Як педагогічна проблема

Відомо, що в наш час в Україні існує декілька стратегічних факторів, які створюють фон управлінської діяльності в освіті. Використання ринкових методів і форм управління в освіті, розширення фінансово-господарської самостійності змінює умови роботи навчальних закладів, а директору школи доводиться працювати в новій нормативно-правовій та фінансово-економічній ситуації, яка постійно змінюється, а тому стає зрозумілою поява соціального замовлення на керівників нового типу, здатних вирішувати задачі, з якими вони раніше в своїй практиці не стикались. Потреба такого замовлення зумовлена появою нових технологій управління, здійснення реформування системи освіти, з посиленням самостійності навчальних закладів, їх саморозвитком. У цьому складному лабіринті нових завдань методи роботи, знання, вміння та навички, які сформувались у більшості директорів шкіл у колишніх умовах управління та господарювання, стають недостатніми для виконання управлінських функцій, більше того, вони гальмують формування і динамічний розвиток системи освіти.

З іншого боку, сучасний керівник не може виникнути сам по собі, як «природний талант» або в результаті проведення якоїсь акції. Існує проблема, сутність якої полягає в тому, що сьогодні з`явився новий клас задач управління, специфічні умови їх розв’язання, які нерідко вирішуються керівниками шкіл традиційними способами, що пояснюється низьким рівнем їхньої управлінської компетентності.

Проаналізуємо основні концепти та розкриємо сутність понять «компетентність», «компетентний», «компетенція», «професійна компетентність», «управлінська компетентність». Необхідність розгляду цих понять зумовлена загальною метою професійної педагогічної освіти, а саме формування управлінської компетентності, культури, духовності, моральних якостей. Кожне з понять має відповідну структуру, зміст і специфічні характерні ознаки.

Компетентність – слово латинського походження (competent – відповідний) означає: а) обсяг повноважень управлінського органу, посадової особи; коло питань з якого вони мають право приймати рішення; зона повноважень яких встановлюється законами, нормативними актами, положеннями, інструкціями, статутами; б) знання, досвід у тій чи іншій галузі. Поняття компетентність також визначає авторитетність, обізнаність особистості; означає, що проблему, яка виникає, керівник має змогу фахово розв’язати, бо має сукупність знань, необхідних для ефективної професійної діяльності.

Зміст поняття «компетентний» (від латинського competens – належний, відповідний) визначається як досвідчений, обізнаний у проблемі, професії, певному питанні; наділений правом, повноважний, повноправний здійснювати певні операції, приймати рішення.

Компетенція (відлат. competentia – належність за правом) трактується як сукупність повноважень: прав і обов’язків, якими у певній галузі діяльності наділені установи, підприємства, організації та службові особи. Компетенція визначається актами, що видають органи державної влади, державного управління, громадські організації щодо тієї ролі, яку відіграють ці установи, підприємства, організації та службові особи, а також стосовно завдань, що перед ними постають.

На думку учених, компетенція – це загальна здібність особистості, яка базується на знаннях, досвіді, цінностях та набувається завдяки навчанню. Компетенція не зводиться до знань або вмінь; тобто, бути компетентним – означає бути вченим, освіченим.

Розрізнимо поняття компетенція і вміння. Уміння (doing) – це дії особистості в специфічній ситуації, це прояв компетенції або здібності. Тільки вміння піддаються спостереженню, а компетенції – це характеристики, які можливо отримати із спостережень за діями та вміннями особистості. З даного твердження можна зробити висновок: уміння представляються як компетенції в дії, а компетенції – це те, що породжує вміння і дії.

Реформування системи освіти, зокрема професійної, викликає почуття незадоволеності в аспекті модернізації змісту професійної підготовки та перепідготовки керівників шкіл і приведення навчальних програм до розвитку нових знань, сучасних наукових досліджень, теорій і концепцій управління, вітчизняного та зарубіжного досвіду у сфері управління освітою. Виникає протиріччя між поставленими цілями і методами управління загальноосвітніми навчальними закладами. Поставлені перед закладами освіти стратегічні задачі все частіше визначаються в термінах «якісна освіта», «рівний доступ до якісної освіти», «здібності», «ставлення», «цінності», «компетенції», «якості», якими повинні володіти управлінці. Однак на рівні форм повсякденного управління часто керівники приділяють менше уваги цілям, місії, баченню розвитку закладу, ніж правилам, нормам, інструкціям; учням, ніж викладачам.

Компетенція не визначається через суму знань і умінь. Бути компетентним, означає вміти реалізувати в даній ситуації отримані знання і досвід.

Аналіз змісту базових понять «компетентність», «компетентний», «компетенції» дозволив з`ясувати їх сумісні характеристики та взаємозв’язок між ними. У процесі професійної підготовки директорів закладів освіти віддається перевага розвитку у них компетенцій широкого спектра, що можуть проявитися у найрізноманітніших ситуаціях та умовах. Набуття компетенцій базується на досвіді та діяльності керівника. Саме цю точку зору розділяють багато експертів з освіти.

Щоб дати визначення «управлінської компетентності» розкриємо поняття «професійна компетентність». Категорія «професійна компетентність» визначається рівнем професійної освіти, досвідом та індивідуальними здібностями людини, її мотивованим прагненням до безперервної самоосвіти та самовдосконалення, творчим і відповідальним ставленням до справи. Елементи усіх цих якостей повинні бути наявними у структурі та змісті загальної освіти.

Поняття «професійна компетентність» характеризує управлінську діяльність керівника, визначає систему знань та вмінь, необхідних для розв’язання на практиці професійно-педагогічних завдань.

Досліджуючи діяльність керівника школи та його взаємовідносини з педагогічним колективом, Р.Х.Шакуров вказує, що низький рівень професійної підготовки директора школи негативно відбивається на взаємовідносинах в педагогічному колективі. На його думку, сучасний керівник школи – це, насамперед, високо компетентна людина, яка здійснює управління школою на науковій основі. Він вміє ставити актуальні задачі перед колективом, радитися з учителями, об’єднувати їх, створювати творчу атмосферу та сприятливий психологічний клімат у колективі, організувати цікаве повноцінне життя учнівському колективу, запроваджувати передовий педагогічний досвід, уміє довіряти вчителям, попереджує і розв’язує конфлікти. Керівник школи повинен гармонійно поєднувати в собі якості адміністратора і колективіста, діловитість і людяність.

Вчителі при оцінюванні діяльності директора школи в першу чергу визначають психологічні, професійно-ділові та адміністративно-організаційні якості, в тому числі професійну компетентність і діловитість, наявність яких дозволяє досягти ефективних результатів як власної управлінської діяльності, так і діяльності педагогічного колективу та навчальних досягнень учнів.

Модернізація управлінської діяльності керівника школи відбувається за умови компетентного директора, який володіє сучасними науково-теоретичними підходами до управління, принципами та концепціями управління; визнає зміст оновлених управлінських функцій, уміє добирати їх раціональний комплекс та визначати раціональні шляхи впровадження в практичну діяльність; обирає такі форми і методи управлінської діяльності, які відповідають сучасній меті освіти, завданням та пріоритетним принципам реформування освіти в Україні на даному етапі.

Професійний досвід керівника знаходить прояв у його діяльності, пов'язаний з реалізацією посадових функцій і розв’язанням професійних задач і ситуацій. Професійна діяльність керівника пов’язана з професіоналізмом. Управлінська компетентність характеризує ступінь готовності і здатності зреалізувати цілі, завдання, функції та технології управління, професійний досвід в межах компетенцій конкретної посади – керівника закладу. «Управлінська компетентність» відтворює відпрацьовану досвідом систему знань, умінь, навичок, здібностей, професійно-особистісних якостей, професійних норм і моделей поведінки, є психологічним інструментом впливу на особистісно-професійний розвиток і поведінку.

Управлінська компетентність розглядається як дві нерозривні взаємопов’язані характеристики людини як особистості і її професійної діяльності. Професіоналізм виступає як необхідна умова прояву компетентності, а компетентність є показником ступеня відповідності, адекватності професіоналізмі і змісту компетенції посади.

Компетентна особистість є результатом функціонування системи освіти, володіє не тільки знаннями, професіоналізмом, високими моральними якостями, але й уміє адекватно діяти у відповідних ситуаціях, застосовуючи ці знання, і бере відповідальність за власну діяльність.

У змістово-цільовому аспекті управлінська компетентність корелює з поняттями цивілізація, цивілізаційний розвиток, рефлексія. Вона виражає те, що притаманне історичному носію професії управлінця в галузі освіти, робить його причетним до культури та цивілізації. Управлінська компетентність передбачає, що людина, яка професійно працює в галузі освіти керівником закладу, здатна раціонально використовувати всю сукупність цивілізаційного досвіду для забезпечення якісної освіти, достатньо володіти способами цивілізаційної діяльності.

Вихідний показник управлінської компетентності в сучасній ситуації – це сфера відношень до людини, оскільки керівник закладу працює в системі «людина - людина». Керівник є представником адміністративно-управлінської ланки закладу в системі відносин: керівник – педагог, керівник – учень, керівник – батьки учня, керівник – керівники соціальних інституцій, керівник – заступники.

Виділимо структурні компоненти управлінської компетентності:

- особистісно-гуманітарна спрямованість управлінської діяльності керівника навчального закладу;

- системне сприйняття освітньої реальності і системна управлінська діяльність в ній;

- уміння інтегрувати інший досвід;

- креативність як спосіб буття в професії;

- здатність до рефлексії – це робота свідомості, роздуми над власними поглядами, погляд на освітню реальність, історико-управлінський досвід, власну особистість як носія конкретної професії управлінця.

Поряд із класичними функціями існують нові, модернізовані, які органічно доповнюють загальновизнані:

* стратегічна компетентність: глобальне, масштабне мислення; системне мислення, здатність передбачати, вміння вирішувати проблеми, безпечність відносин;

* соціальна компетентність: уміння працювати в міжнародній команді, здатність до мотивації та переконань, потреба в самоосвіті та впровадженні нововведень, особиста привабливість, уміння уникати, а в разі потреби вирішувати конфлікти;

* функціональна компетентність: уміння приймати рішення, ініціатива, професійні знання, вміння та навички, гнучкість і витримка під час роботи;

* управлінська компетентність: організаторські здібності, відповідальність, сила переконань, авторитет і поведінка керівника;

* професійна компетентність: вища педагогічна освіта, досвід практичної діяльності, робота в різних структурах, знання іноземних мов.

Серед найважливіших функцій управлінського лідерства є: надихати людей на творчість, розпізнавати творчий потенціал співробітників і поширювати їх досвід, розвивати системне мислення керівника.

Усі складові управлінської компетентності взаємопов’язані і утворюють складну структуру, що визначає особистісно-діяльнісну характеристику керівника школи. Всі компоненти управлінської компетентності керівника школи формуються за допомогою різних видів менеджмент-навчання, участі в спланованих заходах.

Поиск по сайту: