Приватні та публічні установи

Установи залежно від порядку їх створення поділяються на приватні та публічні (ч. 2 ст. 81 ЦК).

Частина 3 ст.81 ЦК регулює відносини зі створення, визначення організаційно-правових форм, правового статусу лише юридичних осіб

316 ^g&^§-

приватного права. Порядок же утворення та правовий статус юридич­них осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

З огляду на це можна стверджувати, що сукупність правовідносин, які змістовно пов'язані зі створенням публічних установ та встановлен­ням їх правового статусу, не регулюється ЦК.

Водночас участь таких установ у цивільних відносинах, наприклад, речових або договірних, можливо, і піддається цивільно-правовому регулюванню на засадах, визначених ЦК для юридичних осіб приват­ного права. Принциповими при цьому є положення ЦК (статті 2, 82) згідно з якими на участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК, якщо інше не встановлено законом.

Тобто в питаннях перевірки правомірності створення та припинен­ня публічних установ, визначення їх правового статусу тощо правозас-тосовчим органам слід керуватися положеннями відповідних публічних законів, а не ЦК.

Навпаки, у випадку вчинення нотаріальних чи інших дій щодо публіч­них установ під час їх участі в цивільних відносинах, наприклад, під час здійснення належних їм речових чи інших прав, укладення договорів та інших правочинів тощо, окрім публічного-правового законодавства, підлягають застосуванню й відповідні положення ЦК та інших актів цивільного законодавства в такому ж порядку, як і до юридичних осіб приватного права.

На практиці щодо публічних установ навіть у звичайних ситуаціях можуть виникнути труднощі у правозастосуванні з огляду на ту об­ставину, що в багатьох випадках виникає потреба в одночасному за­стосуванні актів цивільного та публічного законодавства, оскільки укладення публічною установою певного договору передбачає необ­хідність наявності в органів управління такої установи повноважень (компетенції) на укладення такого договору (а це можна розглядати як складову частину правового статусу юридичної особи, що регулю­ється публічним законом) та дотримання вимог ЦК щодо умов такого договору, які регулюються ЦК.

Таким чином, участь у цивільних відносинах публічних установ є досить проблематичною з точки зору механізму правового регулюван-

-2^*5 317

ня цих відносин, оскільки безпосередньо дотичними до перших (тобто приватних відносин) є й публічно-правові відносини (наприклад, від­носини з визначення правового статусу публічних установ), що регу­люються вже не ЦК чи іншими актами цивільного законодавства, а публічними законами.

Певна невизначеність сутності поняття «установа» й складності розмежування установ на приватні та публічні призвела до того, що сьогодні можна констатувати існування відкритого переліку публічних установ або установ, що можуть бути публічними або приватними, до регулювання правового статусу яких та визначення особливостей учас­ті у цивільних відносинах застосовується значне коло спеціальних за­конів, переважна більшість яких має особливості правового регулюван­ня цих відносин, хоча й незначні.

Зокрема, відзначимо закони України, що поширюють свої регулятив­ну дію на окремі види установ:

- музейні установи - Закон України «Про музеї та музейну справу» від 29.06.1995 p., архівні установи - Закон України «Про націо­нальний архівний фонд та архівні установи» від 24.12.1993 p.;

- благодійні установи та благодійні фонди - Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.1997 p.;

- релігійні організації у формі установи - Закон України «Про сво­боду совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 p.;

- наукові установи та заклади освіти - Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 p., Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 p., «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 p., Закон України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 р., «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 p.;

- заклади охорони здоров'я Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 р.

Зазначені установи можуть бути засновані як приватним волевияв­ленням, так і внаслідок розпорядчого акта органу влади, що на підставі положень ст. 81 ЦК України надає підстави зараховувати їх відповідно до юридичних осіб приватного права - приватних установ або юридич­них осіб публічного права - публічних установ.

Разом з тим подібного роду диференціація на «приватні - публічні» стосовно таких установ, як музеї, заклади освіти, охорони здоров'я тощо,

викликає суперечки в доцільності самого такого поділу цих осіб, з огля­ду на ту обставину, що відмінність в суб'єкті права власності (держава, територіальна громада або приватний власник) не повинна впливати на особливості участі державних, комунальних або приватних установ в цивільних відносинах, що ґрунтуються на конституційному положен­ні про рівність захисту всіх суб'єктів права власності.

Набула поширення практика застосування словосполучення «держав­ні установи» щодо органів державної влади - державних комітетів, комі­сій тощо. Утім, у подібних випадках радше вести мову про певну тради­цію використання подібної термінології, що фактично призводить до змішування публічних юридичних осіб, що мають владні повноваження (органи влади) чи відповідно позбавлені таких повноважень (наприклад, державний навчальний заклад). Регулювання сутності цих установ та відмінних ознак здійснюється публічно-правовим законодавством.

1.3. Створення установ

Відповідно до ч. З ст. 87 ЦК установа створюється на підставі інди­відуального або спільного установчого акта, складеного засновником або відповідно засновниками.

Згідно з ч. З ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юри­дичних осіб та фізичних осіб - підприємців» розрізняються такі види установчих документів юридичної особи:

- установчий акт;

- статут;

- засновницький договір;

- положення.

Виходячи з цього, навіть у випадку створення установи двома та більше особами документальне оформлення цієї процедури має бути здійснено шляхом складення саме установчого акта, а не засновницького договору.

Установчий акт може міститися й у заповіті (ч. З ст. 87 ЦК). Однак проблемним є визнання заповіту або його частини установчим актом, який являє собою установчий документ. Адже функції установчого до­кумент полягають не лише у створенні на їх підставі юридичної особи, а й її подальшої діяльності.

Створення установи на підставі такого установчого акта, як запо­віт, передбачає можливість усунення окремих прогалин у такому уста-

новчому акті, шляхом дій органу державної реєстрації юридичних осіб (ч. З ст. 88 ЦК).

Відповідно до загальної норми Закону України «Про державну реє­страцію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установчі до­кументи юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом (ч. З ст. 8). Це в повною мірою стосується й установчого акта.

Згідно з ч. З ст. 88, ст. 102 ЦК в установчому акті установи вказу­ються:

- мета створення установи;

- майно (види, перелік тощо), яке передається засновником (заснов­никами) або зобов'язаною особою, у разі смерті засновника, та є необхідним для досягнення встановленої мети;

- структура управління установою (види органів: правління, на­глядова рада тощо, їх повноваження, порядок формування та зміни складу).

Поиск по сайту: