Стаття 85. Непідприємницькі товариства

1. Непідприємницькими товариствами є товариства,
які не мають на меті одержання прибутку для його на-

') ступного розподілу між учасниками.

2. Особливості правового статусу окремих видів не-
підприємницьких товариств встановлюються законом.

Стаття 86. Здійснення підприємницької діяль-ості непідприємницькими товариствами установами

1. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним правом людини, проголошеним Загальною декларацією прав людини¹, і гарантується Конституцією України ^!' (ст. 36), яка передбачає, що громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громад­ські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задово­лення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інте­ресів, за винятком обмежень, установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я на­селення або захисту прав і свобод інших людей.

На час проголошення Україною незалежності існувала досить вели­ка кількість добровільних організацій, творчих спілок, а також розгалу­жена система професійних спілок.

Але їх доля склалася по-різному. Організації, які були зареєстровані відповідно до Постанови Президії Верховної РадиУРСР «Про порядок

¹ Общая декларация прав человеком от 10.12.1948 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М), 2000. - 784 с.

реєстрації громадських об'єднань» від 29.09.1990 p., як новостворені політичні партії, добровільні товариства, громадські рухи, фонди та інші подібні об'єднання в порядку, встановленому Тимчасовими прави­лами розгляду заяв про реєстрацію статутів громадських об'єднань, затвердженими Постановою Ради Міністрів УРСР від 21.12.1990 р. № 385, набували статусу юридичних осіб та визнавалися самостійними суб'єктами цивільних правовідносин. Непоодинокими були випадки, коли всесоюзні громадські організації передавали новоствореним ор­ганізаціям своє майно. За таких обставин «виживали» ті громадські організації, які фактично виходили із всесоюзних організацій та визна­валися самостійними юридичними особами.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси розташованих на території України під­приємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загально­союзних громадських організацій колишнього Союзу РСР. Фонду державного майна України було доручено прийняти майно цих підпри­ємств, установ та об'єктів до 1 травня 1992 року.

Постанова ВР України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 р. встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності май­на загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодер­жавною власністю, а Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 ро­ку у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

Такі не досить визначені з точки зору цивілістичних інститутів форму­лювання, як «прийняття майна», «визнання майна загальносоюзних громадських організацій загальнодержавною власністю до визначення правонаступників майна» стануть підставою для неоднозначного тлума­чення цих норм, та визначення суб'єкта права власності на це майно. Не можна не зазначити, що сьогодні ст. 7 Закону «Про управління об'єктами державної власності» (2006) передбачає, що Фонд державного майна України здійснює відповідно до законодавства право розпорядження

майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного та встановлює наявність та визначає розмір корпоративних прав держави у майні громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України.

Увага! Незважаючи на вказане нормативно-правове регу­лювання статусу майна колишніх загальносоюзних громадських організацій, спори із цього приводу тривають, що має врахо­вуватись приукладенні договорів, їх нотаріальному посвідчен­ні та встановленні наявності переходу права власності.

Прикладом може слугувати постанова Вищого господарського суду від 05 черв­ня 2008 p., no справі № 38/303 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України до ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» ТОВ «Виробничо-побутовий комплекс «Зоряний» та 3-тя особа Федерація профспілок України про визнання договору купівлі-продажу не­дійсним. Ця справа по суті є правовою позицією Вищого господарського суду щодо права власності на майно загальносоюзних профспілкових організацій (ВЦСПС), яке знаходилося у віданні Федерації профспілок України.

04.12.1991 між Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом со­ціального страхування України укладено установчий договір про створення акці­онерного товариства «Укрпрофоздоровниця», до статутного фонду якого Радою Федерації незалежних профспілок України внесено санаторно-курортні заклади профспілок України, а 23.12.1991 здійснена державна реєстрація цього товариства. 25.03.1993 Федерацією професійних спілок України (правонаступник Ради Федера­ції незалежних профспілок України) прийнята постанова №11-3-20 «Про реалізацію та передачу основних фондів збиткових і безперспективних лікувально-оздоровчих закладів AT «Укрпрофоздоровниця», відповідно до якої правлінню AT «Укрпрофоз­доровниця» дозволено реалізацію на конкурсних засадах основних фондів лікувально-оздоровчих збиткових закладів. На підставі зазначеної постанови 04.10.1993 між Київським відділенням AT «Укрпрофоздоровниця» та Виробничо-побутовим коо­перативом «Зоряний» укладено договір купівлі-продажу майна санаторію. Проку­рором в інтересах Фонду державного майна України заявлено позов про визнання зазначеного договору купівлі-продажу недійсним і застосування наслідків його недійсності. Суд не задовольнив вимоги, мотивуючи це поміж іншим недоведеніс­тю того, що майно за спірним договором після безоплатної передачі його в I960 ро­ці профспілкам від Міністерства охорони здоров'я України продовжувало пере­бувати у власності держави та на виконання постанови Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишньо­го Союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.1992 №2268-ХІІ переда­валось в управління Фонду державного майна України, який зобов'язаний був прийняти таке майно до 01.05.1992. Колегія суддів ВГСУ погодилася з висновком Київського апеляційного господарського суду, що майно за спірним договором на момент набуття чинності постановою ВРУ 1994 р. не належало до майна загально­союзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, а перебувало у власнос­ті ТОВ «Виробничо-побутовий комплекс «Зоряний».

Таке становище дозволяє дійти таких висновків:

- на виконання постанови Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колиш­нього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.1992, майно громадських організацій передавалось тимчасово, до ви­значення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, в управління Фонду держав­ного майна України, який зобов'язаний був прийняти таке майно до 01.05.1992. А якщо майно не було прийнято до цієї дати, то держава «запізнилася» стати власником такого майна;

- у випадку, коли загальносоюзні громадські організації колишньо­го Союзу РСР відчужували майно до прийняття постанови ВР України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 р. № 3943-ХП, то вони мали на це право.

Ще один приклад спірності визначення права власності громадських організа­цій демонструє постанова ВГСУ по справі, яка стосується ДТСААФ (№ 1/23 від 29 липня 2008 р.) у касаційному провадженні.

Вищий господарський суд залишив без змін Постанову Київського апеляційно­го господарського суду від 18.07.2005 та рішення господарського суду Чернігівської області від 31.03.2005 у справі № 1/23 господарського суду Чернігівської області, а касаційне подання - без задоволення. Рішення господарських судів, які залишили­ся без змін, мотивовано тими обставинами, що будівництво об'єкта здійснювалося не за рахунок ДТСААФ СРСР, отже, власністю ДТСААФ СРСР не був, тому на нього не розповсюджується дія постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХП «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР». Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 «Про визначення орга­нів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» вирішено до законодавчого визначення суб'єктів права власності май­на загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташова­ного на території України, покласти на міністерства повноваження органів управ­ління цим майном згідно з додатком. В переліку майна загальносоюзних громадських організацій, визначеного додатком до цієї постанови, майна ДТСААФ СРСР немає. За наведеного суд вважає недоведеним факт порушення інтересів держави.

^jw А Увага!

& A J Нотаріуси повинні зробити такі висновки із цих справ: tjPmrf¹ 1. Нотаріусам доведеться стикатися з правовстановлюваль-Ш І ними документами на право власності громадських організацій, які були створені ще під нас існування Радянського Союзу. 2. Не все майно загальносоюзних громадських організацій перейшло у державну власність.

3. Існує майно, яке перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, але «мас статус державного», тобто управлін­ня та розпорядження ним надане державному органу - Фонду дер­жавного майна України.

4. Судові рішення свідчать про неоднозначність прав ж це майно як у правонаступників колишніх загальносоюзних громадських організацій, так і у держави, а також у осіб, які придбали це майно за договорами або в порядку реорганізації вказаних громадських організацій.

Отже, загальним висновком з приводу попередніх тверджень може бути те, що на сьогодні правова оцінка прав на майно колишніх загаль­носоюзних громадських організацій є спірною, що тягне за собою не­безпеку при вчиненні правочинів із цим майном.

6.1. Сучасна система непідприємницьких юридич­них осіб

Україною була прийнята значна кількість нормативних актів, які ви­значали правовий статус непідприємницьких юридичних осіб¹. Тому в Україні склалася досить строката система непідприємницьких юридич­них осіб до якої входять:

' Закон Україн «Про об'єднання громадян» // Відомості Верховної Ради України. -1992. - № 34. - Ст. 504; Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.1997 р. № 531/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 46. -Ст. 292; Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 01.12.1998 р. № 281-XTV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 1. - Ст. 2; Закон України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 р. № 1584-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 24. - Ст. 182; Закон України «Про наукову та науково-технічну дія^лність» від 13.12.1991 р. № 1977-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 12. - Ст.165; Закон України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р. № 2887-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. - Ст. 62; Закон України «Про об'єднання спіпвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 р. № 2866-III // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 10. - Ст. 78; Закон України «Про організації роботодавців» від 24.05.2001 р. № 2436-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 32. - Ст. 171; Закон України «Про професійних творчих працівни­ків та творчі спілки» від 07.10.1997 р. № 554/97-ВР // Відомості Верховної Ради Укра­їни. - 1997. -№52. - Ст.312; Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаран­тії діяльності» від 15.09.1999 p. № 1045-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 45. - Ст. 397; Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.0 4.1991 р. № 987-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№ 25. - Ст. 283; Згікон України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 р. № 0671 // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 13. - Ст. 52; Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.1993 р. № 3808-ХІІ // Відо­мості Верховної Рад и України. - 1994. - № 14. - Ст. 80.

- об'єднання громадян:

- громадські організації: професійні спілки (профспілки) та твор­чі спілки, спортивні організації (Національний Олімпійський комітет України, фізкультурно-спортивні товариства; спортив­ні федерації, національні спортивні федерації), молодіжні та дитячі громадські організації; організація роботодавців та ін.;

- політичні партії;

- релігійні організації (релігійні громади, управління і центри, мо­настирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духо­вні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з ви­щезазначених релігійних організацій, центри);

- благодійні організації (фонди, установи та інші благодійні органі­зації);

- самоврядні організації (нотаріусів, аудиторів, професійнихучасни-ків ринку цінних паперів та ін.);

- об'єднання співвласників багатоквартирного будинку;

- товариства покупців, організації орендарів;

- об'єднання непідприємницьких громадських організацій, об'єднань співвласників багатоквартирного будинку та інших підприємниць­ких та непідприємницьких юридичних осіб та фізичних осіб, вклю­чаючи підприємців

- інші види непідприємницьких юридичних осіб.

Не можна сказати, що така система непідприємницьких товариств є виправданою і досконалою, але ці юридичні особи є учасниками цивіль­них правовідносин, тому нотаріуси повинні знати особливості право­вого статусу таких юридичних осіб.

Відповідно до ст. 85 ЦК непідприємницькими є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Утім, їх види в ЦК не визначені. Не існує й єдиного зако­нодавчого акта, який би їх систематизував. Але все ж таки можна виді­лити такі види непідприємницьких юридичних осіб приватного права: установи та товариства, які у свою чергу поділяються на споживчі коо­перативи, громадські об'єднання, організації орендарів, товариства покупців та інші об'єднання юридичних та фізичних осіб. Крім цього, існують такі види непідприємницьких товариств, стосовно яких дуже важко визначитися, чи є вони самостійними видами, чи ні. Зокрема, це стосується самоврядувальних організацій, товарних бірж, об'єднань

непідприємницьких юридичних осіб, об єднань непідприємницьких та/ чи підприємницьких юридичних осіб, торгово-промислових палат та ін. Фактично виділення таких видів юридичних осіб було проведено виходячи із мети чи виду діяльності.

6.2. Державна реєстрація

непідприємницьких товариств

Однією з особливостей непідприємницьких товариств є те, що до прийняття Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фі­зичних осіб -підприємців» не існувало єдиного законодавчого акта, який би встановлював загальну систему державної реєстрації юридичних осіб. Тому порядок реєстрації непідприємницьких юридичних осіб (легалізація) або державна реєстрація їх статутів визначалися законами, які встановлювали їх правовий статус. Ця особливість реєстрації непід­приємницьких юридичних осіб була сприйнята і Законом «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Згідно з ч. 2 ст. 3 цього Закону можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, політичних партій, торгово-промислових палат, бірж, а також інших установ та організацій.

Між тим відповідно до ч. 1 статті 3 Закону «Про державну реєстра­цію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкуван­ня, а також фізичних осіб - підприємців. Тому юридичні особи набува­ють статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому саме цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. З Закону Міністерство юстиції України та його територіальні органи здійснюють реєстрацію (легалізацію) об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок та їх об'єднань), благодійних організацій, політичних партій, творчих спілок та їх територіальних осередків, адвокатських об'єднань, торгово-промислових палат, бірж, інших установ та організацій, визначених законом, та видають свідоцтво про державну реєстрацію, оформлене державним реєстратором у від­повідному виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або в районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адмі­ністрації за місцезнаходженням юридичної особи.

694 4£*2$Ъ*~ 6.3. Окремі види непідприємницьких товариств

Поиск по сайту: