Стаття 165. Майно виробничого кооперативу

1. Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту ко­оперативу.

2. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до
дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсот­
ків пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом
року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не
встановлений статутом кооперативу.

Порядок внесення пайових внесків членами виробничого кооперативу встановлюється статутом кооперативу і зако­ном.

3. Виробничий кооператив не має права випускати акції.

4. Прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньоїтрудовоїучасті, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

5. Майно, що залишилося після ліквідації виробничого коо­перативу та задоволення вимог його кредиторів, розподіляєть­ся між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Стаття 166. Припинення членства у виробни­чому кооперативі і перехід паю

1. Член виробничого кооперативу має право на ви­хід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені стату­том кооперативу.

Видача паю, виплата вартості паю та інші виплати членові кооперативу, що виходить з нього, здійснюються у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.

2. Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом.

Член виробничого кооперативу, якого виключили із коо­перативу, має право на одержання паю та інших виплат, вста­новлених статутом кооперативу, відповідно до частини першої цієї статті.

3. Член виробничого кооперативу має право передати свій
пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше
не встановлено статутом кооперативу і законом.

Передання паю (його частини) особі, яка не є членом ви­робничого кооперативу, допускається лише за згодою коопе­ративу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). По­рядок відчуження паю чи його частини іншому членові коо­перативу або третій особі встановлюється статутом коопера­тиву і законом.

4. У разі смерті члена виробничого кооперативу його спад­
коємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше
не встановлено статутом кооперативу. За відмови прийняти
спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спад­
коємцям вартість паю померлого члена кооперативу.

5. Звернення стягнення на пай члена виробничого коопера­тиву за його власними зобов'язаннями допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна у порядку, встановле­ному статутом кооперативу і законом.

6. У разі звернення заставодержателем стягнення на пай члена виробничого кооперативу, що переданий у заставу, за­стосовуються положення частини третьої цієї статті.

5.1. Кооперативне законодавство

Як свідчить світова практика, кооперативи не поширені. в країнах з розвинутою економікою.

Не користуються популярністю виробничі коопе­ративи і в Україні, враховуючи можливість створення різних видів господарських товариств. Споживчі товариства мають досить багато проблем щодо визнання права власності на об'єкти нерухомості, які виникли ще за радянських часів. Сьогодні не існує нагальної потреби створення дачних, садових та житлово-будівельних кооперативів, оскільки відсутні обмеження набуття у власність земельних ділянок та житлових будинків громадянами. На зміну гаражним кооперативам прийшли багатоповерхові стоянки авто-

■ 650 ^gf|0^

мобілів, а на зміну ЖБК (ЖК) - інвестиційне будівництво житла. Також не можна не відмітити тенденції розвитку житлового зако­нодавства, яке поступово «підштовхує» ЖБК (ЖК) на перетво­рення в об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. І головне - власники гаражів, квартир, земельних ділянок, дачних (садових) будинків не мають бажання бути членами кооперативів, враховуючи принцип добровільності членства.

Та все ж таки в Україні продовжують існувати різні види коопе­ративів, які є власниками значного за вартістю майна, а їх члени -власниками різних об'єктів корпоративних прав. Тому нотаріуси повинні знати та аналізувати не просту систему нормативних актів, які визначають правовий статус різних видів кооперативів, а також права їх членів.

Правовий статус різних видів кооперативів регулюється значною кількістю нормативних актів, зокрема ЦК (статті 84-86,150,163-166, 384,977); ГК (статті 63,93,94-111,336,338), законами «Про спожив-чукооперацію» (1992), <<Просільськогосподарськукооперацію»(і997), «Про банки і банківську діяльність» (2000), «Про кредитні спілки» ' (2001), «Про кооперацію» (2003) та ін.

Крім того, дотепер діють нормативні акти, які були прийняті ще під час існування Радянського Союзу ', а також нормативні акти Укооп­спілки, які регулюють відносини з участю споживчих товариств та споживчих спілок² та нормативні акти Національного банку і Держав­ної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, які ви-

¹ Постанова Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186 «Про затвердження Примір-
ного статуту житлово-будівельного кооперативу» // ЗПУРСР. - 1985. - № 5. - Ст. 41;
Постанова Ради Міністрів УРСР від 05.06.1985 р. № 228 «Про затвердження Правил
обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу» // ЗП
УРСР. - 1985. - № 6. - Ст. 46.

² Положення про організацію пайового господарства споживчої кооперації України;
Програма завершення розмежування і закріплення власності в споживчій кооперації
України (Укоопспілки); Положення про громадське майно (основні засоби) спожив­
чої кооперації України; Положення про порядок продажу на аукціонах основних за­
собів підприємств і організацій споживчої кооперації України; Положення про май­
нові сертифікати на право на пай (частки) в майні споживчого товариства,
підприємства споживспілки та ведення реєстрів власників майнових сертифікатів.
Положення про спеціальний фонд кооперативних виплат; Положення про неподільний
фонд споживчого товариства та ін.

значають особливості створення та діяльності кооперативних банків та кредитних спілок¹.

Ураховуючи, що багато кооперативів збереглося з радянських часів, а радянське законодавство визнавало кооперативи власниками, право на майно деяких кооперативів виникло ще в першій половині XX сто­річчя. Складність ситуації можна продемонструвати на підставі поста­нови Вищого адміністративного Суду України від 12.06.2007 р. щодо вирішення спору про державну реєстрацію права власності на будівлі, яку було винесено на підставі нормативних актів, прийнятих майже 70 років тому.

В липні 2005 року Мукачівський кооперативний фінансово-комерційний технікум звернувся до суду з позовом до Виноградівської районної державної адміністрації' та Виноградівського районного бюро технічної інвентаризації, в якому позивач про­сив: зобов'язати Виноградівське районне БТІ здійснити реєстрацію права власності на майно, що знаходиться на території Виноградівського філіалу Мукачівського кооперативного фінансово-комерційного технікуму та зобов'язати Виноградівську районну державну адміністрацію оформити право власності на об'єкт нерухомого майна з подальшою видачею свідоцтва про право власності на дане майно. Спірна будівля технікуму в м. Севлюші (нині м. Виноградів) була введена в експлуатацію в 1928 році, тобто збудована в період входження Закарпаття до складу А8стро-Угорщини. Постановою Народної Ради Закарпатської України від б вересня 1945 року «Про організацію торговельних технікумів» на базі Мукачівської та Севлюської торгових

¹ Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 р. № 375 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24.10.2001 р. за № 906/6097; Положення про особливості реорганізації банку за рішен­ням його власників, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 27.06.2008 р. № 189 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 12.09.2008 р. за № 845/15536; Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвер­джена Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368 та зареєстрована в Міністерстві юстиції'України 26.09.2001 за №841/6032; Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валю­тах, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492, зареєстрована в Міністерстві юстиції'України 17.12.2003 р. за № 1172/8493; Лі­цензійні умови провадження діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг, затверджені Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 02.12.2003 р. № 146, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25.12.2003 р. за № 1225/8546; Положення про внесення інформації про кредитні спілки до Держав­ного реєстру фінансових установ, затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.06.2004 р. № 1099, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 07.07.2004 р. за № 847/9446; Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 11.11.2003 р. № 116 «Про затвердження Переліку внутрішніх положень кредитної спілки», зареєстроване в Мініс­терстві юстиції України 25.11.2003 р. за № 1078/8399 та ін.

6S2 Щ*фьЯ>-

академій організовано Торгові технікуми, за якими закріплено всі будівлі, устатку­вання, які належали торговим академіям. Рада Міністрів УРСР та Центральний Комі­тет КП(б)У спільною постановою від 22 червня 1946року «Про реорганізацію торго­вих академій в містах Мукачево і Севлюше» зобов'язали Закарпатський облвиконком і обком КП(б)У закріпити за Мукачівським кооперативним технікумом займані ними приміщення, що у відповідності до протоколу №75 засідання бюро обкому КП(б)У від 24.07.1946 р. На виконання зазначеної вище постанови спірна будівля була пе­редана Севлюському кооперативному технікуму Закарпатської облспоживспіл кита знаходилась на його балансі, що ніким зі сторін не оспорюється. Згідно постанови РНК СРСР від 15.02.1936 р. №254 підприємства, будівлі і споруди передаються від державних організацій державним безоплатно з балансу на баланс, а передача вказаного майна від державних організацій кооперативним і навпаки здійснюється за плату, якщо постановами чи розпорядженнями Ради Міністрів СРСР, Ради Міністрів союзних республік не передбачено іншого порядку розрахунків. Отже, передача належних державі будівель у власність кооперативним та іншим громадським орга­нізаціям на час прийняття постанови Ради Міністрів УРСР та Центрального Комітету КП(б)У від 22.06.1946 р. за № 0128 була здійснена в межах компетенції органів, а тому власність на будівлі торгівельних академій в містах Мукачево і Севлюш (нині Вино­градів) була набута позивачем в межах норм законодавства, чинного на момент набуття права власності. Висновок судів обох інстанцій щодо здійснення такої пере­дачі лише в оплатному порядку є помилковим, адже Цивільний кодекс УРСР, який був чинним на час передачі спірної будівлі позивачу, передбачав можливість безоплат­ної передачі майна органами держави кооперативним організаціям та враховуючи ту обставину, що постанова Ради Міністрів УРСР та Центрального Комітету КП(б)У від 22.06.1946 р. за №1128 не містить умови про оплату такої передачі. Оскільки на під­ставі постанови Ради Міністрів УРСР та Центрального Комітету КП(б)У від 22.06.1946 р. «Про реорганізацію торгових академій в містах Мукачево і Севлюше» позивач як правонаступник Виноградівського кооперативного училища набув право власнос­ті на спірну будівлю, то видавати свідоцтво на право власності не потрібно. Відпо­відно до ст. 19 Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» підставою для державної реєстра­ції прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на неру­хоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, акти органів державної влади або орга­нів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Існує і більш універсальне рішення суду щодо підтвердження права власності споживчих товариств та споживчих спілок на колгоспні ринки¹.

Конституційний суд, виносячи таке рішення, керувався Постановою ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14.04.1987 р. № 124 «Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків» та одноймен­ною Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26.02.1987 р.

¹ Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Цен­тральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», частини чет­вертої статті 37 Закону України «Про кооперацію» (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації).

№ 265, Постановою Ради Міністрів Української РСР «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і спо­руд» від 28.04.1980 р. № 285, прийнятою на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16.10.1979 р. № 940. У рішенні зазначалося, що безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ці ринки як цілісні майнові об'єкти залишалися у володінні і корис­туванні організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень Закону України «Про власність» набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів.

Нотаріуси можуть стикатися зі статутами дачних, гаражних та садів­ничих кооперативів, які були прийняті ще в 60-ті роки на підставі при-мірних статутів, а також у 80-х роках минулого століття на підставі За­кону СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність» та Закону СРСР «Про кооперацію СРСР»¹. Така ситуація склалася у зв'язку з тим, що ЦК та ГК не вимагали обов'язкового внесення змін до діючих статутів кооперативів у зв'язку з прийняттям цих законодавчих актів.

Увага! Існують протиріччя між законодавчими актами, які визначають правовий статус окремих видів кооперати­вів, щодо видів майнових прав членів кооперативів.

По-перше, це стосується об'єктів права власності члена кооперативу, якими різні законодавчі акти визнають:

а) пай у майні (ст. 165 ЦК), пай (ст.25 Закону «Про сільськогоспо­
дарську кооперацію»);

б) загальну частку (ст. 21 Закону «Про кооперацію»);

' Примірний статут кооперативу по будівництву та експлуатації творчих майстерень художників, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 26.03.1987 р. № 98 // ЗП УРСР. - 1987. - № 4. - Ст. 22; Постанова Ради Міністрів УРСР «Про організацію кооперативів по заготівлі й переробці вторинної сировини» від 26.02.1987 р. № 54 // ЗП УРСР. - 1987. - № 5. - Ст.29; Закон СССР «Об индивидуальной трудовой деятель­ности» от 19.11.1986 г. // ВВС. - 1986. - №47. - Ст.964; Постанова Ради Міністрів УРСР від 06.09.1958 р. № 1261 «Про затвердження типових статутів житлово-будівельного і дачно-будівельного кооперативів» // ЗП УРСР. - 1958. - № 9. - Ст.176; Постанова Ради Міністрів УРСР від 16.11.1962 р. № 1318 «Про затвердження Примірного стату­ту кооперативу по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для авто­мобілів і мотоциклів, що знаходяться в особистій власності громадян» // ЗП УРСР. -1962.-№11.-Ст.165.

в) пай у статутному капіталі (ст. 8 Закону «Про банки і банківську
діяльність;

г) частку в майні (ст. 9 Закону «Про споживчу кооперацію»).
При цьому одні нормативні акти визнають такі об'єкти оборотоз-

датними, а інші лише надають право членам кооперативу у випадку виходу (виключення) або їх спадкоємцям на отримання грошових коштів чи майна.

По-друге, незалежно від того, чи є кооператив непідприємницьким (споживчі товариства, кредитні спілки, обслуговуючі кооперативи), законодавчі акти надають право на отримання прибутку членам таких кооперативів. Новий ЦК України визначив кооперативи як товариства. Статті 84 та 86 ЦК віднесли виробничі кооперативи до підприємниць­ких товариств, а споживчі - до непідприємницьких товариств. Відмінність між першими і другими полягала у праві учасників (членів) підприєм­ницьких товариств на отримання прибутку.

Натомість у Законі «Про кооперацію», прийнятому 10.07.2003 р. не встановлено, що тільки члени виробничого кооперативу (як підпри­ємницького товариства) мають право на отримання частини прибутку від діяльності кооперативу.

Але все ж таки спробуємо розібратися у невиправдано складній сис­темі кооперативних товариств та надати рекомендації, які найменш зашкодять корпоративним інтересам як кооперативів, так і їх членів.

Перш за все розберемося в системі типів та видів кооперативів.

5.2. Типи та види кооперативів

На відміну від Закону СРСР «Про кооперацію», де визначалися два типи кооперативів (виробничі та споживчі), Закон України «Про коо­перацію» виділяє такі типи кооперативів, як:

- виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господар­ської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку;

- обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шля­хом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою прова-

дження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків за­гального обороту кооперативу;

- споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогос­подарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Закон «Про кооперацію» визначає таке поняття, як споживчий коо­ператив та споживче товариство. Що стосується останнього, то право­вий статус споживчих товариств та спілок визначає Закон «Про спо­живчу кооперацію», відповідно до якого споживче товариство - це самостійна, демократична організація громадян, які на основі добро­вільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення сво­го економічного і соціального стану (ст. 5).

Система споживчої кооперації була створена ще за часів Радянсько­го Союзу. До неї входили споживчі товариства, що об'єднувалися у спілки за принципом територіальності, а також підприємства споживчої кооперації. Ця система збереглася і сьогодні. До неї не входять спо­живчі кооперативи, які створювалися вже після прийняття Закону СРСР «Про кооперацію СРСР», зокрема гаражні, дачні, житлово-будівельні, житлові кооперативи.

Споживчі товариства, їх спілки та підприємства споживчої коопера­ції мають особливий правовий статус серед кооперативних товариств не тільки через те, що ця система юридичних осіб була створена ще часів існування Радянського Союзу, а також через те, що їх правовий статус визначають нормативні акти, які були прийняті Укоопспілкою. Враховуючи це, можна виділити такий вид споживчих кооперативів, як споживчі товариства.

Одним із видів кооперативів є сільськогосподарський кооператив -юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровіль­ного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування

переважно членів кооперативу (ст. 1 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»). Цей Закон виділяє два види таких кооперативів:

- сільськогосподарський виробничий кооператив - юридична осо­ба, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподар­ськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва;

- сільськогосподарський обслуговуючий кооператив - кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності.

Не виділяє Закон «Про кооперацію» такого виду кооперативів, як кооперативні банки, правовий статус яких визначається Законом «Про банкиі банківську діяльність». Існують два види кооперативних банків:. місцеві (у межах області), членами яких можуть бути як фізичні так і юридичні особи, та центральні кооперативні банки, членами яких є місцеві кооперативні банки. їх члени відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» не зобов'язані брати трудову участь у діяльнос­ті кооперативного банку. Тому, навряд, кооперативні банки (місцеві та центральні) можна віднести до виробничих кооперативів.

Традиційно одним із видів споживчих кооперативів були кредитні спілки (кредитні союзи). Зовсім іншим шляхом пішла Україна. Тимчасо­вим положенням положення про кредитні спілки в Україні, затвердженим Указом Президента України від 20.09.1993 р.¹, кредитні спілки визнава­лися громадськими організаціями, головною метою яких є фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Закон «Про кредитні спілки» вже не на­зиває кредитні спілки громадськими організаціями, але і не встановлює чітко, в якій саме організаційно-правовій формі вони створюються.

Відповідно до ст. 1 цього Закону кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Засто­сування такої ознаки кредитної спілки, як «кооперативні засади», а ¹ Указ Президента України «Про Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні» від 20.09.1993 р. № 377/93 // Офіційний сайт Верховної Ради України. - www.rada.kiev.ua

також виділення такого об'єкта корпоративних прав, як пай, дає під­ставу для висновку про віднесення кредитних спілок до кооперативних товариств (кооперативів).

Стаття 6 Закону «Про кооперацію» визначає, що за напрямами ді­яльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. З аналізу цієї норми можна дійти висновку, що обслуговуючі, споживчі та виробничі кооперативи можуть здійснювати діяльність щодо надання транспортних, освітніх та медичних послуг. З такою концепцією Закону можна було б погоди­тися. Але все ж таки постають запитання:

- чи можуть здійснювати ці три типи кооперативів (виробничий, споживчий та обслуговуючий) житлово-будівельну, гаражну, садово-городницьку діяльність?

- до яких типів кооперативів потрібно віднести такі кооперативи, як ЖБК (ЖК), гаражний, дачний, садовий тощо, які були створені ще до прийняття Закону «Про кооперацію»?

Такі види кооперативів є обслуговуючими, оскільки їх метою є на­дання послуг переважно членам кооперативу.

Отже, можна зробити висновок, що існують такі типи (види) коопе­ративів: виробничі кооперативи, сільськогосподарські виробничі коопера­тиви, кооперативні банки (місцеві та центральні), обслуговуючі коопе­ративи, обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, споживчі кооперативи, споживчі товариства, кредитні спілки.

Тобто існує ціла система кооперативних товариств. Водночас Дер­жавний класифікатор (затверджений наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 р.) передбачає такі групи об'єктів класифікації, як кооперативи (код 300), які у свою чергу поділяються: на виробничий кооператив (код 310), обслуговуючий кооператив (код 320), споживчий кооператив (код 330), сільськогосподарський виробничий кооператив (код 340), сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (код 350), кооперативний банк (код 390). Водночас споживчі товариства входять до інших організаційно-правові форм (код 900) і мають код 930.

Крім того, існують різні види об'єднань кооперативів: - кооперативне об'єднання - спілка, ліга, асоціація, альянс та інші форми добровільного об'єднання кооперативів за видами діяль-

ності чи територіальною ознакою з метою створення сприятливих умов для діяльності кооперативів, що входять до його складу, та їх членів (статті 1, 30-33 Закону «Про кооперацію»);

- споживчі спілки (місцеві та Центральна) - об'єднання спожив­чих товариств (ст. 8 Закону «Про споживчу кооперацію»);

- асоціації кредитних спілок (місцеві та Всеукраїнські) - об'єднання кредитних спілок (ст. 24 Закону «Про кредитні спілки);

- об'єднання (асоціація, спілка) сільськогосподарських коопера­тивів - юридичні особи, які об'єднують сільськогосподарські кооперативи (статті 1,26 Закону «Про сільськогосподарську ко­операцію»).

Також кооперативи та їх об'єднання мають право створювати особливі види підприємств. Так, відповідно до ч. 8 ст. 111 ГК споживчі товариства або спілки (об'єднання) споживчих товариств мають право створювати унітарні або корпоративні підприємства. Правове положення таких під­приємств визначає як ГК, так і нормативні акти Укоопспілки.

Стаття 5 Закону «Про кооперацію» встановила, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України, ЦК, цього Закону, інших законодавчих актів з питань кооперації. Отже, з цього можна зробити висновок, що, крім Закону «Про кооперацію», право­вий статус деяких видів кооперативів визначають і інші законодавчі акти, а саме закони «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про споживчу кооперацію», «Про банки і банківську діяльність» та ін.

Увага! Чим більше нормативних актів визначають правовий статус юридичної особи, тим більше суперечностей між ними можна знайти. У зв'язку з цим нотаріусам можна запропонува­ти такі правила застосування складної системи кооператив­ного законодавства. По-перше, застосовувати нормативні акти, відповідно до ієрар­хії. Це стосується, зокрема визначення об'єктів права власності членів таких кооперативів, їх оборотоздатності. Але враховуючи те, що законодавчі акти повинні відповідати ЦК, потрібно надава­ти перевагу кодифікованому акту.

По-друге, якщо існують спеціальні законодавчі акти, які визначають правове положення окремих видів кооперативів, пропонуємо надавати перевагу правовому регулюванню відносин з участю таких кооперати-

вів, як споживчі спілки, сільськогосподарські кооперативи, кооператив­ні банки, кредитні спілки, саме спеціальним правовим актам. Підста­вою для цього висновку є cm.S Закону України «Про кооперацію».

По-третє, враховуючи правову «плутанину» щодо регулювання кооперативних відносин, нотаріусам потрібно вивчати статути конкретних кооперативів для визначення майнових прав їх членів у випадку оформлення спадщини чи відчуження об'єктів корпоратив­них прав. Водночас нотаріусам при оформленні спадщини навряд чи потрібно відходити від статуту кооперативу, якщо він хоча і супе­речить ЦК, але відповідає Закону «Про кооперацію». Це, зокрема стосується випадків, коли у статутах виробничих кооперативів зазначається, що члену кооперативу належить загальна частка, а не пай, як це встановлено в ЦК.

По-четверте, попри встановлення в ЦК того, що споживча коо­перація є ^підприємницькими товариствами, сумнівно, щоб нота­ріуси заперечували проти існуючого таусталеного порядку розподі­лу прибутку (пайових виплат) між членами товариств. Така практика була започаткована ще Законом «Про споживчу коопе­рацію», а після прийняття Закону «Про кооперацію» Укоопспілкою було розроблено ряд нормативних актів, які є обов'язковими для юридичних осіб споживчої кооперації, що конкретизують отриман­ня членами споживчих товариств різних видів виплат (прибутку). Тому хоча споживчі товариства мають непідприємницьку природу, нотаріуси будуть вимушені включати у спадкове майно грошові кошти, які отримують спадкоємціу вигляді кооперативних виплат, прибутку (доходів), тощо.

5.3. Виробничі кооперативи

ЦК не визначає особливостей створення, управління та припинення ви­робничих кооперативів. Ці відносини регулює Закон «Про кооперацію».

5.3.1. Члени та засновники кооперативу

Вимоги до членів та засновників кооперативу дещо відрізняються За загальним правилом засновниками кооперативу можуть бути гро­мадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності коо­перативів через своїх представників (ст. 97 ГК).

Утім, ст. 10 Закону «Про кооперацію», не зазначає про право 16-річних на заснування кооперативу, а тому логічно стверджувати, що засновниками кооперативу можуть бути лише особи, які досягли 18-річного віку.

ГК не надає права юридичним особам бути членами виробничого кооперативу. Членами виробничих кооперативів можуть бути лише особи, які беруть трудову участь в його діяльності, а відтак ними мо­жуть бути тільки фізичні особи, які досягли 16-річного віку (ч. 2 ст. 10 Закону «Про кооперацію»). ГК встановлює таку підставу припинен­ня членства, як припинення трудової участі в діяльності кооперативу (ч.4ст.97ГК).

Натомість за ч.І ст. 163 ЦК статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на за­садах членства й інших осіб. Очевидно, йдеться про асоційованих членів кооперативу.

5.3.2. Порядок створення кооперативів

Стаття 7 Закону «Про кооперацію» визначає такий порядок ство­рення кооперативів. Рішення про створення кооперативу приймається установчими зборами та оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах:

- для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, -дані документа, який його замінює);

- для юридичної особи - прізвище, ім'я та по батькові уповноваже­ного представника юридичної особи, дані про державну реєстра­цію, що підтверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію або його нотаріально завіреною копією, документ, що підтверджує його повноваження.

Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу - підписом її уповноваженого представника.

При створенні кооперативу складається список членів та асоційова­них членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Слід зазначити, що такий порядок створення кооперативів можна за­стосовувати для обслуговуючих, споживчих кооперативів та товариств.

5. 3.3. Статут кооперативів

Установчим документом кооперативу є статут. Частина 2 ст. 164 ЦК визначає, що статут виробничого кооперативу має містити, крім відо­мостей, передбачених ст. 88 Кодексу (найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього), відо­мості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідаль­ність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; ха­рактер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.

Що стосується найменування виробничого кооперативу, то ч. 4 ст. 95 ГК встановлює, що виробничий кооператив може також іменуватися «кооперативне підприємство».

5.3.4. Органи управління кооперативу та їх компетенція

Органами кооперативу є загальні збори (конференція) членів коо­перативу, спостережна рада, правління, ревізійна комісія.

ЦК не встановлює компетенцію органів управління виробничих кооперативів. Ці відносини регулює ГКта Закон «Про кооперацію».

• Стаття 102 ГК до компетенції загальних зборів відносить прий­няття рішення про: внесення змін до статуту кооперативу; обрання шляхом прямого таємного голосування голови кооперативу, членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спо­стережної ради кооперативу; затвердження напрямів розвитку коопе­ративу; заслуховування звітів органів управління кооперативу про їх діяльність; визначення видів і розмірів фондів кооперативу, порядку їх формування та використання; затвердження правил внутрішнього роз­порядку кооперативного підприємства, його річного звіту і балансу, порядку формування і розподілу доходу, рішення правління (голови) кооперативу про прийняття нових членів; вирішення питань про вхо­дження кооперативного підприємства до об'єднань підприємств (коо-

662 ^ф^^

перативів), участь кооперативу у заснуванні інших суб'єктів господа­рювання; реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присут­ні більше половини членів виробничого кооперативу, а рішення прий­маються більшістю голосів від загальної кількості членів кооперативу (ч. 4 ст. 102 ГК). Основним принципом кооперативного управління є рівність прав членів кооперативу. Це закріплює ч.І ст. 96 ГК.

Дещо інші питання до компетенції загальних зборів кооперативів відносить Закон «Про кооперацію». Ураховуючи, що ГК, визначивши компетенцію загальних зборів виробничих кооперативів, не встановив, що до компетенції цього органу управління законом можуть бути від­несені інші питання, вважаємо, що можна керуватися нормами ГК при вирішенні цього питання. Водночас потрібно пам'ятати, що до компе­тенції загальних зборів може бути віднесено і розгляд інших питань (ч. 2 ст. 102 ЦК).

• Стаття 103 ГКта ст. 16 Закону «Про кооперацію» встановлюють, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу, а в коопера­тиві, до складу якого входить менше ніж 10 членів, обирається лише голова кооперативу.

Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконан­ня їх рішень; розробляє і вносить на затвердження загальних зборів на­прями розвитку кооперативу; скликає загальні збори членів кооперативу і контролює виконання прийнятих ними рішень; вносить на затверджен­ня загальних зборів рішення про прийняття до кооперативу нових членів та припинення членства; забезпечує збереження майна кооперативу; організовує проведення незалежних аудиторських перевірок діяльності кооперативу; вирішує питання навчання членів кооперативу, співробіт­ництва з вітчизняними та іноземними організаціями; представляє коопе­ратив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізични­ми особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу; делегує виконавчому директору кооперативу право на прийняття відповідних

^»Щі?Зббз

рішень з питань компетенції правління, якщо це передбачено статутом кооперативу; вирішує інші питання діяльності кооперативу.

Правління очолює голова кооперативу, який обирається загальними зборами членів виробничого кооперативу. Функції голови кооперативу і порядок його відкликання визначаються статутом кооперативу. Члени правління можуть обирати зі свого складу заступника голови та секре­таря правління відповідно до статуту кооперативу.

Функції та повноваження правління здійснюють загальні збори та голова кооперативу відповідно до статуту, якщо до складу виробничо­го кооперативу входить менше десяти членів.

Одне з основних питань, з якими стикаються нотаріуси на практиці, це питання представництва юридичної особи. У ГК ми не знайдемо чіткої відповіді на питання, хто представляє кооператив (правління, голова правління чи виконавчий директор), бо представництво коопе­ративу ним не відноситься ані до компетенції голови правління, ані до компетенції правління.

Стаття 104 ГКта ст. 16 Закону «Про кооперацію» визначають пра­вовий статус виконавчого директора, якого правління виробничого кооперативу може наймати для оперативного управління діяльністю кооперативу. Він не може бути членом кооперативу. Його функції ви­значаються статутом. У разі відсутності у виробничому кооперативі посади виконавчого директора роботою кооперативного підприємства керує голова кооперативу.

Увага! Для того щоб визначати орган, який може здійс­нювати представництво виробничого кооперативу, нотарі­усам необхідно уважно знайомитися зі статутом. Якщо у статуті чітко не зазначено повноваження правління, вико­навчого директора, голови кооперативу, то можна керува­тися нормами Закону «Про кооперацію».

У тому випадку, коли у виробничому кооперативі є виконавчий ди­ректор, його повноваження щодо представництва кооперативу можуть бути визначені як у статуті кооперативу, так і в рішеннях правління ви­робничого кооперативу.

Крім цього, у виробничих кооперативах існує такий орган управлін­ня, як спостережна рада, компетенція якої встановлюється статутом (105 ГК).

Увага! Уважно вивчайте статути та компетенцію тако­го органу, оскільки можливо, що до компетенції цього органу управління може бути віднесено прийняття рішення щодо укладення окремих видів договорів або прийняття рішення про створення чи участь у інших юридичних особах тощо.

5.3.5. Об'єкти права власності членів виробничих кооперативів

ЦК встановлює такі підходи до визначення об'єкта права власності членів виробничих кооперативів:

- майно, що є у власності кооперативу, поділяється на паї його
членів відповідно до статуту кооперативу (ч.І ст. 165 ЦК);

„ - члени кооперативу мають право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не встановлено статутом і законом. Передання паю (його частини) особі, яка не є членом ви­робничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі вста­новлюється статутом кооперативу і законом (ч. З ст. 166 ЦК);

- можливість передачі у спадщину паю та прийняття спадкоємців у
члени виробничого кооперативу, якщо інше не встановлено ста­
тутом. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу
кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена
кооперативу (ч. 4 ст. 166 ЦК).

Дещо інші підходи до визначення об'єкта права власності членів ви­робничого кооперативу має Закон «Про кооперацію».

Стаття 2 Закону встановлює, що пай - це майновий поворотний вне­сок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, у тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Правовий режим паю та його значення для визначення загальної, частки члена кооперативу майні передбачається ст. 21 Закону України «Про кооперацію», яка встановлює, що:

- пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового
внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески

оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від його фактичного внеску до пайового фонду;

- паї, у тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфіко­ваними і в сумі визначають загальну частку кожного члена коопе­ративу в майні кооперативу;

- у разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі;

- право власності членів кооперативу - фізичних осіб на свою за­гальну частку успадковується.

Також не можна не зазначити, що ст. 12 Закону «Про кооперацію» та ст. ГК 99 встановлюють, що член кооперативу має право на одержан­ня паю в разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом.

Отже, наявні відмінності між ЦК та Законом «Про кооперацію».

По-перше, це різні оборотоздатні об'єкти права власності. За ЦК -ним є пайу майні, а за Законом «Про кооперацію» - загальна частка, яка може бути успадкована.

По-друге, ЦК надає право визначати статутом розмір паю, а Закон ставить залежність загальної частки від персоніфікованих паїв.

По-третє, Закон не надає членам кооперативу право на відчуження загальної части, а ЦК надає право члену виробничого кооперативу на відчуження паю в порядку, визначеному статутом.

На практиці нотаріуси можуть зустрітися з різними статутами ви­робничих кооперативів, в основу яких було покладено чи ЦК, чи Закон «Про кооперацію». Тому для визначення об'єкта права власності членів виробничих кооперативів потрібно звертатися до їх статутів.

5.3.6. Право членів кооперативу на отримання частини прибутку кооперативу

Частина 4 ст. 165 ЦК надає право членам виробничих кооперативів отримувати частку прибутку кооперативу. Стаття 95 ГК визначає право члена кооперативу на одержання частки доходу, а ст. 12 Закону «Про кооперацію» надає право на отримання кооперативних виплат та виплат на паї.

666 ^JeJM^

Згідно зі ст. 26 Закону «Про кооперацію»:

- кооперативні виплати - частина доходу, що розподіляється за результатами фінансового року між членами кооперативу пропор­ційно їх участі в господарській діяльності кооперативу в порядку, визначеному рішенням вищого органу управління кооперативу;

- виплати на паї - це виплати частини доходу кооперативу на паї члена та асоційованого члена кооперативу. Розмір виплат на паї встановлюється рішенням загальних зборів членів кооперативу після відрахувань обов'язкових коштів на формування і поповнен­ня його фондів. Виплати можуть здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами, а також у формі збільшення паю та в інших формах, передбачених статутом кооперативу. Загальна сума виплат на паї не може перевищувати 20 відсотків доходу, ви­значеного до розподілу.

Як бачимо, три законодавчі акти по-різному визначають права членів кооперативу щодо отримання прибутку (доходу) членами кооперативу.

Ураховуючи, що виробничий кооператив є підприємницьким това­риством, незалежно від того, як називатимуться прибуток, дохід, коо­перативні виплати, їх члени мають право на отримання доходу (при­бутку) та інших виплат, якщо це передбачено статутом кооперативу. Отже, якщо спадкодавець не отримав прибуток, дохід, кооперативні виплати, але вони були нараховані та не виплачені, у спадкове майно також включається право вимагати від кооперативу сплати грошових коштів (прибутку, доходу, кооперативних виплат).

Що стосується спадщини, то у випадку відмови кооперативу у прий­нятті спадкоємців у члени виробничого кооперативу спадковим майном є не пай, а майнове право на виплату вартості паю кооперативом. Хоча сьогодні, незалежно від того, чи стають спадкоємці членами коопера­тиву, нотаріусами до складу спадщини включається пай у кооперативах. Такий підхід повинен бути змінений, бо набуваючи права власності на пай у кооперативі, спадкоємець автоматично набуває статусу члена (учасника) юридичної особи. У тому ж випадку, коли спадкоємець чле­на кооперативу відмовляється від участі в товаристві та/або кооператив відмовляє йому в цьому, спадкоємець набуває право на виплату йому вартості паю. Така концепція спадкового майна повинна бути сприйня­та нотаріальною практикою.

5.3.7. Розрахунки з членами кооперативу при його ліквідації

Стаття 29 Закону «Про кооперацію» встановлює, що майно коопе­ративу, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів коопера­тиву, здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, коо­перативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об'єднанням, членом якого він є, розподіляється між членами коопера­тиву в порядку, визначеному статутом. Отже, до спадкової маси може бути також включене майно, яке розподіляється між членами коопера­тивів, у випадку ліквідації кооперативу.

Майнові права, крім членів кооперативів, мають ще асоційовані члени (фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і корис­тується правом дорадчого голосу в кооперативі). Стаття 14 Закону «Про кооперацію» наділяє асоційованого члена правом на отримання паю при ліквідації кооперативу. Порядок вступу до кооперативу та участь асоційованого члена в господарській та іншій діяльності кооперативу, права та обов'язки такого члена, розміри паїв та виплат на паї визнача­ються статутом кооперативу. Отже, для визначення майнових прав асоційованих членів кооперативу необхідне звернення нотаріуса до статуту. Асоційовані члени можуть також бути у споживчих та обслу­говуючих кооперативах.

5.4. Сільськогосподарські виробничі кооперативи

Стаття 163 ЦК передбачає, що особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть установлюватися законом. Необхідність особливого правового регулювання сільськогосподарських кооперативів викликана тим, що їх членами можуть бути сільськогос­подарські товаровиробники.

Закон «Про сільськогосподарську кооперацію» визначає такі особ­ливості створення та діяльності цих кооперативів.

Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні осо­би, а членами обслуговуючого кооперативу - як фізичні, так і юридичні особи, які користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу (ч. 1 ст. 8 Закону). При цьому потрібно пам'ятати, що засновниками сільськогосподарського кооперативу можуть бути громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні (ч. 2 ст. 5 Закону). Як бачимо, наявна деяка плутанина у визначенні за­сновників та членів сільськогосподарського кооперативу.

Засновниками виробничого сільськогосподарського кооперативу мають право бути фізичні особи - громадяни України, а членами коопе­ративу можуть бути не тільки громадяни України.

Членами сільськогосподарських кооперативів можуть бути сільськогос­подарські товаровиробники (фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий дохід, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного ви­робництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу, а також особи, які мають особисті підсобні господарства.

Статут кооперативу, крім відомостей, установлених ст. 88 Закону, повинен містити: порядок формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперати­ву розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї (ч.І ст.7 Закону).

Право на отримання кооперативних виплат та нарахування часток доходу на паї (ст. 24 Закону «Про кооперацію»). Кооператив­ні виплати у сільськогосподарських кооперативах - це частина доходу кооперативу, яка розподіляється між членами кооперативу (об'єднання) відповідно до обсягів робіт, послуг, коштів, одержаних кооперативом у вигляді надбавок до цін під час реалізації продукції та внаслідок знижен­ня цін у разі придбання товарів у постачальницьких кооперативах та з урахуванням трудової та іншої участі членів кооперативу в його діяль­ності. Статутом кооперативу може бути передбачено різний відсоток часток доходу на паї для членів й асоційованих членів кооперативу. Ви­плата часток доходу на паї може здійснюватися грошима, товарами, цінними паперами, збільшенням паю тощо.

Асоційовані члени кооперативу мають першочергове право на отри­мання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі (на місцевості) в разі ліквідації' кооперативу (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»).

Майно кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди, Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних

внесків та майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом (ст. 21 Закону).

Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами коопера­тиву пропорційно вартості їх паю (ч.4 ст. 38 ЦК).

Закон «Про сільськогосподарську кооперацію» не закріплює право членів кооперативу вільного розпорядження паєм. Але якщо таке право встановлено статутом, то на наш погляд, пай може стати об'єктом цивільно-правових договорів між сільськогосподарськими товарови­робниками. Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону пай може успадковуватися.

Стаття 25 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» встановлює, що в разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грошима або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ді­лянки - в натурі (на місцевості). Згідно зі статтею 1 Закону «Про сіль­ськогосподарську кооперацію» пай - це майновий внесок у створення та розвиток кооперативу його члена, який здійснюється шляхом переда­чі кооперативу майна, у тому числі грошей, майнових прав, земельної ділянки, і встановлюється статутом сільськогосподарських кооперативів. Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних час­тинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності (п.4 ст. 21 Закону).

Статті 11,24 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» визна­чають, що члени кооперативу мають право на одержання: кооперативних виплат - частки доходу на пай (додатковий пай.) Тому до складу спадщи­ни можуть включатися грошові кошти та майно, яке повинно бути ви­плачено спадкодавцю у вигляді кооперативних виплат та доходів.

Увага! На практиці мають місце випадки, коли сільсько­господарські виробничі кооперативи приймають статути, керуючись ЦК чи ГК або Законом «Про кооперацію». Тому майнові права членів сільськогосподарських виробничих коо­перативів, визначені у статуті, можуть відрізнятися від тих, які встановлені Законом «Про сільськогосподарську коопера-

цію». А отже, для визначення майнових прав членів сільськогоспо­дарських виробничих кооперативів (права на відчуження паю, отри­мання прибутку чи корпоративних виплат), перш за все потрібно керуватися статутами цих кооперативів.

5. 5. Кооперативні банки

Стаття 8 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановила такі особливості правового статусу кооперативних банків:

- створення за принципом територіальності. Тому кооперативні
банки поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки;

- мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) коо-
, перативного банку має бути не менше 50 осіб;

- учасниками центрального кооперативного банку є місцеві коопе­ративні банки;

- рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України відповідно до ст. 31 Закону: для місцевих кооперативних банків - 1 мільйон евро; для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 мільйони євро; для банків, які здійсню­ють свою діяльність на території всієї України, - 5 мільйонів євро;

- прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фі­нансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Відмінною ознакою кооперативних банків від виробничих коопера­тивів є те, що у таких банках формується статутний капітал, який поді­ляється на паї, а у виробничих кооперативів на паї поділяється майно. Така вимога пов'язана з тим, що банки повинні мати статутний капітал не менше встановленого нормативними актами.

Що стосується оборотоздатності паю членів кооперативних бан­ків, то Закон «Про банки і банківську діяльність» не регулює ці від­носини. Тому для відповіді на ці питання потрібно звертатися до ста­тутів кооперативних банків.

Закон установлює особливості щодо обороту паїв кооперативних банків:

- існує підписка на паї, яка може бути здійснена навіть за наявності
збитків банку (ст. 33 Закону);

^М^4£ 671

- банки мають право придбавати паї з наступним письмовим повідом­ленням Національного банку України про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати укладення угод (ст. 33 Закону);

- юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа буде прямо чи опосередковано володіти чи контролювати 10,25,50 та 75 від­сотків статутного капіталу банку чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов'язана отримати письмо­вий дозвіл Національного банку України. Якщо таке збільшення пройшло без одержання письмового дозволу Національного бан­ку України, останній має право заборонити такій особі прямо чи опосередковано, повністю чи частково користуватися правом голосу придбаних (паїв) та брати участь будь-яким чином в управ­лінні справами банку (ст. 34 Закону).

Відповідно до ст. 37 Закону «Про банки і банківську діяльність» органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку. Компетенцію цих органів ви­значають статті 38-40 Закону.

Слід також зазначити, що ст. 8 Закону «Про банкиі банківську діяльність» передбачає, що законодавство про кооперацію поширюється на коопера­тивні банки в частині, що не суперечить цьому Закону. Так, зокрема, майно кооперативних банків, що залишилося після задоволення потреб кредито­рів, підлягає використанню відповідно до законодавства України про коо­перацію (ст.96 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

5.6. Споживчі кооперативи

Закон «Про кооперацію» не встановлює особливостей правового регулювання споживчих кооперативів. Вони створюються для органі­зації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів. Тому порядок ство­рення, управління, реорганізації та ліквідації таких кооперативів, права та обов'язки їх членів визначаються Законом «Про кооперацію».

Члени споживчих кооперативів не повинні мати права на отримання прибутку, але на практиці можна зустріти статути споживчих коопера-

тивів, згідно з якими члени матимуть таке право. Виправити цю ситуації нотаріуси не в змозі.

Увага! Якщо статутом споживчого кооперативу надано права на отримання кооперативних виплат чи виплат на паї, то згідно із Законом «Про кооперацію» можна включа­ти не отримані спадкоємцем суми у вигляді таких виплат до спадкового майна.

Існує широке коло кооперативів, які за своєю сутністю є споживчи­ми. Це споживчі товариства, житлово-будівельні, житлові, гаражні, дачно-будівельні кооперативи, товариства індивідуальних забудовників, садівницькі і садово-городні товариства, а також кооперативи, що вхо­дять до системи споживчої кооперації.

Історично склалося, що ці два види споживчих кооперативів розви­валися автономно і такі кооперативи, як житлово-будівельні, гаражні, дачно-будівельні тощо, не входили до системи споживчої кооперації, яка мала досить централізовану за територіальним принципом систему.

Прийняття в 1992 році Закону України «Про споживчу кооперацію» визначив лише правовий статус споживчих товариств та спілок, зали­шивши поза полем свого правового регулювання такі кооперативи, як дачні, гаражні, садівничі, житлово-будівельні (житлові).

5.7. Кооперативи системи споживчої кооперації (споживчі товариства)

У п. 6 ст. 9 вказаного Закону зазначається, що суб'єктами права влас­ності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами. Безумовно ця норма є помилкою, оскільки споживча кооперація - це система юридичних осіб, яка включає в себе споживчі товариства, під­приємства, організації, спілки.

Не зважаючи на те що ЦК відносить споживчі товариства до непід-приємницьких товариств, ст. 6 Закону «Про споживчу кооперацію» встановлює, що члени товариств мають право одержувати частину прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності

відповідно до їх пайового внеску. Це також підтверджується Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якого споживчі товариства нарівні з усіма іншими підприємницькими юридичними особами можуть визнаватися банкрутами (ст. 5).

Відповідно до п. 1 ст. 9 цього Закону кожний член споживчого товари­ства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та шших внескш, а також нарахованих на них дивідендів.

Що стосується визначення об'єкта права власності членів споживчих спілок та їх майнових прав, то для їх визначення необхідно звертатися до нормативних актів, які приймаються Укоопспілкою.

Перш за все необхідно зазначити, що з прийняттям Закону «Про споживчу кооперацію» виникло питання про розмежування і закріп­лення власності в споживчій кооперації України. Не існувало процеду­ри визначення розмірів паїв конкретних членів споживчих товариств. Ураховуючи «масове» залучення сільських жителів у члени споживчої кооперації без фіксації вступу, виходу, виключення із членів, необхідно було визначити і членів споживчих товариств. Тому було прийнято від­повідні нормативні акти, згідно з якими до 31 грудня 2000 року необ­хідно було провести перереєстрацію членів споживчих спілок. У систе­мі споживчої кооперації було проведено розмежування і закріплення власності, у тому числі було встановлено порядок визначення паїв чле­нів споживчих товариств. Була прийнята Програма завершення роз­межування і закріплення власності в споживчій кооперації України (Укоопспілки), яка затверджена Постановою XVJII (позачергового) з'їзду споживчої кооперації України. Відповідно до Програми основною умовою права пайовика на основний і додатковий пай (частки) в майні спожив­чого товариства і споживспілок є членство в споживчому товаристві, яке підтверджено Всеукраїнською перереєстрацією членів споживчих товариств станом на 1 січня 2000 року. Пайовики, які не пройшли пере­реєстрацію з поважних (підтверджених документально) причин, мали право до 1 липня 2002 року подати заяву правлінню споживчого това­риства про поновлення їх у членстві. У разі поновлення громадян у членстві споживчого товариства вони вважаються такими, що пройшли Всеукраїнську перереєстрацію і мають право на пай (частки) в майні споживчого товариства і споживспілок на загальних підставах.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 | 166 | 167 | 168 | 169 | 170 | 171 | 172 | 173 | 174 |

Поиск по сайту:

---