Учасники ПІІ

Закон «Про режим іноземного інвестування», надаючи визначення підприємству з іноземними інвестиціями, не вказує на його учасників, а лише побіжно зазначає їх (ст. 17). ГК розглядає ПІІ лише як засновника іншої юридичної особи (п. 4 ст. 116), ЦК не містить положень про них (оскільки не регулює й самі ПІІ), не зазначені вони і в спеціальних за­конах та нормативно-правових актах.

Водночас постає питання: якщо ПІІ є за ГК окремою організаційно-правовою формою підприємства, то мали б бути окремо визначені й його учасники та їх права і обов'язки, які різняться від тих прав і обов'язків, що мають учасники господарських товариств. Утім, ГК фіксує права учасників інших юридичних осіб - господарських товариств (статті 80, 85, 86, 88, 89,91 ГК), об'єднань підприємств (статті 120,123,124 ГК), промислово-фінансової групи (ст. 125 ГК), а нічого не зазначає про права учасників ПІІ. Це свідчить про те, що ГК, попри твердження, що ПІІ є окремою організаційно-правовою формою підприємств, фактич­но ототожнює його з організаційно-правовою формою відповідної юридичної особи - господарського товариства. Саме тому вважається достатнім урегулювання прав учасників ПІІ як прав учасників госпо­дарських товариств (АО, ТОВ, ТДВ та ін.).

У відсутність окремого законодавчого врегулювання до учасників ПІІ мають застосовуватися загальні положення про учасників госпо­дарських товариств. Відповідно до ЦК та Закону «Про господарські товариства» ними є фізичні особи (громадяни України, іноземні гро-

мадяни, особи без громадянства), юридичні особи - як вітчизняні, так і іноземні, а також міжнародні організації. При цьому законом гаранто­вано рівність цих суб'єктів щодо участі в товаристві.

Закон також розглядає поняття єдиного учасника. Ним може бути фізична та юридична особа, яка створила господарське товариство одноособово. Очевидно, що це стосується участі одного іноземного інвестора у створенні товариства - АГ або ТОВ, яке за ГК і являтиме собою іноземне підприємство.

Варте уваги і правове становище іноземного інвестора. Потребує визначення, хто ним може бути, як він діє в Україні та які правові гаран­тії його діяльності.

• Закон визначає поняття іноземного інвестора і перелічує суб'єктів, які можуть ним бути - це суб'єкти, які проводять інвестиційну діяльність в Україні, тобто здійснюють сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій (п. 1 ст. 1 Закону «Про режим іноземного інвестування», п. 1 ст. 2 Закону «Про інвестиційну діяльність»).

• Іноземними інвесторами є:

- юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

- фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця прожи­вання на території України і не обмежені в дієздатності;

- іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

- інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

• Займаючись інвестиційною діяльністю, іноземні інвестори вклада­ють певні цінності (іноземні інвестиції) в об'єкти інвестиційної діяль­ності - будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково- технічну продукцію, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування», ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

• Метою вкладення цих цінностей може бути як отримання прибут­ку, так і досягнення певного соціального ефекту.

• Іноземний інвестор, здійснюючи інвестиційну діяльність в Україні, може діяти безпосередньо в межах своєї дієздатності або через пред-

ставника, що означає видачу останньому відповідного доручення. До­говір доручення укладається між іноземним інвестором та іншою осо­бою, яка буде представляти його інтереси в Україні з приводу вкладення інвестиції та відповідної реалізації прав учасника господарського това­риства, до якого була внесена інвестиція, - корпоративних прав. Тому інвестору необов' язково бути присутнім в Україні на загальних зборах чи на засіданнях інших органів, до яких його було обрано, оскільки це може бути складним та незручним для нього.

• Зазвичай на підставі договору доручення іноземним інвестором ви­дається довіреність, яка надає право представнику діяти від імені інозем­ного інвестора як у державних органах, так і в органах управління ПП. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначено юридичні дії, які належить учинити повіреному. Ці дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК). Крім того, договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, а також строк дії доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. При цьому довіреність має складатися за законом країни походження іноземного інвестора.

У п. 146 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріу­сами України вказується, що нотаріуси посвідчують довіреності, скла­дені від імені фізичної особи або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить учи­нити представникові.

Як правило, довіреність видається іноземним інвестором за місцем свого проживання, але може видаватися й в Україні під час його пере­бування тут. У першому випадку діють правила країни місця проживан­ня іноземного інвестора з урахуванням вимог українського законодав­ства. У другому - українське законодавство.

• За загальним правилом довіреність повинна мати письмову форму, а нотаріальному посвідченню підлягає в разі, коли видається на здійс­нення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню (ч.І ст.245 ЦК). Довіреність та її скасування підлягають обов'язковій ре­єстрації в Єдиному реєстрі довіреностей відповідно до вимог Поло­ження про Єдиний реєстр довіреностей для довіреностей, виданих на території України.

Стаття 34 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка регулює право, що застосовується до довіреності, встановлює, що по­рядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, в якій видана довіреність.

При видачі довіреності слід керуватися також Положенням про по­рядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 27.12.2004 р. № 142/5/310.

Довіреність має бути перекладена та легалізована. Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладе­ні їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. При цьому особа, що не воло­діє мовою, якою виготовлено документ, підписується тією мовою, яку вона знає (п. 9 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України).

Документи, які складено за кордоном за участю іноземної влади або від неї виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації орга­нами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі до­кументи приймаються нотаріусами лише у випадках, передбачених за­конодавством України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (щодо яких держава Україна визнала себе правонаступником). (Перелік держав та відповідних до­говорів див. том 2, с 38.)

Якщо довіреність видана таким іноземним інвестором, як іноземна юридична особа публічного права, іноземна держава чи орган держав­ної влади та місцевого самоврядування, то така довіреність має статус офіційного документа - письмового підтвердження фактів та подій, що мають юридичне значення, або з якими чинне законодавство пов'язує виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків фізичних або юри­дичних осіб та підлягає консульській легалізації (п. 1.1 Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні та за кордоном). При цьому консульська легалізація здійснюється виключно стосовно офіційних документів, які видані за участю органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, і не поширюється на до­кументи міжнародних громадських організацій.

Така легалізація здійснюється уповноваженим працівником Депар­таменту консульської служби МЗС України, представництв МЗС на території України або консульською посадовою особою закордонної дипломатичної установи України (п. 2.2 Інструкції про порядок кон­сульської легалізації офіційних документів в Україні та за кордоном).

Довіреність, складена за участю органів державної влади та органів місцевого самоврядування або таких, що від них виходять, як на тери­торії України, так і за кордоном, підлягає консульській легалізації після нотаріального засвідчення її копії та оформлення Міністерством юсти­ції України (п. 4.2 Інструкції про порядок консульської легалізації офі­ційних документів в Україні та за кордоном).

Департамент консульської служби МЗС України також приймає на легалізацію:

а) офіційні документи, крім документів комерційного характеру,
складені і засвідчені на території іноземних держав органами державної
влади, які уповноважені підтверджувати їх дшсність, і призначені для
використання в Україні за умови їх засвідчення в МЗС країни походжен­
ня документа та її дипломатичного представництва в Україні в установ­
леному порядку;

б) офіційні документи, складені і засвідчені безпосередньо в дипло­
матичних представництвах іноземних держав в Україні;

в) офіційні документи, складені і засвідчені компетентними органами
держав, з якими Україна має двосторонні (багатосторонні) угоди про
правову допомогу, що передбачають відмову від легалізації офіційних
документів, для використання в третіх країнах, за умови їх засвідчення
в дипломатичних представництвах цих держав в Україні.

Поиск по сайту: