Типи управлінських рішень та їх класифікація

Вся різноманітність управлінських рішень залежно від характеру проблеми і методів їх розв’язання поділяються на типи.

Організаційні рішення – це вибір, який має зробити менеджер, щоб виконати обов’язки, зумовлені своєю посадою. Мета організаційних рішень: забезпечити рух до поставлених перед колективом завдань. Ефективним організаційним рішенням є той вибір, що буде реалізований і несе найбільшу частку в досягненні кінцевої мети.

Організаційні рішення поділяються на запрограмовані та незапрограмовані. Запрограмовані – це результат реалізації певної послідовності дій. Вони є стандартними і повторювальними, які приймаються за типовими ситуаціями. Прикладами таких рішень є накази про затвердження графіка атестації педагогічних працівників, про закінчення навчального року тощо. Незапрограмовані – це рішення, які приймаються в нових ситуаціях, пов’язаних з невідомими фактами.

Організаційні рішення тісно пов’язані з процесом управління, який може мати інтуїтивний характер та ґрунтуватися на судженнях або раціональний.

Інтуїтивні рішення – це вибір, зроблений на основі відчуттів того, що він правильний. Керівник, який приймає рішення, не роздумує, не шукає альтернативи, приймає його «шостим» почуттям. Такі рішення приймають керівники вищої ієрархії управління. Це управлінське інтуїтивне «ноу-хау».

Рішення, які ґрунтуються на судженнях – зумовлені знаннями і накопиченим досвідом. Керівник використовує знання і досвід, щоб спрогнозувати результат альтернативних варіантів вибору за існуючої ситуації. Судження є основою для багатьох управлінських рішень.

Раціональні рішення – це вибір, зроблений за допомогою об’єктивного аналітичного процесу. Вони не залежать від попереднього досвіду, а ґрунтуються на аналізі складних проблемних ситуацій з використанням наукових методів і комп’ютерних технологій. Прийняття раціональних рішень – це багатоетапний аналітичний процес. Раціональний вибір не виключає логіки та інтуїції.

Різноманітність управлінських рішень і особливості їх розроблення розкриває їх класифікація, яка згрупована за різними ознаками. Всі управлінські рішення повинні бути реалізованими у діяльності навчального закладу.

За рівнем досягнення цілей виділяються нерозумні, задовільні та оптимальні. Нерозумні рішення – це недопустимі рішення, які не приводять до бажаного результату. Задовільні рішення найбільш поширені у практиці управління, вони досягаються, але не забезпечують кінцевої мети. Оптимальні рішення – забезпечують оптимальний рівень досягнення цілей, це найкращі компроміси, знайдені внаслідок аналізу і порівняння альтернатив.

За масштабом об’єкта – глобальні та локальні. Глобальні охоплюють всі ланки системи управління, а локальні – певний підрозділ.

За характером цілей – стратегічні, тактичні, оперативні рішення. Стратегічні визначають головні лінії розвитку навчального закладу, приймаються у зв’язку зі складними проблемами, їх розв’язання розраховане на значний проміжок часу. Тактичні рішення стосуються досягнення конкретної мети, що не потребує великого відрізку часу і являються реалізацією стратегії закладу. Оперативні рішення – це реакція на конкретну проблему, яка не потребує значних зусиль для її розв’язання.

Залежно від творчого внеску у процес рішення поділяються на рутинні, селективні, адаптивні та інноваційні. Рутинні рішення приймаються відповідно до напрацьованого механізму і наявної програми дій; всі процедури рішення відомі. Селективні рішення – ініціативні та мають обмежену свободу дій. Адаптивні рішення розраховані на додаткові, непередбачувані труднощі, коли ситуація змінюється і тому потребує певної модифікації відомих варіантів з врахуванням можливостей нової ситуації. Під час їх розроблення поєднується використання творчого підходу на основі нових ідей з відпрацьованими раніше можливостями. Інноваційні рішення пов`язані зі складністю і непередбачуваністю подій та потребують неординарних підходів, що містять нововведення.

За суб’єктом, що приймає рішення, - індивідуальні, колективні, колегіальні, громадські. Індивідуальні приймаються особисто керівником навчального закладу. Однак це не означає, що в цьому процесі не можуть брати участь інші працівники. Керівник має право вносити будь-які питання на обговорення колективу, радитися, залучати до розв’язання проблеми експертів, але остаточне рішення він приймає одноосібно. Ці рішення називаються адміністративними і поділяються на партисипативні та авторитарні. Авторитарні рішення готуються і приймаються керівником самостійно, без урахування думки колективу, а у підготовці партисипативних рішень беруть участь усі члени колективу. Колективні – це результат спільної інтелектуальної праці групи працівників з урахуванням інтересів та позицій усіх її членів. Порівняно з індивідуальними вони мають перевагу щодо високої якості та обґрунтованості, оскільки для їх підготовки використовується великий обсяг інформації. Колегіальні рішення – результат спільної високоінтелектуальної праці фахівців. Вони ухвалюються колегіальними органами: радами, колегіями тощо. Громадські – на сходах, зібраннях, референдумах.

За умовами виконання рішення поділяються на директивні та рекомендаційні. Директивні мають обов’язків характер і спонукають до здійснення директив, команд, вказівок. Рекомендаційні залежать від волі виконавця.

За ознакою юридичного оформлення рішення можуть бути у вигляді плану, наказу, розпорядження, ухвали, інструкції, положення. За способом фіксації – письмові, усні, кодовані. За джерелом походження – ініціативні, пропоновані. За функціональністю – економічні, соціальні, технічні, політичні тощо.

Управлінські рішення є багатоаспектними і містять економічну, соціальну, організаційну, правову, психологічну і педагогічну складові. До них ставляться відповідні вимоги: вони повинні бути науково обґрунтованими, цілеспрямованими, кількісно та якісно визначеними, правомірними оптимальними, своєчасними, комплексними, гнучкими, повністю оформленими.

Наукова обґрунтованість передбачає розроблення рішеньіз урахуванням об’єктивних закономірностей розвитку закладу, які відображаються в аспектах його діяльності.

Цілеспрямованість. Кожне управлінське рішення повинно мати свою мету, узгодженими зі стратегічними цілями та планами розвитку навчального закладу. Кількісна та якісна визначеність задовольняється встановленням кількісних показників, яких потрібно досягти внаслідок реалізації рішення. Результати, які не підлягають кількісному вимірюванню, визначають якісно.

Правомірність – дотримання правових норм, які регулюють діяльність закладу освіти.

Своєчасність – це прийняття рішення у визначений час, дотримання строків підготовки, доведення його до виконання та дієвий контроль виконання.

Оптимальність зумовлює у кожному випадку вибір варіанта рішення, який відповідає критерію ефективної діяльності.

Комплексність – це взаємозв’язок елементів, що охоплюють організацію виробничого процесу, технології праці, матеріальні, грошові та інші ресурси.

Гнучкість. Освітні заклади є динамічними системами, які постійно розвиваються. Кожне управлінське рішення може потребувати корективів, а іноді і нових рішень, але разом з тим, кожне рішення може передбачати поле для творчої активності виконавців, ініціативи, пошуку ефективних шляхів та засобів досягнення поставленої мети.

Повнота оформлення. Рішення має бути зрозумілим за своїм змістом, давати можливість бути контрольованим, вносити корективи. Разом з конкретними завданнями керівник повинен зазначити способи та засоби їх виконання, конкретних виконавців, форми контролю та обліку проміжних і кінцевих результатів, порядок взаємодії виконавців, правомірність отриманих документів про хід виконання рішень тощо.

4. Процес підготовки, прийняття та реалізації

Поиск по сайту: