Критерії поділу товариств на підприємницькі та непідприємницькі

з тим ЦК (ст. 86) дозволяє і непідприємницьким товариствам здійсню­вати підприємницьку діяльність та відповідно отримувати прибуток, але за умови, що ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Звідси виходить, що одержання прибутку само по собі не може бути метою непідприємницького товариства, не на його отримання спрямована діяльність таких товариств. їх метою має бути здійснення суспільно корисної діяльності. Між тим її досягнення не виключає таку діяльність, яка приносить прибуток. Отже, ці категорії перебувають у суміжних площинах і не виключають одна одну.

На жаль, українським законодавством, на відміну від російського¹, прямо не закріплено подібні постулати. Утім, із самої назви «непідпри-ємницькі товариства» стає зрозумілою відсутність комерційної спря­мованості їхньої діяльності, а навпаки - чи то благодійний, релігійний, соціальний і т д. характер цих юридичних осіб. Тут також простежуєть­ся різниця між термінами «комерційний» та «підприємницький».

Благодійні, релігійні та інші некомерційні за сутністю юридичні осо­би не займаються комерцією в повному розумінні цього слова, але не виключається отримання ними прибутку від різних напрямків тієї ді­яльності, яку вони проводять. Наприклад, від видавничої діяльності, від випуску товарів із символікою громадської організації, різноманітних виробів, зроблених у майстернях благодійного фонду або релігійної організації тощо.

Утім, на практиці трапляється зовсім інше: непідприємницькі товари­ства часто своїм головним завданням обирають саме підприємницьку діяльність, яку здійснюють під личиною непідприємницького товариства, і врешті-решт дуже складно визначити, коли діяльність, що спрямована на отримання прибутку, є основною, а коли - вторинною².

Зазначене вище свідчить про вади першого критерію поділу підпри­ємницьких та непідприємницьких товариств, оскільки на його підставі не можна чітко відокремити перші від других, які такими є по суті, а не за назвою.

Другий критерій - право розподілу отриманого прибутку між учас­никами підприємницького товариства з відповідною відсутністю тако­го права в учасників непідприємницького товариства, часто вважається

¹ Пункт 2 ст. 2 Закону РФ «Про некомерційні організації».

² Вербицкая Ю.О. О делении организаций на коммерческие и некоммерческие // Корпо­
рации и учреждения: сборник статей / Отв. ред. М.А. Рожкова. - М.: Статут, 2007. -
348 с. - (Анализ современного права). - С. 7-26; 12.

більш стійким та виваженим. Утім, і цей критерій слід оцінювати все­бічно. Так, ст. 86 ЦК прямо відносить споживчі кооперативи до непід­приємницьких товариств та дозволяє їм та іншим непідприємницьким товариствам займатися підприємницькою діяльністю, розподіляти при­буток між їхніми членами (учасниками). Це ж саме закріплює й ст. 5 Закону «Про споживчу кооперацію».

Однак у будь-якому разі непідприємницьке товариство, займаючись підприємництвом, отримуватиме прибуток (якщо не буде здійснювати підприємницьку діяльність збитково). При цьому варто зважити на два моменти:

- у ч. 1 ст. 85 ЦК йдеться про те, що непідприємницькі товариства не мають на меті одержання прибутку не самого по собі, а для його на­ступного розподілу між учасниками;

- куди спрямовується такий прибуток, якщо він не розподіляється між членами (учасниками) непідприємницького товариства.

З одного боку, отримання прибутку в даному випадку є нормальним для непідприємницького товариства, оскільки таким чином, окрім іншо­го, можна сплачувати заробітну плату працівникам, підтримувати майно товариства в належному стані та розвивати коло його діяльності, що є необхідною умовою існування товариства як юридичної особи. Водночас нерідко ті чи інші особи використовують форму непідприємницького товариства для корисної мети. Очевидно, така діяльність з різноманітних причин, у тому числі оподаткування, приваблює правопорушники?.

Заслуговує на увагу Й той факт, що ЦК імперативно закріплює ви­черпний список підприємницьких товариств. Так, ними можуть бути лише господарські товариства та виробничі кооперативи.

Якщо перелік підприємницьких товариств вичерпний та чітко визна­чений законом, то непідприємницькі товариства фактично не мають чітко визначеного переліку. Так, ст. 86 ЦК відносить до останніх лише споживчі кооперативи та об'єднання громадян. Але список їх, звичайно, набагато більший. Так, відповідно до визначення непідприємницького товариства в ЦК, до них можна віднести: політичні партії, громадські організації; благодійні організації; профспілки; об'єднання підприємців (торгово-промислову палату, організацію роботодавців); товариство співвласників житла; житловий та житлово-будівельний кооператив; товарну біржу; фондову біржу та багато інших¹. ¹ Див. коментар до непідприємницьких товариств.

Водночас існують і певні проблеми з віднесенням тієї чи іншої юридич­ної особи до підприємницького чи непідприємницького товариства.

Частина 1 ст. 360 ГК України стосовно фондової біржі вже встановлює, що вона створюється у формі AT, але нічого не вказується щодо мож­ливості чи заборони мати на меті отримання прибутку. А в ч. 1 ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» зазначається, що фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з до­датковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами. При цьому не будемо коментувати цю суперечність стосовно дочірніх підприємств.

Тобто, по-перше, на відміну від регулювання в ГК, фондова біржа може створюватися вже не тільки у формі AT, по-друге, вказується на прибутковість її діяльності, але зі спрямуванням прибутку на її розвиток та забороною його розподілу між її засновниками (учасниками). У тако­му разі виходить, що фондова біржа схожа з непідприємницькими това­риствами, які не мають на меті отримання прибутку для його розподілу між учасниками, як зазначається у ст. 85 ЦК України. Разом з тим не зро­зуміло, чи взагалі вони ставлять таку мету перед собою, що є основопо­ложним для підприємницької діяльності. Адже в такій редакції складно зрозуміти, чи є важливим для непідприємницького товариства отриман­ня прибутку і чи заборона стосується встановлення такої мети або роз­поділу прибутку між учасниками. Думається, що має переважати перший підхід: для непідприємницьких товариств основоположним є не отри­мання прибутку, а досягнення інших відповідних цілей. Можливість же здійснення прибуткової діяльності при цьому не відвертається, а лише не допускає при цьому розподілу прибутку між учасниками.

Наскільки це так для товарної та фондової бірж - з редакції вказаних статей не зовсім зрозуміло, адже зазначається лише те, що фондова біржа провадить діяльність з організації торгівлі (ст. 20 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Наскільки ця діяльність має бути прибутковою і як це впливає на правовий статус біржі, не вказу­ється. Так само в ч. З ст. 360 ГК України, де про це прямо не зазначаєть­ся, хоча наголошується, що діяльність фондової біржі спрямовується виключно на організацію укладання угод кушвлі-продажу цшних паперш та їх похідних.

З інших же підходів у регулюванні бірж не вбачається жодних роз­біжностей їх статусу зі статусом товариств: так само вказується на права учасників (засновників) бірж, на їх участь в управлінні тощо.

Щодо товарної біржі, то згідно з прямою вказівкою на це в законі вона має на меті не одержання прибутку, що автоматично надає їй ста­тусу непідприємницького товариства, а лише надання послуг в укладен­ні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на то­вари і т.п. (п. З ст. 1 Закону «Про товарну біржу» від 10.12.1991 р. № 1956-ХІІ¹). Однак остання здійснює біржову торгівлю і має прибуток, що складається з надходжень від біржових операцій (ст. 13 Закону), а це насамкінець свідчить про її комерційний характер.

Таким чином, те, чи є товариство підприємницьким, чи воно є непід-приємницьким, розподіл його прибутку (чи заборони цього) не впливає на бачення бірж (товарної та фондової) як товариств, що можуть від­носитися до корпорацій.

Єдиного закону, який би надавав правове регулювання непідприемниць-ким товариствам у правовій системі України не існує. Усі вони врегульо­вані окремими законами та іншими нормативно-правовими актами, що наштовхує на висновок про невичерпність їх переліку. Та й взагалі воно викликає необхідність уніфікації законодавства про непідприємницькі товариства. Показовим є те, що в Російській Федерації, не зважаючи на дію Закону «Про некомерційні організації», існує потреба обмеження введення в право різновидів некомерційних організацій, що обумовлено послиним зростанням останніху правовому полі. У науці висловлюється пропозицш впорядкування системи таких юридичних осіб².

ЦК передбачає певні особливості підприємницьких товариств:

1. Частиною 2 ст. 90 ЦК надається можливість для них мати комер­ційне (фірмове) найменування.

2. Логічно стверджувати, що насамперед підприємницькі товариства можуть мати на праві власності такий об'єкт, як підприємство (ст. 191 ЦК). Утім, слід зауважити, що й непідприємницькі товариства не по­збавлені такого права, адже вони також можуть займатися підприєм­ницькою діяльністю.

¹ Відомості Верховної Ради. - 1992. - 10. - Ст. 139.

² Костенко Н.В. Гражданско-правовое регулирование деятельности некоммерческих
организаций в Российской Федерации: Дис.... канд. юрид. наук. - Екатеринбург, 2004. -
С. 44-68.

332 ^ф*^

3. Підприємницькі товариства, здійснюючи підприємницьку діяль­ність, укладають відповідні договори. Серед них можна зазначити такі, як договір роздрібної купівлі-продажу (ст. 698 ЦК), договір прокату (ст. 787 ЦК), договір зберігання (ст. 936 ЦК), що обумовлені саме здійсненням товариствами підприємництва, а також договір дарування (ст. 717 ЦК), що має для них певну специфіку. Так, ЦК дозволяє під­приємницьким товариствам укладати договір дарування між собою за умови, що право здійснювати дарування прямо встановлено установ­чими документами дарувальника. Утім, це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви (п. З ст. 720).

Підприємницькими товариствами названі в ЦК господарські товари­ства та кооперативи. Кожне з них детально обговорюватиметься ниж­че. У загальних підходах до їх аналізу лише зазначимо таке. Господарські товариства, крім ЦК, регулюються ГК та законами «Про господарські товариства» і «Про акціонерні товариства». Видами господарських товариств є повні, командитні, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерні товариства (ч. 2 ст. 113 ЦК).

При цьому слід зазначити три моменти:

- згідно з ЦК як окремий вид господарських товариств товариство з додатковою відповідальністю не назване. Частина 1 ст. 84 ЦК об'єднує їх з товариствами з обмеженою відповідальністю, нази­ваючи так: «товариства з обмеженою або додатковою відпові­дальністю». Водночас за ГК (ч.І ст.80) та Законом «Про госпо­дарські товариства» це два різних види товариств;

- AT поділяються на два типи - публічні та приватні;

- державні або національні AT (пакети акцій яких належать держа­ві) не являють собою окремий вид товариств, а можуть мати як особливий правовий режим (для створениху процесі корпорати-зації й приватизації), так і загальний (при реалізації плану про­дажу акцій із залишенням у державній власності пакета або при невиконанні цього плану).

В Україні існує багато видів кооперативів, які можна класифікува­ти за різними підставами, зокрема, це споживчі та виробничі. Остан­ні відносяться до підприємницьких товариств як такі, що мають на меті отримання прибутку та можуть його розподіляти між своїми членами.

^Щі^ззз

Поиск по сайту: