 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Право на таємницю кореспонденції юридичної особи
Дане право юридичної особи забезпечує правовий режим такого особистого немайнового блага, як таємниця кореспонденції. Поняттям «кореспонденція» охоплюється не тільки письмова кореспонденція (прості та рекомендовані листи, поштові картки, бандеролі, секограми, а також дрібні пакети, мішки «М»), але й усі інші види кореспонденції (телеграми, телефонні розмови, телеграфні повідомлення, повідомлення електронною поштою, пейджером, SMS- та MMS-повідомлення тощо).
Між тим для поширення режиму таємниці зовсім не обов'язково, щоб дана кореспонденція містила в собі таємну інформацію про особу. ЦК України охороняє абсолютно всі види кореспонденції, навіть коли вона містить виключно майнову цінність, наприклад бандеролі. Окремі гарантії цього права передбачено і в чинному законодавстві. Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про телекомунікації» оператори, провайдери телекомунікацій зобов'язані вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацій, інформації з обмеженим доступом про організацію телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами.
Окрш можливості бути визнаним особою носієм відповідного блага, право на таємницю кореспонденції включає в себе можливість використовувати листи, телеграми та інші види кореспонденції, зокрема, шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата, незалежно від того, чи ця кореспонденція відправлена за домашньою, службовою чи іншою адресою. Так, коли ведеться листування між двома юридичними особами, то для оприлюднення цього листування потрібна обов'язкова згода кожної з них. Коли ж адресат та/або особа, яка направила цю кореспонденцію, припинили свою діяльність, то її використання можливе лише за згоди правонаступників, а у випадку їх від-утності використання цієї кореспонденції, у тому числі і шляхом опуб-
кування, можливо лише у випадку, коли вона має наукову, художню, історичну цінність, у порядку, встановленому законом.
84 €*$M-
Однак із зазначеного правила існують і виключення. Так, відповідно до ст. 36 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» лист, адресований редакції, може бути використано в повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення вказаного Закону.
Слід також зауважити, що в окремих випадках є недостатнім навіть згода особи, що відправила кореспонденцію, та адресата для використання цієї кореспонденції. Так, законодавець визначає, що коли кореспонденція стосується особистого життя іншої особи, то для використання цієї кореспонденції, зокрема шляхом опублікування, потрібна також і згода особи, особистого життя якої ця кореспонденція стосується.
Право на таємницю кореспонденції може також обмежуватись у випадках, що прямо встановлені законодавством. Так, зокрема, у випадку, коли в кореспонденції містяться докази, що мають значення для вирішення справи, то вона може бути долучена до судової справи і незалежно від згоди на це юридичних осіб, яких вона стосується. Однак з метою захисту даного права від можливих порушень з боку інших осіб законодавець забороняє поширення отриманої внаслідок цього інформації.
Ще одним обмеженням цього права є надана законом можливість порушити право на таємницю кореспонденції з метою запобіїання злочино-ві чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати щформацію неможливо. Так, згідно зі ст.187 КПК України за вище зазначених підстав може бути накладено арешт на кореспонденцію і зняття інформації' з каналш зв'язку, коли достатньо підстав вважати, що в листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмшюються з допомогою засобш зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення. Проте при проведенні цих дій слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя фізичної особи (ст. 185 КПК України). Як гарантія дотримання цього обов'язку може слугувати проведення слухання справи в закритому судовому засіданні.
Однак у будь-якому випадку лише в судовому порядку повинна доводитись легітимність порушення цього права, а також підтвердження того, що це порушення здійснювалось з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, а також те, що іншими способами одержати інформацію неможливо.
-*^*Э 85 4.1.3. Право на інформацію
Дане право спрямоване на закріплення за особою такого нематеріального блага, як інформація. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під поняттям «інформація» розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Виділяють такі види інформації: статистичну інформацію, адміністративну інформацію (дані), масову інформацію, інформацію про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування, правову інформацію, інформацію про особу, інформацію довідково-енциклопедичного характеру, соціологічну інформацію (ст.18 Закону України «Про інформацію»), а також науково-технічну інформацію (ст.1 Закону України «Про науково-технічну інформацію»).
Право на інформаціїо як особисте немайнове право юридичної особи включає в себе можливість вільного та необхідного для реалізації нею своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій:
а) збирання інформації, тобто надану законом можливість набуття,
придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України
документованої або публічно оголошуваної інформації;
б) використання інформації, тобто можливість задовольняти свої
інформаційні потреби будь-яким не забороненим чинним законодав
ством способом;
в) поширення інформації, тобто можливість юридичної особи роз
повсюджувати, обнародувати, реалізовувати у встановленому законом
порядку документовану або публічно оголошувану інформацію;
г) зберігання інформації, тобто забезпечення належного стану ін
формації та її матеріальних носіїв.
Проте здійснення юридичними особами права на інформацію має певну специфіку щодо інформації про особисте життя фізичної особи. З огляду на певну конфіденційність даної інформації слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства збирання, зберігання, використання и поширення цієї інформації відбувається виключно за згодою фізичної особи. Виключенням з такого правила можуть стати лише випадки, Що визначені законом. При цьому коментована стаття встановлює також і мету такого обмеження - воно повинно обмежуватись виключно в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
86 <5ejM^
Крім викладеного вище, чинне законодавство встановлює декілька інших. спеціальних режимів здійснення права на інформацію, залежно від інформації, що є об'єктом даного права. Так, близьким до правового режиму, що встановлюється для «інформації про особисте життя», є правовий режим, що встановлюється для «інформації про особу». Під поняттям «інформація про особу» законодавець розуміє сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу (ст. 23 Закону України «Про інформацію»). При цьому це стосується як фізичної, так і юридичної особи. І якщо стосовно фізичної особи основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження, то стосовно юридичної особи, ними є: найменування, інформація про засновників, інформація про статутний капітал (складений капітал), інформація про товарооборот, рівень прибутку тощо. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.
Особливість правового режиму цієї інформації полягає в тому, що збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особу без її згоди не допускаються. Тобто особа має право залежно від своїх інтересів та мети давати чи не давати згоду на збирання, зберігання, використання і поширення відомостей про себе. Окрім цього, юридична особа має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною таємницею або іншою захищеною законом таємницею (ч. З ст. 32 Конституції України). При цьому в період збирання інформації про юридичну особу вона має право знати, які відомості і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються. У період зберігання і поширення персональних даних ці ж особи мають право доступу до такого роду інформації, заперечувати її правильність, повноту тощо.
До гарантій повної та своєчасної реалізації юридичними особами даного права відносяться:
а) обов'язок органи? державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, інформаційні системи яких вміщують інформаціїо про юридичних осіб, надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;
б) обов'язок органів державної влади та органів місцевого самовря
дування вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу
до інформацію про юридичну особу;
в) заборона доступу сторонніх осіб до відомостей про іншу особу,
зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами,
організаціями і посадовими особами;
г) заборона зберігання інформації про громадян довше, ніж це необ
хідно для законно встановленої мети.
д) вимога максимального обмеження необхідної кількості даних про
фізичну особу, яку можна одержати законним шляхом, а також можли
вість використовуватися лише для законно встановленої мети (ст. 31
Закону України «Про інформацію»).
Окремий правовий режим установлено також і для шформації, що складає державну таємницю або конфіденцШну інформацію юридичної особи.
Державною таємницею слід визначати вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці Украши та які визнані порядку, встановленому чинним законодавством, державною таємницею і підлягають охороні державою (ст. 1 Закону України «Про державну таємницю»).
Відповідно поняття «конфіденційної інформації юридичної особи» чітко законодавцем не визначається. Внаслідок цього загальне розуміння конфіденційності дає нам можливість визначити, що під цим поняттям слід розуміти відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (ст. ЗО Закону України «Про інформаціїо»). До неї, зокрема, слід відносити інформацію професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержану юридичною особою на власні кошти, або таку, яка є предметом її професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці.
Особливості правового режиму інформації, що складає державну таємницю або є конфіденційною інформацією юридичної особи, полягають у тому, що ЦК України не допускає збирання цієї інформації. Ллє в окремих випадках, що прямо передбачені законом, така заборона може бути і знята, наприклад, у випадку, коли приховування даної конфіденційної інформації являє загрозу життю і здоров'ю людей.
88 &ф*%*
Окрім передбачених у законодавстві повноважень, до змісту цього права включається і певний обов'язок, суть якого полягає в необхідності переконатись у достовірності інформації, яку особа поширює. Даний обов'язок є важливою гарантією щодо непорушення інших особистих немайнових прав осіб, зокрема, права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість репутації тощо.
Проте не кожна інформація потребує зазначеного пересвідчення особи в достовірності цієї інформації, оскільки достовірність окремих видів інформації презюмується. Наприклад, коли особа поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), то в цьому випадку вона не зобов'язана перевіряти її достовірність. А це означає, що така інформація може поширюватись особою довільно. Відповідне звільнення від обов'язку перевіряти достовірність такої інформації означає ще й звільнення особи від відповідальності за виконання цього обов'язку. Це означає, що на особу не може бути покладено ні обов'язок спростувати таку інформацію, ні обов'язок відшкодувати завдану таким спростуванням шкоду майнового чи немайнового характеру. Однак обов'язковою умовою такого звільнення від відповідальності є те, щоб особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
Відповідно звільнення особи від перевірки даного обов'язку означає і автоматичне звільнення цієї особи й від відповідальності за невиконання цього обов'язку. Тобто особа не може притягуватись до відповідальності за відшкодування майнової та/або моральної шкоди, що завдана іншим особам, у випадку, коли така інформація була спростована.
Здійснення права на інформацію забезпечується низкою гарантій, передбачених ст. 10 Законом України «Про інформацію»:
а) обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і
регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та
прийняті рішення;
б) створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб
або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до
інформації;
в) вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистич
них даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього
~~МЬФ 89
доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
г) створенням механізму здійснення права на інформацію;
д) здійсненням державного контролю за додержанням законодавства
про інформацію;
є) встановленням відповідальності за порушення права на інформацію, наприклад, у ст. 49 Закону України «Про інформацію».
4.2. Інші особисті немайнові права юридичної особи
Оскільки перелік особистих немайнових прав, які викладені у ст. 94 ЦК України, носить орієнтовний характер, юридична особа наділяється і низкою інших особистих немайнових прав, зокрема, правом на найменування (фірмове найменування, фірму), скорочене найменування) вимоги, до якого встановлюються ч. 4 ст. 119, ч. 2 ст. 133, ч. З ст. 140, ч. З ст. 151, ч. З ст. 152, ч. З ст. 163 ЦК України та іншими нормативно-правовими актами. Про це детальніше вже зазначалось вище. Також юридична особа може мати право на свободу об'єднання, право на вибір форм та видів діяльності тощо. Окрему низку особистих немайнових прав юридична особа може набувати у зв'язку зі створенням та використанням об'єктів інтелектуальної власності.
Окремо в законодавстві порушено питання щодо праваучасті в товаристві, яке законодавець (ст. 100 ЦК України) визначає, як особисте не-майнове. Очевидно, що вказане право не відповідає вимогам, які ставляться до особистих немайнових прав, оскільки воно не наділено такою ознакою, як невідчужуваність від особи та непередаваність, адже за певних обставин дане право може бути відокремлено від особи та передано від учасника до учасника. Крім цього, особу може бути взагалі позбавлено цього права, що не допустимо для особистих немайнових прав.
4.3. Захист немайнових прав юридичної особи
Особисті немайнові права юридичної особи, як це визначено у ч. 2 ст. 94 ЦК України, захищаються відповідно до гл. З цього Кодексу. Однак варто зауважити, що з метою, захисту свого особистого немайно-ого права юридична особа має усі права щодо використання і спеці-льних способів захисту особистих немайнових прав, які передбачені у • U ЦК України, зокрема, вимагати спростування поширеної недо-звірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо.
 |  | ||||
 | |||||
|
|
| 90 ^*ф**&~ |
§ 5. ПРАВОЗДАТНІСТЬ ТА ДІЄЗДАТНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
Поиск по сайту: