 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Школою» та компоненти управлінської культури
Сучасний характер суспільного розвитку висуває до керівника нові вимоги. У Національній доктрині розвитку освіти України визначено головну мету і завдання, що постають перед навчальними закладами. Тенденції і орієнтири становлення та розвитку нової системи української освіти, суттєві зміни у педагогічній теорії і практиці висувають перед керівниками навчальних закладів нові завдання. Управління є тим важелем, тією рушійною силою, яка націлена на активізацію діяльності людини шляхом створення оптимальних умов для прояву та розвитку її творчого потенціалу. Керівнику загальноосвітнього навчального закладу потрібно орієнтуватися у різноманітті сучасних управлінських ідей, вивчати і успішно впроваджувати досягнення науки і перспективного педагогічного досвіду, організовувати творчу діяльність педагогів, але шкільна практика свідчить про недостатню готовність керівників шкіл до професійної управлінської діяльності та відсутність у багатьох із них необхідної управлінської культури.
Усвідомлення шляхів і умов формування управлінської культури керівника загальноосвітнього навчального закладу вимагає аналізу наукової літератури щодо визначення самого поняття «управлінська культура», його складових і співвідношення з поняттям «культура».
Поняття «культура» (від лат. culture – виховання, розвиток, розроблення, поважання) у Стародавньому Римі означало «оброблене, «штучне», на противагу природному, дикому.
Складне міждисциплінарне методологічне поняття «культура» ще не має єдиного загально визначеного наукового означення, під ним розуміють історично детермінований рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, виражений у типах та формах організації життя людей, у їх стосунках, у створених ними матеріальних і духовних цінностях.
Аналіз поняття «культура» зроблено різними вченими, але найсуттєвішими її атрибутами А.Моль визнає глибоке, усвідомлене і шанобливе ставлення до спадщини, здатність до творчого сприйняття, розуміння та перетворення дійсності в будь-якій сфері діяльності і стосунків.
Культура, незважаючи на притаманний їй «традиціоналізм», постійно змінювала власні риси в історичному аспекті. У філософських словниках культура розглядається як «специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, поданий у продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм і закладів, у духовних цінностях, у сукупності ставлення людей до природи, між собою і до самих себе»; як засіб соціального життя, який поєднує всі види людської діяльності; як сукупність традицій і інновацій, їх еволюції.
На думку Н.Злобіна, П.Гайденко, В.Межуєва культура може розглядатися як творча діяльність з перетворення природи та суспільства, підсумками якої є постійне поповнення матеріальних та духовних цінностей, удосконалення всіх суттєвих сил людини.
Отже, культура як сукупність духовно-матеріальних цінностей, специфічний засіб соціального життя і процес творчої самореалізації здібностей людини визначається засобами її життєдіяльності і є одним із важливих факторів соціального розвитку. Своєрідність культури, її особливу специфіку та головні характеристики розкриваються у співвідношенні з природно-практичною діяльністю, яка перетворює природу, створює предметний світ та формує людину. Все це розвивається в особистості в процесі освіти, під час оволодіння нею професійною культурою.
Управлінська культура - це міра та спосіб творчої самореалізації особистості керівника в різноманітних видах управлінської діяльності, спрямованої на засвоєння, передачу та створення цінностей і технологій в управлінні школою; це властивість, притаманна керівнику школи як особистості, що суттєво впливає на якість його професійної управлінської діяльності.
Зміст поняття «управління» у загальному вигляді розкривається як вплив на керовану систему з метою досягнення поставлених завдань. Термін «управління» використовується в трьох основних значеннях:
- функція, спеціальний вид діяльності;
- певна категорія людей, щто здійснює роботу з управління;
- спеціальна галузь знань, що допомагає здійснювати управлінську діяльність.
Для здійснення управління організацією повинна існувати категорія людей, яка виконує роботу з управління – керівник (менеджер) – професійний керівник, представник особливої професії, який займається управлінням.
Аналіз сутності і змістових аспектів поняття «управління школою» дозволяє зробити висновок щодо сучасних підходів до розв’язання проблеми:
1. Управління сучасною школою тісно пов’язане з соціально-економічними процесами, які відбуваються в Україні.
2. Функціонування керованої системи розглядається як динамічний процес, де головна увага приділяється досягненню найвищих результатів.
3. Система управління потребує глибокого переосмислення, нових модифікацій управлінських систем та їх впровадження у практику діяльності керівників закладів освіти з управління навчально-виховним процесом.
Компоненти управлінської культури.
Управлінська культура розглядається як складна системна властивість особистості керівника і пов’язана з вивченням окремих компонентів управлінської культури:
· аксіологічного, який відбиває властиву керівникові систему цінностей, ставлення до людей, справи і самого себе;
· технологічного, який включає засоби і прийоми управління педагогічним процесом;
· особистісно-творчого, який передбачає оцінку керівником своєї діяльності у співвідношенні з результатами діяльності колективу, визначення на цій основі перспектив професійного самоудосконалення.
Аксіологічний компонент управлінської культури відображає основу ставлення особистості до дійсності, професійної діяльності, самого себе і знаходить відображення у професійній діяльності свідомого керівника. Професійна свідомість виконує мотивуючу, спрямовуючу та коригуючи функції і складається з системи усвідомлених, професійно необхідних знань, органічно пов’язаних з системами педагогічних цінностей та програм педагогічних дій, професійної самосвідомості.
Управлінська культура тісно пов’язана із загальною культурою особистості та з загальною культурою, а система цінностей професійної діяльності – з системою цінностей суспільства і особистісними цінностями керівника. Розглядаючи поняття «управлінська культура керівника» як цілісну властивість особистості, яка базується на головних гуманістичних цінностях: людина, життя, краса, освіта, праця. батьківщина, тому важливою якістю керівника сучасної школи є наявність у нього системи професійних цінностей, певної філософії інноваційної школи, що необхідно для формулювання її місії – цілеспрямованої соціалізації особистості, введення її в світ природних та людських зв’язків і відносин, входження в людську матеріальну і духовну культуру шляхом передачі кращих зразків, способів та норм поведінки в усіх сферах життєдіяльності. Професійно значущі цінності є одним із джерел мотивації поведінки та діяльності особистості.
Мотиваційний компонент управлінської культури керівника школи – це сукупність мотивів, адекватних меті управління, яка за своїм змістом може бути пов’язана з: суспільними потребами і настановами, соціальними нормами, завданнями освітніх організацій, особистісною спрямованістю самого керівника.
Відповідно можна виділити три головні групи управлінських мотивів, які входять до структури управлінської культури: соціальні, управлінські і особистісного розвитку.
1. Соціальні мотиви, які стосуються суспільства в цілому: значимість і престижність у суспільстві педагогічної діяльності – навчання і виховання молоді; можливість свого реального внеску у підвищенні якості вітчизняної освіти, створення умов для особистісного розвитку учнів та вчителів через діяльність навчального закладу нового типу тощо.
2. Управлінські мотиви орієнтовані безпосередньо на реалізацію професійної діяльності з управління школою. Оскільки предметом управлінської діяльності керівника школи виступає організаційно – управлінська і педагогічна діяльність, ми розділили ці мотиви на дві групи:
· власне управлінські: створення колективу однодумців, мобілізація його для вирішення актуальних проблем школи; можливість реального впливу на організацію життєдіяльності школи тощо;
· педагогічні мотиви: потреба займатися педагогічною діяльністю, викладати улюблений предмет. спілкуватися і взаємодіяти з дітьми та їхніми батьками; бачити результати своєї праці; можливість сприяти гуманізації навчання і виховання дітей тощо.
3. Мотиви особистісного розвитку керівника школи: можливість реалізувати власний творчий потенціал (впроваджувати нові підходи в управлінні, нові форми і методи навчання, приймати оригінальні, нестандартні управлінські рішення); необхідність подолання труднощів, пов’язаних з працею, самовдосконаленням тощо.
Мотиви, що виникають завдяки стимулам (зовнішня привабливість управлінської діяльності), складають окрему групу: широкі соціальні контакти і зв’язки (можливість безпосередньо взаємодіяти з органами влади, спонсорами, суспільними організаціями, фондами тощо); ненормований робочий день; тривала літня відпустка; робота, не пов’язана з особливими фізичними навантаженнями тощо.
Визначені дві групи мотивів – короткострокові та дальньої перспективної дії. Перші пов’язані виключно з професійними інтересами людей (формування управлінської культури, професійне просування). Самі по собі вони не змінюють ставлення до професійної освіти як до засобу здійснення власних життєвих цілей. Мотиви дальнього плану пов’язані з вирішенням проблем життєвого самовизначення, самовираження. творчої самореалізації. У даному випадку професійне навчання керівників шкіл виконує розвиваючу функцію, яка «торкається глибинних сфер особистості» і спирається на провідну ідею акмеології про самостійні досягнення людиною вершини свого професійно – особистісного росту. при цьому забезпечення особистісних досягнень керівника розглядається як одна із важливих умов його професійних досягнень.
Керівник інноваційної школи готовий свідомо прийняти на себе підвищені вимоги: аксіологічні – високий рівень професійних домагань, потреба у досягненні результатів; громадянська відповідальність; потреба у самовираженні, самоудосконаленні; потреба у причетності до більшого і бажання переживати «почуття команди»; потреба у оновленні, у нововведеннях, подолання рутини; потреба влади, лідерства; потреба у пошуках нового, у дослідженні, у кращому розумінні закономірностей; потреба у ризику; особистісно-творчі – усвідомлення недостатності одержаних результатів і бажання їх покращити; загальна творча спрямованість особистості.
Технологічний компонент управлінської культури включає засоби і прийоми управління педагогічним процесом, тобто когнітивно-діяльнісний.
Оперативні знання є відображенням когнітивного аспекту управлінської культури керівника. Поняття «оперативні знання» - знання, що безпосередньо впливають на характер активності керівника у його професійній діяльності, тобто сприяють вибору керівником програми дій у відповідності до конкретної управлінської ситуації. Основу оперативних знань складають загальні знання керівника школи: загальнокультурні (філософія, історія, культурологія, економіка, соціологія, політологія, право тощо); природничо-наукові (концепції сучасного природознавства, екологія, математика, інформатика тощо); психолого-педагогічні (психологія управління, психологія особистості, педагогічна психологія, вікова психологія, педагогічні технології, теорії, системи); предметний загальний цикл (менеджмент, маркетинг у соціальній сфері, фінанси тощо); предметний спеціальний цикл (теоретичні основи управління освітніми системами, методи управління, інноваційний менеджмент, управління персоналом тощо).
Специфіка діяльності керівника зумовлює необхідність розділити оперативні знання на два блоки: професійні та управлінські. Професійні знання – це наукові дисципліни: педагогіка, психологія, гігієна та ін. Управлінські знання керівника - це не тільки володіння загальною теорією управління, а знання педагогіки та психології про об’єкт управління, які сприяють підготовці, прийняттю і реалізації управлінських рішень.
Когнітивний компонент управлінської культури тісно пов'язаний з оперативним компонентом – комплексом умінь і навичок, які забезпечують успішність реалізації функцій управління. Сучасний керівник школи – це людина, яка чітко усвідомлює мету функціонування, розвитку школи і внутрішньошкільного управління, володіє засобами досягнення поставленої мети, тому ще одна група вимог до керівника сучасної школи пов’язана із змістом управлінської діяльності і усвідомленим розумінням конкретних управлінських функцій. Управлінська функція – це конкретна управлінська діяльність, що має цільове призначення.
На сучасному етапі розвитку освіти пріоритетними стають специфічні функції керівника школи: аналітична, стратегічного планування, управління впровадженням нововведень, дослідницька, експертно-консультаційна, комунікативна, психотерапевтична, складання бюджету. Значна кількість управлінських функцій свідчить про складність процесу управління.
Рефлексивно-оцінювальний компонент – це система особистісних характеристик керівника школи, яка впливає на результативність його управлінської діяльності. Важливість цього компоненту зумовлена тим, що будь-яку з проблем людина сприймає через призму власних поглядів і стосунків, і тільки оцінивши її, мобілізує свої знання та уміння для прийняття певного рішення.
Рефлексія – це критичне осмислення людиною основ, ідей та методів своєї пізнавальної діяльності. Завдяки рефлексіїлюдина виходить за межі повного поглинання безпосередньої діяльності, піднімається над нею і з цієї позиції усвідомлює проблеми, які виникають перед нею; рефлексія спрямована на самого керівника, пов’язана з його уміннями і навичками аналізувати власну діяльність, володіти собою в будь-якій ситуації, забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного удосконалення.
Рефлексивними характеристиками керівника школи можна вважати його ставлення до: предмета управлінської діяльності; процесу виконання управлінської діяльності; учасників управлінської діяльності; самого себе; суспільства в якому функціонує навчальний заклад.
Феномен культури наскільки складний, що на даному етапі його вивчення правомірні різні підходи та інтерпретації, які описують його в різних аспектах:
· культура – це певний рівень організації життєдіяльності людей, виражений у продуктах матеріальної та духовної творчості, у характері оволодіння прийомами і методами праці, інтелектуальної діяльності, фізичного та морального розвитку;
· культура – не самостійна соціальна сфера, а наскрізна характеристика всієї соціальної системи;
· культура – це суттєва ознака окремої людини, групи людей, соціальних, професійних і національних спільнот, усього суспільства в цілому;
· сутність культури має прояв в діяльності, а не тільки у сукупності досягнень і цінностей, накопичених людством у процесі історичного розвитку; культурний потенціал особистості – це поєднання елементів, своєрідних «зрізів» культури – фізичного, інтелектуального, морального, естетичного, правового, політичного, психічного, професійно-трудового. У кожному з елементів культури виокремлюють чотири функціональні якості: знання, почуття, або ставлення, мотивацію вибору або інтерес, дію;
· основна соціальна сфера культури – людинотворчість, тобто особистість як абсолютно об’єктивний і суб’єктивний предмет.
Управлінська культура як складова професійної діяльності керівника школи знаходиться у сфері культури праці, культури професійної управлінської діяльності.
Управлінська культура керівника школи як цілісна властивість особистості проявляється у процесі управлінської професійної діяльності, характеризує особливості свідомості, поведінки, спілкування та управлінської діяльності керівника; забезпечує усвідомлення та культуродоцільність професійної діяльності; стимулює творчий розвиток керівника у процесі професійної діяльності. Отже, управлінська культура може виступати і як умова успішної управлінської діяльності, і як її складова, і як одна із характеристик носія управлінської діяльності.
Зміст управлінської культури керівника школи – це знання принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом, що спрямований на підвищення його ефективності.
Поиск по сайту: