Управлінське рішення

Поняття «рішення» у науковій літературі трактують і як процес, і як акт вибору, і як результат вибору. Поняття «управлінське рішення» найчастіше визначають як намір, потребу зробити що-небудь на основі усвідомлення і постановки цілей, а також шляхів їх досягнення при вирішенні проблем.

Управлінське рішення – це соціальний акт, підготовлений на основі всебічного аналізу можливих варіантів, прийнятий в установленому порядку, який містить мету, перелік засобів її досягнення, та організовує практичну діяльність суб’єктів та об’єктів управління.

Рішення як процес характеризується тим, що воно, протікаючи в часі, здійснюється в декілька етапів: аналітичний – збирання інформації, необхідної для розробки рішення; моделюючий – підготовка рішення; затверджуючий – прийняття рішення.

Рішення можна класифікувати:

- за терміном дії – оперативні: прийняті рішення реалізуються протягом доби, тижня; реалізуються протягом року; стратегічні: реалізуються протягом кількох років відповідно до прийнятого стратегічного плану;

- за ступенем вимірюваності кожної координати цінності;

- за розміром цінності, які необхідно враховувати при рішенні;

- за ступенем визначеності – рішення, прийняті в умовах визначеності, в умовах ризику, в умовах невизначеності;

- за ступенем унікальності – рутинні, нетворчі й унікальні;

- за кількістю тих, хто приймає рішення – індивідуальні та колективні;

- за типом застосовуваних критеріїв і часу вирішення завдань – автоматичні рішення (прийняті миттєво: питання – відповідь); бліц-рішення (прийняті протягом кількох хвилин); експрес-рішення (приймаються протягом кількох годин); лонгіровані рішення (вироблення рішень протягом тижнів і місяців).

Рішення як результат вибору – це розпорядження до дії: наказ, план роботи, варіант проекту, норма організаційного порядку, розпорядження. Управлінське рішення – процес з усіма його елементами аж до затвердження його керівником або колегіальним органом, а прийняте рішення – результат дії, факт, що здійснився, який є законом для навчального закладу і підлягає виконанню.

Для того, щоб прийняте рішення було успішно реалізоване, необхідно врахувати такі аспекти:

- виконання управлінського рішення слід доручати тому виконавцю, який має належну кваліфікацію, зацікавленість і можливість виконати доручену справу краще за інших;

- виконання управлінського рішення має доручатися тому працівникові, який одержує необхідну інформацію;

- виконання управлінського рішення має доручатися тому виконавцю, який може реально його виконати у визначений час і з високою якістю.

Розглянемо комплексну методику обґрунтування рішень, яка містить у собі застосування методів структуризації, характеризації та оптимізації, які доповнюють один одного.

Структуризація – визначає місце і роль об’єкта дослідження у вирішенні завдань більш високого рівня і виділяє основні елементи, встановлює відносини між ними. Структуризація дає змогу подати структуру розв’язуваного завдання у вигляді, зручному для наступного аналізу з метою досягнення бажаного результату.

Для прикладу: у вищому навчальному закладі необхідно розробити систему рейтингової оцінки наукової діяльності викладачів: ця система пов’язана з проблемами їхньої мотивації, управлінням якістю їх роботи, підвищенням якості освітніх послуг, ефективності наукових досліджень. Наступний крок – складання переліку напрямів наукової діяльності викладача, розробка критеріїв оцінки наукової діяльності викладача, розробка системи заохочення викладачів за наслідками оцінки їхньої наукової діяльності.

Характеризація як метод має описувати визначену систему характеристик, які кількісно розкривають структуру проблеми, що розв’язується. Так, головні напрями наукової діяльності викладача становлять: підготовка кандидатських і докторських дисертацій; керівництво науковою роботою пошукачів, аспірантів, докторантів; керівництво науковими лабораторіями, темами; видання монографій, статей, тез у місцевих та центральних виданнях; участь у наукових конференціях; редагування наукових видань, підготовка патентів тощо.

Оптимізація – це вибір найкращого варіанта рішення.

Застосування цих методів дає можливість знижувати невизначеність у процесі обґрунтування рішень і підвищує ефективність управлінської діяльності.

Під час розробки управлінських рішень необхідно враховувати головні вимоги до них:

· актуальність рішення полягає в тому, що рішення приймається з тих проблем, розв’язання яких дає змогу реалізувати важливі завдання роботи в поточному управлінському циклі;

· конкретність рішення полягає в тому, що рішення визначає зміст, терміни майбутньої роботи та її виконавців;

· випереджальний характер рішення полягає в тому, що воно має враховувати ситуацію, яка може скластися у майбутньому;

· прогностичність рішення полягає в тому, що воно має врахувати ситуацію. яка може стати наслідком його виконання;

· повнота рішення полягає в тому, що воно системно охоплює проблемну ситуацію та забезпечує практичну реалізацію в тому обсязі, в якому заплановано;

· своєчасність рішення полягає у правильному виборі моменту його прийняття і виконання;

* варіативність рішення забезпечується в кожній конкретній ситуації тим вибором, що буде найкращим із усіх варіантів з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку, можливостей управлінських впливів;

* реальність рішення заключається в практичній і теоретичній його реалізації;

* колегіальність рішення полягає в тому, що в його розробці беруть участь ті, хто буде його виконувати, а не тільки керівник навчального закладу;

* діагностичність рішення полягає в тому, що воно містить критерії для оцінки рівня його реалізації.

Процес розробки управлінського рішення протікає у декілька етапів:

Поиск по сайту: