Самостійна майнова відповідальність

Ця ознака має важливе значення, оскільки за допомогою створення юридичних осіб здавна переслідувалася мета максимального усунення засновників (учасників, акціонерів) від відповідальності за результати використання вкладеного ними капіталу.

Сутність цієї ознаки виражається в ст. 96 ЦК, відповідно до якої юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, передбачених установчими документами і законом:

1) відповідальність учасників повного товариства за боргами товариства. Згідно з ч. 1 ст. 119,124 ЦК учасники повного товариства солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями всім належним їм майном;

2) відповідальність учасників командитного товариства. Згідно зч. 1 ст. 133 ЦК повні учасники солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім належним їм майном;

3) відповідальність учасників товариства з додатковою відпо­відальністю. Згідно з ч. 2 ст. 151 ЦКучасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відпові­дальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, передбачено­му статутом товариства і який є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання бан­крутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропор­ційно їхнім часткам у статутному капіталі товариства;

4) відповідальність членів виробничого кооперативу. Згідно з ч. 2 ст. 163 ЦК члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відпо­відальність за зобов'язаннями кооперативу в розмірах і порядку, перед­бачених статутом кооперативу і законом.

Частина 1 ст.108 ГК установлює їхню субсидіарну (додаткову) від­повідальність за зобов'язаннями кооперативу своїм майном у розмірі, не меншому їхнього пайового внеску, якщо більший розмір відповідаль­ності не передбачено законом або статутом кооперативу.

І ще по-іншому передбачена відповідальність членів кооперативу за боргами кооперативу в ст. 27 Закону «Про кооперацію», яким вста­новлюється, що члени кооперативу відповідають за зобов'язаннями кооперативу в межах внесеного ними паю, якщо інше не передбачено статутом кооперативу або законом.

Отже, якщо в ЦК йдеться про субсидіарну відповідальність, але не зазначено, в якому розмірі, то в ГК цей розмір передбачено самим загальним чином - не менше пайового внеску члена кооперативу. А оскільки субсидіарна відповідальність є відповідальністю додатковою, то член кооперативу своїм майном (а не тим, що він передав як пай кооперативу) відповідає додатково, тобто після того, як з'ясується, що в кооперативі не вистачає коштів, щоб розрахуватися за своїми зобов'язаннями.

Водночас за Законом «Про кооперацію» члени кооперативу від­повідають за зобов'язаннями кооперативу в межах внесеного ними паю, тобто така відповідальність не може бути охарактеризована як субси­діарна (додаткова), тому що пай переданий кооперативу, й у випадку збиткової діяльності останнього вартість паю нульова. Тобто член кооперативу не має в таких випадках шансів вимагати виділу йому паю або виплати його вартості, тому що він знецінився. Тому йдеться про несення членом кооперативу ризику збиткової діяльності кооперати­ву, як це має місце в учасників товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю, а також в акціонерів. Але тоді подібне положення не відповідає ні ЦК, ні ГК.

Складність питання про відповідальність членів кооперативу також у наявності в трьох законах відсилочних норм, унаслідок чого незрозу­міло, який закон до якого відсилає.

За ЦК: кооператив - член кооперативу (субсидиарно) у невизна-ченому ЦК розмірі.

За ГК: кооператив - член кооперативу (субсидиарно) у невизна-ченому ГК розмірі, але не меншому пайового внеску.

За Законом «Про кооперацію»: член кооперативу не відповідає за боргами кооперативу, а несе ризик збитків, пов'язаних з його ді­яльністю, у розмірі свого паю.

І у всіх трьох законах норми про відповідальність членів кооперати­ву за боргами кооперативу диспозитивні - інше може бути передбачено і статутом кооперативу;

5) відповідальність контролюючого підприємства за боргами дочірнього. Оскільки ГК, на відміну від ЦК, оперує терміном «дочірнє підприємство», мають місце деякі особливості відповідальності за боргами цього підприємства. Так, ч. 6 ст.126 ГК передбачено: якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться в стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство;

6) відповідальність держави за зобов'язаннями казенного під­приємства. Казенне підприємство, будучи суб'єктом публічного права, підпадає під сферу регулювання ГК. Частина 7 ст. 77 ГК перед­бачає обмежену відповідальність казенного підприємства за своїми зобов'язаннями - воно відповідає лише коштами, що знаходяться в його розпорядженні. При недостатності вказаних коштів держава в особі органа, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного під­приємства;

7) відповідальність держави за зобов'язаннями державної уста­
нови. Державна установа (організація) відповідає за своїми
зобов'язаннями коштами, що знаходяться в її розпорядженні. При
недостатності в державної установи (організації) коштів відповідаль­
ність за її зобов'язаннями несе власник. Оскільки власником майна
державної установи є держава, то вона і несе субсидіарну відповідаль­
ність за боргами установи аналогічно відповідальності за боргами
казенного підприємства;

22 €фК&-

S) відповідальність територіальної громади за зобов'язаннями комунальної установи або комунального некомерційного підпри­ємства. Подібно державній установі майно комунальної установи або комунального некомерційного підприємства (ч. З ст. 78 ГК) знахо­диться в них (закріплено за ними) на праві оперативного управління. Тому модель відповідальності повинна бути аналогічною відповідаль­ності державної установи. Тільки субсидіарну відповідальність при цьому нестиме територіальна громада в особі органу місцевого само­врядування;

9) відповідальність засновників. Згідно з ч. 4 ст. 96 ЦК особи, що створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов'язаннями його учасників (засновників), пов'язаних з її створенням, тільки у випадку наступ­ного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи. Так, стосовно AT про відповідальність засновників ідеться в ч. З ст. 153 ЦК.

Дещо інакше регулюється відповідальність засновників AT в ГК (ч. 6 ст. 81), що передбачає також їхню відповідальність перед особами, що підписалися на акції. У ч. 7 ст. 81 ГК також міститься загальне правило: засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що ви­никають відповідно до установчого договору;

10) відповідальність акціонерів і учасників товариства з об­меженою відповідальністю. Частина 2 ст. 152 ЦК передбачає, що акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, передбачених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства в межах нео-плаченої частини вартості належних їм акцій. Аналогічне правило передбачене для учасників товариства з обмеженою відповідальніс­тю, які не повністю внесли вклади. Частина 2 ст. 140 ЦК установлює правило про їхню солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства в межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників;

її) відповідальність членів орган юридичної особи й інших осіб, що виступають від його імені. Часиною 4 ст. 92 ЦК передбачено со­лідарну відповідальність осіб, які згідно із законом або установчими документами юридичної особи виступають від її імені, при порушенні

ними своїх обов'язків щодо представництва за збитки, заподіяні ними юридичній особі.

Щодо відповідальності юридичних осіб варто також зазначити таке:

• вони, як правило, відповідають усім своїм майном (за винятком таких юридичних осіб публічного права, як казенні підприємства, держав­ні і комунальні установи);

• закон часто вказує на необхідність передбачення в статуті юридичної особи порядку покриття її збитків (наприклад, ст. 27 Закону «Про кооперацію»);

• це може і прямо застерігатися в законі. Наприклад, у ст. 1 ЦК ука­зується про розподіл збитків повного товариства між його учасни­ками пропорційно їхнім часткам у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учас­ників. Усунення учасника повного товариства від розподілу збитків не допускається;

• у ЦК указується про формування резервного фонду, що в першу чергу призначений для покриття збитків (ч. 1 ст. 143);

• у законі може бути зазначено про рішення питання розподілу збит­ків юридичної особи його органом. Так, згідно з п. 5 ч. 4 ст. 145 і п.З ч.2 ст. 159 ЦК це питання віднесене до виняткової компетенції за­гальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю і відповідно загальних зборів акціонерів;

• нарешті, у ЦК передбачене тверде правило про межі зниження вар­тості чистих активів юридичних осіб, спрямоване на підтримку їхньої прибуткової діяльності, а саме:

а) заборона на виплату дивідендів у випадку зменшення чистих ак­
тивів AT до розміру менше розміру статутного капіталу і резервного
фонду (п. З ч. З ст. 158);

б) ліквідація АГ у випадку зменшення його статутного капіталу ниж­
че встановленого законом розміру (ч. З ст. 157) з установленням необ­
хідності такого зменшення при зниженні вартості чистих активів у
порівнянні зі статутним капіталом за результатами року. У ч. З ст.155
ГК також указується на те, що якщо вартість чистих активів товариства
стане менше мінімального розміру статутного капіталу, передбаченого
законом, товариство підлягає ліквідації.

jd_ <тж

1.2.4. Виступу цивільному обороті від свого імені

Виступ у цивільному обороті від свого імені (або можливість учи­нення правочинів, несення відповідальності, виступ як позивача і від­повідача в суді) забезпечується, як правило, виконавчим органом юри­дичної особи або учасниками юридичної особи приватного права (ст.92 ЦК), наприклад, повного товариства (ст. 122 ЦК) або повними учас­никами командитного товариства (ч. 1 ст. 136 ЦК). В останньому ви­падку орган юридичної особи відсутній.

При цьому варто звернути увагу на відмінність розглянутої ознаки юридичної особи (виступ у цивільному обороті від свого імені) від поняття управління юридичною особою. Остання категорія є значно ширшою.

• Одноособовий виконавчий орган (керівник колегіального ви­конавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи, виходячи зі своїх повноважень, а також загальних вимог закону.

Крім виконавчого органу юридичної особи або його учасника(ів), представляти юридичну особу у відношенні з третіми особами, може також інша особа на підставі доручення або договору про управління майном. В останньому випадку, по-перше, як правило, виконавчий орган юридичної особи відсутній; по-друге, для упра­вителя майна не потрібна довіреність, тому що він діє від власного імені (ст. 1033 ЦК).

Від імені юридичної особи

-р- [— -с І

~*^а&& 25

Вимоги до представника юридичної особи:

- він повинен діяти в інтересах юридичної особи, сумлінно і розум­но (ст. З, ч. З ст. 92 ЦК);

- у межах своїх повноважень, передбачених в установчому докумен­ті і законі.

Як у теорії представництва, так і в теорії юридичних осіб виникає проблема повноважень, що відносно врегульована нормами про пред­ставництво і практично не врегульована в законодавстві про юридичні особи. Ці питання є досить важливими, оскільки вони безпосередньо пов'язані з відповідальністю юридичної особи і відшкодуванням збитків, завданих їй неправомірними діями його органів.

Загальновизнаним є те, що для регулювання дій органів юридичної особи не застосовуються правила про представництво, оскільки інститут представництва в цивільному праві регулює відносини між суб'єктами -особами. Орган же юридичної особи не є окремим суб'єктом, а безпо­середньо зв'язаний з юридичною особою, будучи його частиною.

Звідси випливає, що при порушенні представником юридичної осо­би своїх обов'язків настають наслідки, передбачені ч. 4 ст. 92 ЦК, а не ГЛ.17ЦК.

1.3. Види й організаційно-правові форми юридичних осіб

1.3.1. Види юридичних осіб

Основне значення для юридичних осіб мають так звані «об'єднання осіб» і «об'єднання капіталів», їхнє взаємовідношення і взаємозалеж-

ЬФ-Z-

ність. У ч. 1 ст. 81 ЦК установлюється, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та/або майна. Тому варто виходити з органічної єдності союзу осіб і союзу капіталів, що традиційно лежать (за деякими виключеннями) в основі будь-яких юридичних осіб. При цьому особистісний елемент участі в тому або іншому утворенні по­ступово заміняється участю капіталом.

Самі по собі терміни «об'єднання осіб», «об'єднання капіталів», «об'єднання осіб і капіталів» певною мірою умовні, тому що, напри­клад, в AT на етапі його створення ще можна говорити про об'єднання капіталу. Однак для нього має більше значення капітал, що формуєть­ся внаслідок продажу акцій. Набувачі акцій, придбаючи їх на фондо­вому ринку, навряд чи замислюються над тим, що вони поєднують свій капітал з іншими особами. У цьому розумінні більш правильним є вживання терміна «залучення капіталу» з установленням способу і мети такого залучення.

У компанії однієї особи (тобто коли має місце один засновник/учасник юридичної особи) об'єднання як осіб, так і капіталу взагалі відсутні. Також при створенні акціонерних товариств у процесі приватизації йдеться не про залучення капіталу, а про його роздачу, тому що кошти, виручені від придбання акцій, направляються до державного бюджету, а майно, на вартість якого випущені акції, передається у власність AT

У зв'язку із загальноприйнятим поділом права на публічне і приватне юридичні особи також поділяються на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Хоча в ч. 2 ст. 81 ЦК указу­ється, що такий поділ зв'язаний з порядком їхнього створення, це не зовсім точно.

Юридичні особи приватного права:

- створюються з ініціативи приватних осіб,

- підставою є приватноправовий акт (засновницький договір, статут, протокол);

- задовольняють приватний інтерес, передуєш їх засновників - на участь в управлінні, одержання прибутків.

Юридичні особи публічного права:

- створюються з ініціативи державних органів або органів місцево­
го самоврядування (комунальних);

-5^4£ 27

- на підставі публічно-правового акта (закону, адміністративного акта - органу державної влади, влади АРК, місцевого самовряду­вання - розпорядження, наказу КМУ тощо;

- задовольняють публічний інтерес.

Як виключення, можна позначити приватну установу, яка ство­рюється з ініціативи приватних осіб, але задовольняє публічний інтерес (фонд).

Наприклад, AT, створювані в процесі приватизації, за запропоно­ваною ознакою будуть юридичними особами публічного права. І певний час їхній правовий статус матиме свої особливості в порівнян­ні з наданим у ЦК і Законі України «Про акціонерні товариства». Однак після продажу пакетів акцій, що належать державі, протягом установленого в законі¹ строку вони стають звичайними юридичними особами приватного права.

Правове регулювання юридичних осіб приватного права міститься в ЦК і прийнятих на його підставі законах. Щодо цього питання варто мати на увазі, що:

- ЦК не виключає, а припускає регулювання окремих видів юри­дичних осіб приватного права окремими спеціальними законами (наприклад, «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про кооперацію», «Про об'єднання громадян», «Про свободу совісті і релігійні організації» та ін.);

- поряд із ЦК має місце паралельне регулювання питань створення і діяльності юридичних осіб приватного права з боку ГК. І це зроблено, незважаючи на те, що в п. 1 ч. 2 ст. 55 цього Кодексу встановлена градація юридичних осіб на ті, що створені відповід­но до ЦК, та інші так звані суб'єкти господарювання, створені відповідно до ГК. Усупереч цьому правилу і тому, що в ЦК врегу­льовані і господарські товариства, і кооперативи, в ГК це також зроблено, до того ж дещо інакше, ніж в ЦК;

- інші суб'єкти господарювання, не врегульовані ЦК як юридичні особи приватного права, врегульовані в ГК (наприклад, приватні підприємства);

- юридичні особи публічного права урегульовані в ГК, а також в
інших норм ативно-правових актах публічного характеру.

Закон України про державну програму приватизації на відповідний рік.

державні і

комунальні

підприємства

товариства

державні і

комунальні

господарські

об'єднання

визначені в ЦК

ч

Поиск по сайту: