Права учасників господарського товариства

Права учасників господарського товариства детально характеризу­ватимуться нижче, а зараз слід лише вказати на таке право, як право на участь (ст. 100 ЦК), яке врегульовано в ЦК осторонь від інших прав учасників господарських товариств і стосується прав учасників усіх товариств, а не лише господарських. Водночас це право викликає непо­розуміння, по-перше, своїм розташуванням в ЦК (між статтями про виконавчий орган товариства й управління установою); по-друге, сво­єю юридичною природою. І саме тому, що воно найбільш спірний про­яв знаходить стосовно учасників господарських, а не інших товариств, варто його прокоментувати саме тут.

Право участі розглядається і як тотожне з корпоративним правом, і як окреме право.

Якщо виходити з відокремленості права участі від корпоративних прав, то ним має бути щось інше, ніж зв'язок особи з товариством. На­справді ж це не так, і не зважаючи на те, що ст. 100 ЦК не містить визна­чення права участі, його сутність саме і полягає в наявності вказаного зв'язку. Тоді виходить, що і корпоративні права, і право участі мають одну й ту ж саму сутність.

Увага! Стаття 100 ЦК чітко і однозначно встановлює немайнову природу права участі в той час, як корпоративні права мають складну (майново-немайнову) природу.

Натомість такий підхід не можна вважати бездоганним. Насамперед, у ст.1 ЦК зазначається, що предметом цивільного права є особисті не-майнові та майнові відносини². Але в ст. 100 ЦК щодо права участі не вживається термін «особисті», хоча й вказується на неможливість

' А колективна власність попри всі доводи проти її існування все ж таки в цьому Кодексі передбачена.

² Хоча, безсумнівно, існують й інші цивільні права - організаційні, корпоративні, ви­ключні, немайнові (без додання «особисті»).

37а Офь$г

його передачі іншій особі, що його характеризує начебто саме як осо­бисте, тобто нерозривно пов'язане з особою - його носієм.

Між тим і таке твердження викладено в цій статті неоднозначно, бо тут не вказано про невідчужуваність цього права, а забороняється його окремо передавати іншій особі. У свою чергу, це породжує низку питань: (а) про співвідношення невідчужуваності та заборони передачі; (б) про те, як розуміти слово «окремо»; (в) як ця норма співвідноситься з нормами, що містяться у другій та третій частинах цієї ж статті.

Як зазначають дослідники, сутність особистих немайнових прав по­лягає у відсутності економічного змісту, в їх абсолютному характері, невідчужуваності¹. Однозначно ж стверджувати, що право участі не має економічного змісту, не можна. Навіть ЦК оперує поняттям участі в розподілі прибутку (ст. 116), отже, й він не позбавлений економічного бачення цього права.

Особисте немайнове право визначається як природна можливість суб'єкта самостійно відповідно до належної йому автономії волі обира­ти варіанти власної поведінки, які стосуються його існування чи соці­альних учинків². Про таке не може йтися щодо права на участь в това­ристві, яке якраз і розуміється як зв'язок із товариством, перебування в якому за загальним правилом не обмежується лише одним учасником (винятки становлять компанії однієї особи). Сама сутність такого зв'язку вимагає узгодження дій учасника з іншими учасниками і саме це стано­вить участь всіх в управлінні товариством.

Сутність особистих немайнових прав полягає в тому, що ними особа наділяється навіть незалежно від її волі³. Між тим особа не раз та назав­жди стає членом тієї чи іншої організації і до того ж з моменту свого народження.

Особисті немайнові права не просто невідчужувані, а ними особа володіє довічно (ст. 269 ЦК). Право участі однозначно не називається невідчужуваним, бо в ст.100 ЦК зазначається, що воно не може переда­ватися окремо. Це неминуче викликає запитання: а не окремо може передаватися право участі? І відповідь міститься в ній же самій - може,

' Коробцова Н. В. Цивільно-правова охорона таємниць особистого життя людини. - X: ХДЕХ2004.-С.16Д7.

² Толстой B.C. Личные неимущественные правоотношения. - М.: Элит, 2006. - С. 18.

³ Сивий Р. Стаття І Цивільного кодексу України: варіанти інтерпретації та можливості
уточнення тексту // Право України. 2005. - № 11. - С. 56,57.

адже інакше не було б сенсу зазначати про заборону його окремо пере­давати. Але це ще далеко не все, бо попереднє тягне за собою наступне: якщо не окремо, то поряд (в комплексі) з якими правами можлива пе­редача права участі? Для відповіді на нього слід ще раз звернутися до ст. 1 ЦК, яка встановлює лише два види цивільних прав і тоді виходить, що право участі не можна відчужувати окремо від майнових прав, тоб­то від частки у статутному капіталі.

У цілому ж права учасника можуть переходити до інших осіб, і про це безпосередньо зазначається в статтях 127, 135, 147 ЦК. При цьому йдеться про майнові права, які є оборотоздатними, але з переходом їх до іншої особи, остання стає учасником замість попередньої. Тобто в первісного учасника припиняється зв'язок із товариством, а отже, не­майнове право участі в ньому, а в наступного учасника - виникають ці права. Виходить, що право участі може обертатися, але «в парі» з май­новим правом учасника - на частку в статутному капіталі.

Цей висновок неспростовний, а відтак явно спостерігається, що, по-перше, не можуть бути розірвані майнові та немайнові права (право на частку та право участі), а по-друге, перше з них грає головну роль, пра­вовій долі якого підкоряється право участі. Це беззаперечно свідчить про те, що законодавець, хоч і штучно розділив майнові та немайнові права учасника товариств, позначивши їх окремо і навіть присвятивши праву участі окрему статтю, але насправді не запропонував такого ме­ханізму, в якому б ці права існували окремо. У будь-якому разі ці права можуть існувати, й існують, і реалізуються тільки спільно. Це ще раз підсилює наші аргументи на користь того, щоб у цивілістиці викорис­товувати поняття корпоративних прав як прав участі в господарських товариствах, які мають особливу правову природу як симбіоз майнових та немайнових прав.

Механізм, передбачений у ЦК, навпаки, виводить до двох різновидів прав учасника товариства: майнового (на частку в статутному капіталі) та особистого немайнового (право на участь у товаристві). Перше є обо-ротоздатним, і з його відчуженням воно виникає в такому ж обсязі у правонаступника, який посідає місце попереднього учасника. Друге ж (особисте немайнове право участі) не є оборотоздатним і його переда­ча неможлива. Утім, враховуючи, що особа, яка набула прав учасника з придбанням частки в статутному капіталі, також набуває і права участі,

то як це право в неї виникає, якщо без передачі від попереднього учас­ника? Залишається лише одна відповідь - без правонаступництва. Якби йшлося про виникнення права власності, то можна було б ужити термін «первісним способом».

Додає непорозуміння те, що Закон «Про банки та банківську діяль­ність» фактично ототожнює право на участь з майновим правом: у ст. 34 зазначеного Закону, яка навіть має назву «Істотна участь», йдеться про придбання істотної участі, збільшення її, про власника істотної участі, володіння істотною участю. Як це розуміти, не ясно. Тоді виходить, що є участь як об'єкт прав, з яким можна вчиняти правочини і який підда­ється змінам. Очевидно, що це є непорозумінням з об'єктами прав, змішання матеріального (майнового) та правового початків, а також майнових і немайнових засад в тій чи іншій інституції.

У цілому ж сумнівно, що взагалі конструкція штучного розірвання майнового та немайнового прав учасників (двох іпостасей права участі) з передбаченням окремо права участі (ст. 100 ЦК) і прав учасників то­вариства (ст. 116 ЦК) має право на існування.

Навіть вказівка в ст. 116 ЦК про цінні папери, що засвідчують участь у товаристві, а в ч. 1 ст. 195 ЦК, що засвідчують участь у статутному капіталі, - це не просто неточності, а наслідки непорозуміння з понят­тям права участі. Адже навряд чи вірно те, що цінний папір може за­свідчувати немайнове право, яким є право участі. Тим більше, що прак­тично всі об'єкти, в тому числі цінні папери, є оборотоздатними (ст. 178 ЦК), тобто така презумпція існує. Тоді не можна погодитися з тим, що для оборотоздатності особистого немайнового права достатньо його втілити в цінний папір.

Щодо формулювання, яке надається в ст. 195 ЦК, то також слід ука­зати на його вразливість, бо в підрозділі «Юридична особа» ЦК оперує терміном «частки в статутному капіталі», окремим від права участі, а в розділі «Об'єкти цивільних прав» - «участь у статутному капіталі», якою і обумовлюються інші права учасника. Таких непорозумінь та суперечностей можна було б запобігти, використовуючи в ЦК термін «корпоративні права».

Примітно, що ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» уже не оперує поняттям права участі і точно вказує на те, що акція за­свідчує майнові та немайнові права власника цього цінного папера

(акціонера). Однак ця її редакція містить істотні вади. Адже з неї не­однозначно сприймається те, чим посвідчуються майнові та немайнові права. Може бути так, що майнові права посвідчуються акцією, а не­майнові - ЦК та законом або й ті та інші посвідчуються і акцією, і ЦК та законом. Тоді немає сенсу у визначенні акції наводити таку ознаку, як посвідчення нею немайнових прав, якщо такі права акцією не по­свідчуються¹.

Зв'язок понять «корпоративні права» та «права учасників господар­ських товариств» явно виходить із зіставлення ст. 116 ЦК та ст. 167 ГК, а також із внесення змін до ст. 152 ЦК щодо корпоративних прав, посвідчуваних акцією. Тому їх можна характеризувати таким чином.

По-перше, обумовленість корпоративних прав часткою в статутному фонді (майні) господарського товариства.

По-друге, наявність у складі корпоративних прав більш дрібних скла­дових (або правомочностей) - права на участь в управлінні господарським товариством, право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) товариства та активів у разі ліквідації останнього, інші правомочності, передбачені законом та установчими документами.

По-третє, вказаний склад правомочностей має бути наявним по­вністю в кожного суб'єкта корпоративних прав.

По-четверте, у наведеному визначенні нічого зазначається про їх обсяг, який має бути в того чи іншого учасника господарського товариства.

По-п'яте, усі вказані правомочності характеризують права учасників товариств у внутрішніх (корпоративних) відносинах, в яких він пере­буває з товариством.

Поиск по сайту: