 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Визначення приватного підприємства
ЦК не передбачає такого виду юридичної особи, як приватне підприємство (далі - ПП). Однак у дійсності вони існують, тому що їхнє створення було передбачено у свій час Законом України «Про підприємства в Україні», а нині - ГК. Протягом всього часу існування ПП залишаються без відповіді численні питання про їх правовий статус і правовий режим їх майна - і стосовно майнових прав, на яких належить майно цьому підприємству, і тих прав, які має його засновник(и). Усі переймаються і проблемами спадкування в разі смерті засновника ПП, і проблемами управління ним.
Відповідь на ці питання вимагає аналізу ПП у такому контексті:
і) ПП як об'єкт й як суб'єкт права;
2) ПП як вид або організаційно-правова форма підприємств;
3) ПП як унітарне або корпоративне підприємство (за термінологією ГК);
4) співвідношення понять «ПП» й «компанія однієї особи» в розумінні господарського товариства, створеного однією особою;
5) правовий режим майна ПП і поняття «власник підприємства».
Відповідно до статті 191 ЦК підприємство є об'єктом права - єдиним майновим комплексом. Тому в ЦК не вживається термін «підприємство» стосовно суб'єктів права. Немає в ньому й поняття приватного підприємства.
1 Положення про порядок створення і державної реєстрації банківських об'єднань, затверджене постановою Правління НБУ від 31.08.2001 р. № 377 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 43. - Ст. 1936.
Згідно з ГК підприємство залишилося суб'єктом права й цей Кодекс містить перелік різних підприємств, у тому числі ПП. Іншими законами ПП не передбачено, отже, воно є підприємством, урегульованим тільки в ГК.
Визначення ПП надається в ст. 113 ГК: ПП - це підприємство, що діє на основі приватної власності одного або декількох фізичних осіб або на основі приватної власності юридичної особи.
З огляду на це визначення й класифікації підприємств у цілому, що міститься в ч. 1 ст. 63 ГК, створюється враження, що законодавець, по-перше, побудував цю класифікацію, виходячи із форм власності й тоді виходить: приватна форма власності - приватні підприємства; по-друге, що воно схоже з господарським товариством, але є самостійною організаційно-правовою формою юридичної особи.
Відповісти на запитання, чи так це насправді, можна, проаналізувавши ст. 113 ГК.
Зі ст.ПЗ ГК виходить, що ПП може бути створено однією або декількома фізичними особами або однією юридичною особою - власником (виходить, що таким засновником може бути товариство або установа, бо й ті, і інші є власниками). І навпаки, ПП не може бути створено декількома юридичними особами або фізичною (йми) і юридичною (йми) особами. Очевидно, саме в цьому повинна вбачатися перша відмінність ПП від господарського товариства, яке може бути створене як фізичною (ими), так й юридичною (йми) особою(ами).Тому відрізняється суб'єктний склад господарського товариства й ПП.
Про кваліфікацію ПП, створеного однією особою, як унітарного або корпоративного можна судити, виходячи з визначення цих понять, що містяться в ч. З ст. 63 ГК. При цьому виникає нерозв'язна проблема, оскільки відповідно до ч. 5 цієї статті корпоративними є ПП, засновані на приватній власності двох або більше осіб, а ПП, засновані на приватній власності однієї особи, еунітарними (ч. 4 ст. 63).
Іншими словами, ПП може бути як унітарним, так і корпоративним залежно від кількості його засновників (учасників).
Водночас порівняння ПП з господарським товариством показує, що якщо навіть господарське товариство створене однією особою, воно визнається корпоративним (ч. 5 ст. 63 ГК). Звідси не зрозуміло, чоыу для ПП аналогічне неможливо.
Без відповіді залишається й питання, які відмінності ПП, створеного однією особою, від господарського товариства, створеного однією особою (тобто такого, що має одного учасника).
Із частин 3 й 4 ст. 63 ГК виходить, що ПП, створене однією особою, може бути тільки унітарним, на відміну від господарського товариства, створеного однією особою. Отже, якщо фізична особа хоче створити юридичну особу (виступити єдиним її засновником), то ГК надає їй вибір - або це буде господарське товариство (але тільки ТОВ/ТДВ або AT), або це буде ПП. У першому випадку для відповідного господарського товариства діють загальні вимоги про мінімальний розмір статутного капіталу (ст. 52 Закону України «Про господарські товариства», ст.14 Закону «Про акціонерні товариства»). Для ПП таких вимог не існує.
Якщо ПП створюється юридичною особою - власником (наприклад, господарським товариством), то чи буде воно називатися приватним підприємством? Чи існують ПП, створені товариством з обмеженою відповідальністю, або акціонерним товариством, або громадською організацією, або релігійною організацією? Тим більше, що відповідно до ст. 9 Закону «Про господарські товариства» ці підприємства є дочірніми. Поняттям «дочірнє підприємство» оперує й ГК, у ч. 9 ст. 63 і в ст. 126 якого йдеться про них, як про залежні підприємства.
Тоді виходить, що приватне й дочірнє підприємства - поняття тотожні. Відповісти на запитання, наскільки це вірно, не уявляється можливим у зв'язку із заплутаністю господарського законодавства.
Отже, якщо ст. 113 ГК допускає створення ПП однією фізичною особою й створення ПП однією юридичною особою, то в дійсності створюються ПП тільки однією фізичною особою. Якщо ж підприємство створюється однією юридичною особою, то воно називається не ПП, а «підприємство громадської організації» (якщо вона виступила його засновником) або «дочірнє підприємство» (якщо заснувало таке підприємство господарське товариство).
Відтак, якщо ПП із засновниками - юридичними особами не створюються, то можна поставити під сумнів і той факт, що ПП може створюватися засновником - фізичною особою. Адже не може бути, щоб половина визначення ПП, наданого в ст. 113 ГК, була хибною і не приводила до створення ПП, а діяла лише друга половина цього визначення.
Якщо ж говорити про можливості створення ПП декількома особами (не важливо - фізичними чи юридичними), то потрібні серйозні підстави, щоб їх відмежувати від господарських товариств.
Цікавою є відповідь, що дає практика: ПП - це дуже зручна форма, тому що не вимагає мінімального статутного капіталу й взагалі нічим не регулюється, а дозволяє уникнути відповідальності засновника(ів) цього підприємства.
Безумовно, це змушує задуматися, чи може закон (тобто ГК) бути не тільки непродуманим і містити помилкову класифікацію підприємств, але й сприяти створенню юридичних осіб, за допомогою яких можливими стають різні зловживання, що дозволяють при цьому несумлінним особам уникнути відповідальності?
4.2.2. Право на майно
Важливими при характеристиці ПП є й питання про його право на майно. Або те, чи ПП є власником свого майна, чи ні. Існує кілька точок зору щодо цього питання.
• Якщо виходити з того, що ПП з одним засновником може бути тільки унітарним (ч. 4 ст. 63 ГК), то можливі два варіанти: унітарне ПП може бути як власником, так і мати майно на праві господарського відання1.
• Мають місце й твердження, що ПП є не власником, а суб'єктом права господарського відання2.
• Протилежною є думка, що ПП є власником свого майна3.
Подібні розбіжності викликані не тільки спірністю правового статусу ПП (унітарного або корпоративного, заснованого одним або декількома засновниками, фізичними або юридичними особами), але й визначенням ПП, наданим у статтях 113 й 63 ГК. Адже формулювання «підприємство, засноване на приватній власності», сприймається неоднозначно й не містить чіткої вказівки на те, чи є ПП власником, чи ні.
' Кібенко О. Правовий режим майна приватного підприємства // Юридичний радник. -2005.-№1.-С 37-41.
2 Балацька В. Щоб не сталося «ЧП», коли купуєш або продаєш ПП // Нотаріат для вас. -
2000. - № 4. - С 23.
3 Гула О. Перетворення приватного підприємства на приватне товариство: шляхи вдо
сконалення організаційно-правової форми підприємництва // Підприємництво, госпо
дарство і право. - 2003. - № 4. - С 82-84.
 | |||
 | |||
|
Увага! Можуть існувати:
і)ПП, створені однією особою (фізичною або юридичною) та кількома особами;
2) ПП - власники і ПП-невласники. Це слід з'ясувати на підставі їх статутів.
Якщо ПП створене одним засновником - фізичною особою і є власником майна, то відповідно засновник власником бути не може, у нього виникають майнові права на майно ПП, але не право власності. Най-прийнятніше було б дані права назвати корпоративними, але цьому заважає ч. 4 ст. 63 ГК. Оскільки засновник один, то небезспірно називати його право часткою у статутному капіталі ПП, що становить 100% цього капіталу, логічніше тоді вказувати про право засновника на статутний капітал ПП. Однак підтримувати такий підхід так само беззаперечно не можна, адже статутний капітал сам по собі не є оборото-здатним об'єктом, і тому право на нього також є достатньо умовним.
Отже, проблематика однозначного визначення прав засновника на майно ПП не може бути вирішена в сучасному стані регулювання ПП. Якщо неможливо взагалі відмовитися від такої форми, як ПП, і є нагальна потреба в позначенні тих прав, що має засновник, наприклад, у разі їхнього відчуження за договором чи в порядку спадкування, то найближчою до реальності є вказівка на нього як на майнове право засновника приватного підприємства.
Якщо ПП створене однією фізичною особою (тобто має одного засновника - фізичну особу) і не є власником майна, то це майно належить ПП на праві господарського відання (ст. 136 ГК).
Власником же майна ПП буде сам засновник. Як власник засновник здійснює всі правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. Тобто він може укладати правочини з ним (продавати майно ПП, передавати у спадщину тощо). Разом з тим дані питання мають врегульовуватися в статуті ПП, де встановлюється порядок відчуження майна ПП та укладення з таким майном інших право-чинів. Цей аспект важливий, оскільки засновник хоча і є власником майна ПП, але не повинен поводитися з ним так само, як і з іншим своїм майном, бо майно ПП використовується в процесі діяльності іншої особи - приватного підприємства. Для порівняння: у державного чи
комунального підприємства, що не є власником, а власником його майна виступає відповідно держава або територіальна громада, майно не може бути цим власником вилучене в будь-який час, бо це завадить не тільки його діяльності, а й цивільному обороту, в якому дані підприємства беруть участь. Те саме стосується й майна ПП.
У відношенні ПП як невласника варто вказати, що цього не повинно бути, оскільки право господарського відання - суто радянське правове вигадництво. Воно було покликано виправдати існування монолітної державної власності, а за державними підприємствами, яких була переважна більшість, закріпити майно на іншому праві. Звідси й виникла така концепція, що, до речі різниться й з довірчою власністю. Це виключно розробка часів радянського права. Не тільки недоцільно, але й свідомо неправильно поширювати сьогодні спеціальний правовий режим, що був розроблений у радянські часи, на юридичних осіб приватного права. У цивільному обороті повинні бути тільки власники.
Якщо ПП створене декількома фЬичними особами і є власником майна, то воно являє собою так зване корпоративне підприємство (термін, застосовуваний в ГК), але не господарське товариство. На практиці такий варіант зустрічається вкрай рідко. Фактично в такому разі ПП майже ідентичне ТО В, а відрізняється від нього лише відсутністю мінімального статутного капіталу. Адже якби в нього був наявний цей капітал, то не було б сенсу в обранні такої організаційної форми підприємницької діяльності, як ПП.
Як і господарське товариство, таке ПП виступатиме власником, а його засновники матимуть корпоративні права, що визначатимуться правом на частку в статутному капіталі ПП. Останнє не суперечить визначенню корпоративних прав, наведених у ст. 167 ГК, бо їх можуть мати не лише учасники господарських товариств, а й особи, частка яких визначається в майні господарчого суб'єкта.
У разі відчуження даних прав предметом договору купівлі-продажу буде право на частку в статутному капіталі ПП.
Якщо ПП створене декількома фізичними особами і не є власником майна, тобто його майно належить на праві спільної власності його засновникам. Вірогідності створення таких ПП мало, оскільки нині навіть фермерські господарства, що раніше не вважалися власниками, а право
на майно яких належало членам цього фермерського господарства як співвласникам, сьогодні вже є власниками. Проте, якщо і припустити існування такої моделі ПП, то його засновники як співвласники матимуть право на частку в спільному майні - майні ПП, а ПП належатиме право господарського відання на це майно.
З огляду на численні нестиковки ПП з тією або іншою класифікацією, з тим або іншим підходом до його визначення, можна зробити єдино вірний висновок: ППяк окремого виду юридичної особи не існує й існувати не може. Як не може існувати, наприклад, така юридична особа, як товариство або господарське товариство. Ми не можемо їх створити. Ми можемо тільки створити товариство з обмеженою (додатковою) відповідальністю, повне, командитне або акціонерне товариство. Тому ПП повинне бути виключене з реальної дійсності, а реєстратори не повинні реєструвати такі юридичні особи, як ПП.
|
Увага! На це слід не тільки зважувати, а й, консультуючи засновників, які звернулися до нотаріуса для посвідчення установчих документів чи засвідчення підписів на них, звертати їх увагу на такі неподолані труднощі, які спіткають їх у випадку створення ПП. Важливо, щоб засновники цеусвідом-лювали і не використовували надто проблемну форму, яка іменується «приватне підприємство». Більше того, бажано було б повсюдно проводити роботу з перетворення існуючих ПП на господарські товариства.
Поиск по сайту: