенти оцінюють науковість, доступність викладання, вимогливість викладача, його ставлення до студентів, раціональність використання часу, результативність занять.

Є певні особливості в плануванні роботи вищих навчальних закладів. Як правило, плани роботи ВНЗ не є цілісними документами. Такі плани становить перелік питань, які розглядають колегіальні органи, - вчена рада, наукова комісія, комісія з виховної роботи, комісія з науково-методичної роботи. План – це документ, який визначає мету, завдання, зміст, термін роботи та відповідальних за її виконання.

Порівняння тематики та змісту наказів, які видають у ВНЗ, дає змогу зазначити, що серед цих наказів переважають спрямовані на вирішення кадрових, організаційних питань. Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі є творчою, тому втручання в неї з регламентуючими вказівками є недопустимим. У вишах склалися загальнодемократичні підходи до організації діяльності, які сприяють самоорганізації та самоврядуванню, створюють умови для активної творчої викладацької та наукової діяльності. Така система охоплює:

- створює для викладачів можливість користування Інтернетом;

- комплектацію бібліотеки сучасною науковою літературою;

- введення почесних звань, використання нагород;

- матеріальне стимулювання ефективної роботи;

- матеріальну, організаційну, психологічну підтримку викладачів, докторантів, аспірантів, пошукачів;

- розвиток колективних форм наукових досліджень;

- пропаганду передового досвіду викладачів;

- підтримку системи підвищення кваліфікації;

- забезпечення неформального ставлення викладачів до складання індивідуальних планів роботи;

- об’єктивний аналіз наслідків наукової та викладацької діяльності.

Усі вищі навчальні заклади для проведення акредитації розробляють контрольні завдання та комплексні кваліфікаційні завдання, але їх цінність була б набагато більшою, якби вони були систематичними.

Центрами методичної роботи у ВНЗ є кафедри, а тому важливим управлінським завданням для керівників є створення сприятливих умов для розвитку професіоналізму викладачів. Такими можливостями є: докторантура, аспірантура, наукові конференції, методологічні семінари, семінари-практикуми, наукові відрядження, гранти на проведення наукових досліджень, організація наукових лабораторій, видання часописів та наукових вісників.

Усвідомлення особливостей управління навчальними закладами різного типу є передумовою формування у керівників освітніх установ системного підходу до управління, одним із важливих чинників підвищення його ефективності.

Контрольні питання та завдання

Завдання для дискусії: