Наукові підходи до розроблення управлінських рішень

Ефективність і якість управлінського рішення визначається обґрунтованістю методології розв’язання проблем, принципів, підходів, методів. Аналіз теорії і практики управління дає змогу встановити необхідність застосування таких підходів: системного, комплексного, інтеграційного, функціонального, процесуального, нормативного, адміністративного, поведінкового, ситуаційного.

При системному підході рішення розглядається як сукупність взаємопов’язаних, елементів, що мають зв'язок із зовнішнім середовищем та зворотній зв'язок.

При застосуванні комплексного підходу враховуються соціальні, психологічні, організаційні, економічні, правові, науково-методичні аспекти у їх взаємозв’язку. Якщо опустити один із елементів комплексу, то проблема успішно розв’язаною бути не може.

Інтеграційний підхід спрямований на дослідження і посилення взаємозв’язків: між окремими підсистемами і елементами системи; між стадіями життєвого циклу об’єкта; між рівнями управління по вертикалі та суб’єктами управління по горизонталі.

Функціональний підхід вимагає розглядати об’єкт як сукупність функцій, які слід виконувати.

Процесний підхід розглядає функції управління як взаємопов’язані між собою.

Сутність нормативного підходу – в установленні нормативів управління у всіх підсистемах системи менеджменту: цільової, функціональної, забезпечуючої.

Адміністративний підхід регламентує функції, права, обов’язки, витрати, протікання процесів у часі, у нормативних актах (накази, розпорядження вказівки, інструкції, положення тощо).

Метою поведінкового підходу є надання допомоги працівнику в усвідомленні своїх власних можливостей, творчих здібностей на основі застосування концепцій школи людських стосунків.

Ситуаційний підхід концентрується на тому, що доцільність застосування різних методів управління визначається конкретною ситуацією.

Ці підходи рекомендується застосовувати при розв’язанні будь-якого завдання.

Важливим фактором, що впливає на якість управлінського рішення, є дотримання нижчезазначених принципів.

Обгрунтованість рішень проявляється у науковості, врахуванні факторів, умов, пов’язаних у розв’язанні проблеми, використання якісної, достовірної і повної інформації.

Принцип головної ланки потребує виділення таких робіт, що мають вирішальне значення за своєю вагомістю чи обсягом і вимагають особливої уваги керівника чи виконавців.

Принцип визначення слабкої ланки потребує виділення таких робіт, які через різні обставини вимагають особливої уваги, хоча не є найважливішими.

Оптимальність підкреслює обов’язковість, співвідношення очікуваного і досягнутого результату із урахуванням необхідних витрат на його розроблення та реалізацію.

Непротиріччя вимагає попередньо погоджувати рішення, яке приймається, з раніше ухваленими рішеннями, бути у лоні правової бази.

Уповноваження передбачає право суб’єкта на прийняття рішення згідно з наданими йому повноваженнями.

Своєчасність – це попередження виникнення проблеми або швидка реакція на проблему, що з`явилася.

Оптимальне залучення виконавців – створення умов для максимального розширення кола робіт із плідним використанням окремих працівників чи колективів.

Делегування повноважень передбачає передачу повноважень особі, що дають змогу їй виконувати покладені на неї обов’язки.

Врахування фактору часу потребує врахування термінів виконання поставлених завдань.

Конкретність передбачає чітке визначення усіх параметрів. Рішення має бути зрозумілим за змістом, простим за формою.

Варіативність рішень, тобто напрацювання варіантів рішень із визначенням їх складу, обмежень і критеріїв оцінювання.

Це далеко не повний перелік провідних принципів, яких потрібно дотримуватися при розробленні та прийнятті управлінських рішень. Кожна конкретна ситуація, проблема потребують визначення і пріоритету певних принципів.

Управлінські рішення є багатоаспектними і мають соціальний, організаційний, правовий, економічний, психологічний, педагогічний компоненти. Для того щоб рішення виконало свою місію, воно має бути науково обґрунтованим, цілеспрямованим, оптимальним, своєчасним, комплексним, гнучким, кількісно і якісно визначеним, правомірним, формально оформленим.

Управлінське рішення має ряд функцій, які воно виконує у загальній системі управління. Ф. Хміль виділяє скеровуючу, координуючу та стимулюючу функції, які розкривають зміст управлінського рішення.

Скеровуюча функція. Будь-яке рішення розробляється з орієнтацією на певну стратегію управління, тобто з урахуванням довгострокової перспективи. Рішення містить конкретне завдання, виконання якого обмежене рамками визначеного часу. Успішна реалізація завдань можлива за умови поєднання інтересів організації та працівників, які скеровують процес на досягнення позитивного результату.

Координуюча функція. Управлінське рішення визначає місце кожної ланки, працівника організації у розв’язанні поставлених завдань. Воно узгоджує, взаємопов`язує їхні дії та необхідні ресурси у часі й просторі. Вона забезпечує злагодженість дій пори виконанні завдань.

Стимулююча функція. Завдання цієї функції полягає у забезпеченні найповнішої активізації всіх учасників трудового процесу для досягнення поставлених у рішенні цілей.

Управлінцю важливо забезпечити реалізацію цих функцій, оскільки вони забезпечують чітке бачення цілей та завдань, погодженість дій, ініціативність.

Ієрархічний взаємозв’язок управлінських рішень. Управлінські рішення в організації мають ієрархічну структуру, які складають три рівні управління: стратегічний, функціональний, тактичний.

Стратегічний рівень приймає рішення, які визначають життєдіяльність організацій на багато років вперед. Такими стратегічними рішеннями є програми, стратегічні плани, проекти. В освіті існує цілий ряд таких програм, наприклад, «Обдаровані діти».

Функціональний рівень напрацьовує рішення, які сприяють розвитку окремих підрозділів організації, напряму діяльності, об’єднують стратегію управління організацією та відповідають основам, ідеології стратегічного організаційного рішення. Наприклад, для виконання програми «Обдаровані діти» у навчальних закладах створюється мережа гуртків, факультативів, діє Мала академія наук тощо.

На тактичному рівні приймаються рішення, пов’язані з безпосередньою щоденною діяльністю, а також реалізується рішення, прийняті на вищих рівнях ієрархії, та власні рішення.

За розроблення рішень на ієрархічних рівнях управління відповідальними є керівники різних рівнів управління. Управлінські рішення можуть розроблятися з ініціативи керівників як стратегічного, так і тактичного рівня. Принципової розбіжності у взаємозв’язку управлінських рішень за рівнем ієрархії немає, є особливості організації процесу розроблення, прийняття і реалізації рішення.

Поиск по сайту: