Стаття 111. Порядок ліквідації юридичної особи

1. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний лік-\и^й» ) відаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених креди­торами вимог, а також про результати їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасника­ми юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

2. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що
ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої
статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквіда­
ційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за
винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадять­
ся зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквіда­
ційного балансу.

В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквіда­ційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

3. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідацій­
на комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується
учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішен­
ня про ліквідацію юридичної особи.

4. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволен­
ня вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не
встановлено установчими документами юридичної особи або

законом.

5. Юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдино­
го державного реєстру запису про її припинення.

\ Стаття 112. Задоволення вимог кредиторів

W 1. У разі ліквідації платоспроможної юридичної осо­би вимоги її кредиторів задовольняються у такій чер-2 говості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкоду­вання шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої ді­яльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі

вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

2. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом.

3. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звер­нутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

4. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановле­ного ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняють­ся з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

5. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлен­ня про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що лік­відується, вважаються погашеними.

Припинення юридичної особи згідно зі ст. 104 Цивіль-

' ного кодексу України (далі - ЦК) може відбуватися двома

й£» шляхами: в результаті передают всього свого майна, прав

та обов'язків іншим юридичним особам (правонаступни-

цтва) та внаслідок ліквідації. В останньому випадку замість припиненої юридичної особи не виникає іншої юридичної особи, яка наділяється її майном (у тому числі правами та обов'язками).

Звертає на себе увагу те, що в ЦК вживається вираз «припинення юридичної особи», в той час як у ГК України (ст.59 та ін.) зазначаєть­ся на «припинення діяльності суб'єкта господарювання». Перший термін є вірним, оскільки помилково стверджувати про те, що юри­дичної особи вже не існує, бо припинилася її діяльність. Юридична особа може не здійснювати свою діяльність протягом певного часу внаслідок різних причин, у тому числі коли таке здійснення діяльнос­ті забороняється законом, але тим не менш юридична особа як така ще існує. Прикладом є припинення діяльності юридичної особи, ви­знаної банкрутом (абз.1 ч.І ст.23 Закону «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом»), що не тягне за собою припинення самої юридичної особи.

Отже, припинення юридичних осіб є антиподом їх створення. Як уживається термін «створення юридичних осіб», так і правильним є вираз «припинення юридичних осіб». Однак як антиподи поняття створення та припинення юридичних осіб тісно пов'язані між собою. Так, створення юридичних осіб відбувається як у первісний спосіб (з початку, з «нуля» - ст.87 ЦК), так і в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (правонас-тупництва-ч. 1 ст. 104 ЦК). Наслідком цього є припинення юридичної особи, майно якої передане іншій особі - правонаступнику.

9.1. Реорганізація юридичних осіб

Незважаючи на те що ЦК 2003 року відмовився від терміну «ре­організація» юридичної особи, він так само, як і раніше, продовжує вживатися і в численних законах, і в підзаконних нормативно-правових актах, і в літературі, і в побуті. Використовується він і в ГК. Та й тра­пляється використання цього терміну в самому ЦК, наприклад у п. 4 ч. 1 ст. 129.

До набрання чинності ЦК України реорганізація розумілася як вид припинення юридичної особи, причому припинення з правонаступ-ництвом, що відрізняє її від другого виду припинення - ліквідації. Сьогодні ми все частіше зважуємо на те, що реорганізація є не лише

припиненням, а і створенням юридичної особи, оскільки внаслідок реорганізації виникає нова юридична особа. Такий підхід запровадже­но й у ГК (ч. 1 ст. 56). І це є цілком виправданим, адже неправильним у сучасних умовах є класичний підхід до визначення сутності реорга­нізації як форми припинення юридичної особи з правонаступництвом у правах та обов'язках останньої. Справа в тому, що при виділі однієї юридичної особи з іншої створення правонаступника не припиняє існування правопопередника як суб'єкта цивільного права. Хоча по­рядок здійснення виділу за прямою вказівкою закону (ч. 2 ст. 109 ЦК) в цілому є ідентичним процедурі припинення юридичної особи з правонаступництвом й саме правонаступництво має місце при виділі однієї юридичної особи з іншої.

Зазначена колізія може бути цілком обґрунтовано вирішена при зверненні до напрацювань вітчизняної цивілістичної доктрини з питань правонаступництва, яка вже досить давно звертала увагу на необхідність розмежування наступництва в окремих правах та обов'язках (сингуляр­ного правонаступництва), наступництва у всій сукупності прав та обов'язків (універсального правонаступництва) та наступництва в окремих стійких сукупностях прав та обов'язків, у тому числі виділених з усієї сукупності прав та обов'язків, належних правонадавачу¹. Остан­ній різновид правонаступництва, продовжуючи термінологічну анало­гію із сингулярним та універсальним правонаступництвом, можна було б визначити як часткове або парцелярне правонаступництво.

Таким чином, реорганізацію юридичної особи слід визначати як при­пинення юридичної особи зі створенням нової (однієї чи більше) або зміну сукупності прав та обов'язків існуючої юридичної особи в порядку універ­сального чи парцелярного правонаступництва однієї або більше інших юридичних осіб (правопопередників).

Поиск по сайту: