Стаття 98. Загальні збори учасників товариства

1. Загальні збори учасників товариства мають право
приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у
тому числі і з тих, що передані загальними зборами до
компетенції виконавчого органу.

2. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю
від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установ­
чими документами або законом.

Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються біль­шістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

3. Учасник товариства не має права голосу при вирішенні за­гальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним пра-вочину та щодо спору між ним і товариством.

4. Порядок скликання загальних зборів визначається в уста­новчих документах товариства. Учасники товариства, що володі­ють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.

Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не вико­нана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

5. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником
товариства до суду.

v Стаття 99. Виконавчий орган товариства

Jsr 1. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і } склад.

2. Виконавчий орган товариства може складатися з од­
нієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох

осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

3. Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих доку­ментах не визначені підстави усунення членів виконавчого орга­ну від виконання своїх обов'язків.

4. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установ­чих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо.

6.1. Поняття управління юридичною

особою

Часто викликає непорозуміння сам термін «управління», який вважається неприйнятним для сфери регулювання цивільних відносин. Однак саме про управління в юридичних особах слід говорити, розкриваючи правовий статус органів, надаючи оцінку їх компе­тенції та порядок прийняття ними рішень, прийняття внутрішніх (локаль­них, корпоративних правових актів). Звичайно, що всі ці питання не входять до сфери регулювання адміністративного права, яка хоч і включає управ­лінські відносини, але лише ті, які побудовані на владі та підкоренні.

У нових економічних умовах, що склалися в Україні з 90-х років, набуло значення корпоративне управління, яким охоплюється реалізація органами юридичних осіб своїх прав та обов'язків відповідно до їх компетенції.

ЦК окремо регулює управління товариствами і установами, оскільки воно суттєво різниться в цих двох організаційно-правових формах. Управлінню товариством присвячені статті 97-99, в яких загальним чином врегульовано ці питання, а також є спеціальні норми, які регу­люють управління в окремих видах товариств, - це статі 121,122, 136, 145,146, 159-161 ЦК. Управлінню установою присвячено ст.100 ЦК. Крім цих статей ЦК, регулювання управління окремими видами юри­дичних осіб надається в спеціальних законах.

Основне правило управління полягає в тому, що воно здійснюється ор­ганами юридичної особи (ч. 1 ст. 97 ЦК). Однак таке твердження іноді здається сумнівним, оскільки сам ЦК та деякі закони передбачають й інші °Делі управління юридичною особою. У першу чергу це стосується повних ^а командитних товариств, адже ЦК зазначає, що управління ними здійсню­ються за спільною згодою їх учасників (ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 136). При цьому «деться саме про учасників як таких, а не про загальні збори учасників.

Однак ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 136 ЦК визначають лише порядок прийнят­тя рішення (за згодою всіх учасників чи більшістю голосів), нічого не постановляючи про склад організаційно оформлених органів управління повного та командитного товариства. Відтак, виходить, що такі органи у вказаних видах господарських товариств мають створюватися, адже:

а) за приписами ч. 1 ст. 97 ЦК управління будь-яким товариством
(включаючи повні та командитні) здійснюють лише його органи;

б) відповідно до ч. 2 ст. 97 ЦК органом управління будь-яким това­
риством є в тому числі загальні збори його учасників, якщо інше не
встановлено законом;

в) закон (зокрема, вищезгадані ч. 1 ст. 121 тач. 1 ст. 136 ЦК) не містить
жодних прямих виключень відносин щодо управління повними та коман-
дитними товариствами з-під дії припнеш ст. 97 ЦК і нічого взагалі про
органи управлншя повних та командитних товариств не постановляє;

г) аналогічно ніяких виключень для повних і командитних товариств
в розглядуваному аспекті не містять й приписи ч. 1 ст. 23 Закону України
«Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ, за якими
управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок об­
рання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Таким чином, учасники повного та командитного товариств, спільно здійснюючи управління ними, мусять вирішувати питання за спільною згодою на загальних зборах. Інший варіант - опитування, очевидно, також може застосовуватися, але він має бути врегульований в заснов­ницькому договорі. Зазначений висновок підтверджується й судовою практикою: за змістом Постанови ВГСУ від 11.05.2007 р. у справі № 24/651 при спільному вирішенні питань управління діяльністю по­вного товариства його учасники організаційно об'єднані у вищий орган управління такого повного товариства - загальні збори учасників¹.

Натомість управління повсякденною діяльністю товариства і пред­ставницькі функції виконуватимуть учасники безпосередньо, адже ви­конавчого органу управління ПТ не має.

Варіанти, коли управління юридичною особою здійснюється не й органами:

- у повних товариствах, управління справа яких здійснює не його керівник, а самі учасники - всі (тобто кожен з них) або один чи кілька, кому це доручено засновницьким договором;

База даних «Ліга: Закон», файл SD070S78.LHT.

- у командитних товариствах, управління якими здійснюється пов­ним учасником (ст. 136 ЦК), якщо він один і в яких також відсутні ви­конавчі органи;

_ _в юридичних особах, якою управляє інша юридична або фізична особа на підставі укладеного між ними договору. У такому разі ця юридична або фізична особа виконуватиме функції її виконавчого органу, що не слід плутати з управлінням майном юридичної особи, з якою укладається до­говір відповідно до гл. 70 ЦК. В останньому випадку слід ліквідувати юридичну особу, майно якої передаватиметься в управління. Навпаки, саме для ефективності управління юридичною особою укладається до­говір про здшенення відповідних функцій з спеціалізованою особою;

-у державних (національних) акціонерних товариствах (компаніях), в яких функцію вищого органу виконує відповідний державний орган.

6.2. Органи юридичних осіб

Органи юридичної особи є тими шетрументами, за допомогою яких, як правило, юридична особа здійснює свою дієздатність. Це правова конструк­ція, яка створюється в структурі юридичної особи з метою надання мож­ливості сформувати і виразити волю останньої, представляти і відстоювати їїінтереси,ачерезішхйінтересицучасниківувідносинахзіїшіими суб'єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності).

Увага! Між юридичною особою та її органом правові від­носини не виникають. АН органу - дії самої юридичної особи. Сам орган юридичної особи суб'єктом цивільного права не є, хоча іноді їх називають суб'єктами корпоративного права, оскільки вважається, що між цими органами існують корпо­ративні правовідносини'.

Таким чином, орган юридичної особи - це інституціонально-функціональний її представник. Інституціональність представництва органу юридичної особи проявляється в затвердженні на законодавчо­му рівні механізму набуття останньою цивільних прав та обов'язків езпосер едньо через свої органи, установлення не тільки можливості,

Ао цього слід ставитися таким чином: корпоративні відносини є різновидом цивільних

'ДНосин, відтак їх суб'єкти такі самі, як і суб'єкти цивільних відносин. Тому органи

ридичної особи не можуть вступати у правовідносини, бо вони суб'єктами не є і не

сеое породжують права та обов'язки, а для юридичної особи, навіть якщо йдеться

^пРо корпоративні відносини.

а й необхідності формування відповідних органів останньої, їх складу порядку створення тощо. Функціональність органу юридичної особи проявляється у здійсненні ним в інтересах останньої своїх повноважень у межах визначеної законом (статутом) компетенції.

Які саме органи мають юридичні особи різної організаційно-правової форми й різних видів, установлено в ЦК, ГК, інших законах України, зокрема «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про кооперацію», «Про об'єднання громадян» та ін.

Порядок створення й діяльності органів юридичної особи визнача­ється її установчими документами і законом.

Органами юридичної особи є одна особа або група осіб, які утворюють та (або) виражають її волю в цілому або визначеному окремому напрямку.

Цими особами можуть бути тільки фізичні особи. І якщо раніше це сприймалося як звичайно зрозуміле становище, то внаслідок того, що учасниками товариств є не тільки фізичні, а й юридичні особи і публіч­ні утворення, виникло питання, як бути в разі, коли до складу органів юридичної особи обираються учасники - юридичні особи. Відповідь на це питання міститься тільки в ч. 1 ст. 53 Закону «Про акціонерні товариства», де прямо зазначається, що члени наглядової ради AT оби­раються з числа фізичних осіб, які мають повну дієздатність.

Права органу юридичної особи закріплені за кожним із них через визначення їх повноважень і компетенції. Компетенція органу юридич­ної особи - це «сукупність встановлених законом або іншим правовим актом прав, які дозволяють органам юридичної особи здійснювати певні дії з вирішення питань її внутрішньої організації»¹.

Поиск по сайту: