Примусовий порядок ліквідації

Під примусовим порядком розуміється прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи без її ініціативи, тобто іншим суб'єктом.

Суб'єкти, повноважні приймати рішення про ліквідацію. Рішення про примусову ліквідацію приймає суд. Аналіз законодавства дозволяє стверджувати, що залежно від виду юридичних осіб прийняття рішення про примусову ліквідацію може здійснюватися:

а) адміністративним судом. Це стосується випадків, коли вимога про примусову ліквідацію юридичної особи висувається суб'єктом владних

¹ До речі, § 274 Закону про акціонерні товариства Німеччини прямо передбачається можливість загальних зборів прийняти рішення про продовження товариства до по­чатку розподілу майна поміж акціонерами. Див.: Закон об акционерных обществах // Торговое уложение Германии. Закон об акционерных обществах. Закон об обществах с ограниченной ответственностью. Закон о производственных и хозяйственных коопе­ративах / Сост. В. Бергман; пер. с нем. Е.А. Дубовицкая. - М.: Волтерс Клувер, 2005. -С. 406-407.

268 45*Ф*Я>~

повноважень, зокрема державним реєстратором, органами державної податкової служби, Державною комісією з цінних паперів та фондово­го ринку;

б) господарським судом. Питання визначення підсудності господарських судів викликало досить велику кількість дискусій унаслідок унесення змін до ГПК Законом України «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань при­ватизації та з корпоративних спорів»¹. Не є в цьому плані винятком і питання визначення підсудності відносно ліквідації юридичної особи.

ВГСУ в Рекомендаціях про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам² вказує, що господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з ліквідацією, включаючи спори про визнання не­дійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної осо­би та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорш за позо­вами суб'єкти? владних повноважень (п. 3). Тобто за загальним правилом господарські суди вирішують справи між юридичними особами щодо ліквідації юридичної особи і в їх основу покладено суб'єктний критерш.

Крім того, не позбавлені можливості звертатися з відповідною ви­могою про припинення товариства до господарського суду і фізичні особи - учасники господарських товариств, оскільки це передбачено п. 4. ч. 1 ст. 12 ГПК³. Причому така можливість стосується тільки учас­ників господарських товариств, до яких відносяться повні, командитні товариства, ТО В, ТДВ та AT

Таке наголошення на переліку господарських товариств зумовлене суперечливістю та неоднозначністю розуміння очевидних висновків ви­щими судовими інстанціями, прикладом чого може виступити підхід розширювального тлумачення видів господарських товариств, висловле­ний ВСУ Розглядаючи справу про оскарження рішення загальних зборш

' Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів: Закон України від 15.12.2006 р. № 483-V // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 9. - Ст. 77. Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам: Рекомендації Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. № 04-5/120 // Вісник господар­ського судочинства. - 2007. - № 4.

³ ГосподарськийпроцесуальнийкодексУкраїнивід06.11.1991 р.№ 1798-ХІІ// Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

кооперативу за участю фізичної особи, ВСУ зробив висновок, що ви­робничий кооператив споживчої коопераціїі є господарським товари­ством¹. Хоча вже в Постанові Пленуму «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»² ВСУ вказує, що не підлягають розгляду в по­рядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, ді­яльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів госпо­дарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фі­зична особа. При цьому норма п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК в силу її імперативного характеру не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних із діяльністю інших суб'єктів господарювання;

Увага! Господарськими судами можуть розглядатися спра­ви пов'язані з ліквідацією юридичної особи, в яких сторонами виступають юридичні особи та фізичні особи - учасники господарських товариств³.

г) місцевим судом (районними, районними у містах, міськими та місь-крайонними судами). У порядку, передбаченому ЦПК, мають розгля­датися справи, пов'язані з примусовою ліквідацією юридичної особи в тому випадку, коли стороною відповідного спору є фізична особа, за виключенням учасників господарських товариств, оскільки відповідні спори віднесені до підсудності господарських судів.

Окремо слід наголосити на суперечностях у законодавстві щодо ви­значення підсудності розгляду справ, пов'язаних із примусовою лікві­дацією релігійних організацій. Згідно із Законом України «Про свобо­ду совісті та релігійні організації» суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації за заявою органу, уповно­важеного здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної орга­нізації, або прокурора в порядку позовного провадження, передбаче-

' Постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.02.2008 р. // Вісник Верховного суду України. - 2009. - № 1 (101). - Офіційний сайт Верховного Суду України. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.Ua/clients/vs.nsf/0/ BD4D9574C25C34S6C225754D002BA509?OpenDocument. - Заголовок з екрану.

² Про практику розгляду судами корпоративних спорів: Постанова Пленуму Верховного
Суду України від 24.10.2008 р. № 13 // Вісник Верховного Суду України. - 2008. -№11.

³ Звичайно, крім наведених випадків у разі припинення юридичної особи внаслідок її
неплатоспроможності, розгляд справи відбувається в господарському суді.

ного ЦПК України (ч. 5 ст. 16)¹. Хоча, очевидно, що розгляд справ має відбуватися відповідно до КАС, оскільки суб'єкт, що заявляє вимогу, реалізовує владні повноваження. Існування правила про розгляд при­пинення релігійної організації зумовлене часовим проміжком прийнят­тя відповідної норми і відсутності на той час адміністративних судів;

д) Верховним Судом України. У законодавстві передбачено два випад­ки віднесення розгляду справ про ліквідацію юридичних осіб до під­судності ВСУ як суду першої інстанції, і стосується політичних партій (ч. 2 ст. 24 Закону України «Про політичні партії») та профспілок зі статусом всеукраїнських і республіканських й об'єднань профспілок з відповідним статусом (ч. З ст. 18 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Віднесення Законом України «Про політичні партії» розгляду справ про ліквідацію політичної партії до підсудності ВСУ не відповідає поло­женням КАС. Адже відповідно до положень ч. З ст. 19 КАС² адміністра­тивні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирі­шуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Ще КСУ вказував, що з впровадженням в Україні адміністративного судочинства норми Закону України «Про політичні партії» вступили в колізію з ч. З ст. 19 КАС. Ця суперечність має бути усунута законодавчим шляхом³. Однак до цього часу Закон України «Про політичні партії» не приведено у відповідність до КАС.

Увага! Видається, що в цьому випадку має застосовува­тися правило, що новий закон скасовує попередній, і подібні справи мають розглядатися адміністративним судом. Від­носно профспілок зі статусом всеукраїнських і республікан-

¹ Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23.04.1991 р. № 987-ХІІ //
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу:
http://zako№.rada.gov.ua/cgi-bi№/laws/mai№.cgi.

² Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV // Відо­
мості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, 37. - Ст. 446.

³ Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 70 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень
частини першої статті 10, пункту 3 частини другої, частин п'ятої, шостої ст. 11, ст. 15, час­
тини першої статті 17, статті 24, пункту 3 розділу VI «Заключні положення» Закону Укра­
їни «Про політичні партії в Україні» (справа про утворення політичних партій в Україні)
від 12.06.2007 р. № 2-рп/2007 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 54. - Ст. 2183.

ських та об'єднань профспілок слід висловити аналогічні зауваги вказані вище.

Виняток із загального правила, що рішення про примусову ліквіда­цію приймається судом, міститься в Законі України «Про кредитні спілки» (абз. З ч. З ст. 9), яким допускається ліквідація кредитної спіл­ки на підставі рішення Уповноваженого органу¹ про скасування держав­ної реєстрації кредитної спілки у зв'язку з виявленими фактами фальси­фікації чи викривлення інформації, яка була подана кредитною спілкою на момент її державної реєстрації і мала істотне значення для прийнят­тя відповідного рішення Уповноваженим органом. Однак таке рішення може бути оскаржене кредитною спілкою в суді².

Особи, повноважні звертатися з вимогою про ліквідацію юридич­ної особи. Звичайно, суд може розглядати справи щодо ліквідації юри­дичної особи тільки за відповідною вимогою. І логічно постає питання про те, хто вправі порушувати в судовому порядку питання про ліквідацію юридичної особи. Визначаючи, чи має відповідний суб'єкт повноваження звернутися з вимогою про примусову ліквідацію юридичної особи, слід зважати на положення Конституції України, що органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування, їх. посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаче­ні Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Залежно від того чи такі суб'єкти мають можливість звернутися з ви­могою щодо ліїсвідації будь-якої юридичної особи, вони поділяються на загальних, що можуть пред'явити вимогу щодо будь-якої юридичної особи за наявності відповідних підстав, та спеціальних, що можуть пред'явити ви­могу тільки до певної юридичної особи за наявності відповідних підстав.

• До перших відносяться:

- орган, що здійснює державну реєстрацію (ч. 2 ст. 110 ЦК);

- учасник юридичної особи (ч. 2 ст. 110 ЦК);

- органи державної податкової служби (п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»)³;

' Таким органом виступає Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

² Про кредитні спілки: Закон України від 20.12.2001 р. № 2908-Ш // Відомості Верховної
Ради України. - 2002. - № 15. - Ст. 101.

³ Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 04.12.1990 р. № 10S8-IV //
Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

- Служба безпеки України (п. 4 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України»);¹

- спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України (ч. З ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»)².

• До других відносяться:

- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку щодо: ЛГ (ч. 2 ст. 110 ЦК); корпоративного інвестиційного фонду (абз 1. ч. 6 ст. 20 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»); саморегулівних організацій (п. 22 ст. 8 Закону України «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів в Україні»)³;

- Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України щодо: страховика (перестраховика) або страхового посередника (п. 11 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про страхування»)⁴; кредитної спілки (абз. 4ч. З ст. 9 Закону України «Про кредитні спілки»);

- Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення щодо провайдера програмних послуг (ч. 12 ст. 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»)⁵;

- кредитори щодо кредитної спілки (абз. 4 ч. З ст. 9 Закону України «Про кредитні спілки»);

- Міністерство юстиції України чи Генеральний прокурор України щодо заборони політичних партій (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про політичні партії»);

¹ Про Службу безпеки України: Закон України від 25.03.1992 р. № 2229-ХІІ // Офіційний
сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.
rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

² Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон Украї­
ни від 30.06.1993 р. № 3341-ХІІ // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство
України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

³ Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від ЗО. 10.1996 р.
№ 448/96-ВР // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. -
Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

⁴ Про страхування: Закон України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР // Офіційний сайт Вер­
ховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.
ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

⁵ Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»: Закон України
від 12.01.2006 р. № 3317-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 18. - Ст. 155.

- легалізуючий орган або прокурор щодо: об'єднань громадян (ч. 1 ст. 32 Закону України «Про об'єднання громадян»); громадського форму­вання з охорони громадського порядку і державного кордону (ч. З ст. 8 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського по­рядку і державного кордону»)¹; релігійних організацій (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»). Від органів, які безпосередньо можуть звертатися з вимогою про примусову ліквідацію юридичної особи, слід відмежовувати тих, які лише можуть вносити пропозиції щодо ліквідації юридичної особи державному реєстратору:

а) виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи
мають право вносити пропозиціїо щодо скасування державної реєстра­
ції суб'єкта підприємницької діяльності в разі систематичної несплати
ними страхових внесків (п. 5 ч. 1 ст. 64 Закону України «Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»)²;

б) у разі, коли роботодавець не одержав дозволу на початок роботи
та види робіт юридичної особи, діяльність якої пов'язана з виконанням
робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підви­
щеної небезпеки, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого
самоврядування, за поданням спеціально уповноваженого центрально­
го органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці³, вживає заходів
до скасування державної реєстрації цієї юридичної особи у встановле­
ному законом порядку за умови, що протягом місяця від часу виявлен­
ня вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх
усунення (ч. 5 ст. 21 Закону України «Про охорону праці»)⁴.

Підстави для прийняття рішення про примусову ліквідацію. Передусім слід акцентувати увагу на тому, що такі підстави, на відміну

' Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22.06.2000 р. № 1835-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2000. -№ 40. - Ст. 338.

² Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09.07.2003 р.
№ 1058-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим
доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

³ Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.
Див.: Положення про Державний комітет з промислової безпеки, охорони праці та
гірничого нагляду: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 р. № 1640 //
Офіційний вісник України. - 2006. - № 47. - Ст. 3133.

⁴ Про внесення змін до Закону України «Про охорону праці»: Закон України від 21.11.2002 р.
№ 229-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 2. - Ст. 10.

від підстав добровільної ліквідації, можуть бути передбачені тільки законом (п. 2 ч. 1 ст. 1 10 ЦК). Тобто не допускається їх встановлення іншими нормативно-правовими актами.

Аналіз законодавства дозволяє диференціювати підстави для прийняття рішення про примусову ліквідацію юридичної особи залежно від того, на кого вони поширюються, на загальні¹, що поширюються наусіхюридичних осіб, та спеціальні, що поширюються на окремий вид юридичних осіб і, як правило, зумовлені специфікою діяльності, яку вони здійснюють.

Загальні підстави:

а) визнання судом недійсної державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути (п. 2 ч. 1 ст. ПО ЦК). Уч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юри­дичних осіб та фізичних осіб - підприємців» дещо по-іншому визна­чається ця підстава ліквідації юридичної особи, а саме внаслідок визнан­ня недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути. Однак за наявності певних розбіжностей у виразах, ці підстави є тотожними.

Увага! У цьому разі наслідком допущених порушень буде саме ліквідація, а не перетворення юридичної особи. Тобто невірно вважати, що можна юридичну особу перетворити на іншу, щоб уникнути порушень.

Так, у судовій практиці трапляються випадки прийняття рішень про повернення юридичної особи до стану, що передував тому, який виявив­ся порушенням при її створенні. Прикладом є порушення, допущені при приватизації державних підприємств, зокрема, невірному визна­ченні статутного капіталу AT, створених унаслідок приватизації, з вини відповідальних за цей процес осіб або без такої. У цих випадках вважа-

' Виокремлення загальних та спеціальних підстав для примусової ліквідації має важливе практичне значення, оскільки більшість законів, що стосуються регулювання певного виду юридичної особи, не містять їх перелік. Прикладом може слугувати Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», де у ст. 28 не перераховані підстави для примусової ліквідації. У такому випадку, звісно, підлягають застосуванню підстави, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 110ЦК та ст. 38 Закону України «Про державну реєстра­цію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Прикладом саме такого тлумачення слугує позиція ВГСУ, висловлена при розгляді справи про примусову ліквідацію об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Див.: Постанову Вищого господарського суду України від 01.11.200S р. у справі № 40/90 // БД «Ліга: Еліт». Версія: 8.0.1.

еться, що AT можна припинити шляхом його повернення до статусу державного підприємства і розпочати заново процес приватизації. Це неможливо. Виходом із такого стану є або збільшення статутного капі­талу AT на різницю дооцінки вартості державного майна з додатковою емісією акцій, або ліквідація AT

ВГСУ висловився про можливість ліквідації юридичної особи вна­слідок того, що на момент державної реєстрації господарського товари­ства його установчі документи не містили необхідних відомостей і не були приведені у відповідність із законом. А отже, керуючись положенням абз. 2ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», на думку ВГСУ можливо визна­вати установчі документи та запис про державну реєстрацію господар­ського товариства недійсними (ч. 4 п. 4.1 Рекомендацій ВГСУ «Про практику застосування законодавства в розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»)'. Такий підхід здається сумнівним, оскільки умовою застосування цієї підстави є наявність тих порушень закону, які не можуть бути усунені. Тому видається за необхідне з'ясовувати, чи усувні порушення, що містяться в установчих документах;

б) провадження юридичною особою діяльності, що суперечить її установчим документам, або такої, що заборонена законом (ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»). У деяких законодавчих актах зазначена підстава наво­диться в декілька усіченому вигляді. Наприклад, підставою для ліквіда­ції корпоративного інвестиційного фонду є здійснення діяльності, забороненої законом (абз 3 ч. 6 ст. 20 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»).

Для ліквідації юридичної особи на цій підставі необхідно, щоб її ді­яльність суперечила установчим документам або ж була заборонена тим чи іншим законом. Показовим прикладом нерозуміння сутності цієї підстави органами податкової служби, є посилання в позові, який вони пристосували для ліквідації юридичної особи за вказаною підставою, на відсутність прибутку за результатами її господарської діяльності, що начебто суперечить установчим документам²;

¹ Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпора­тивних відносин: Рекомендації Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 // Вісник господарського судочинства. - 2008. - № 1.

¹ Ухвала Вищого адміністративного суду України від 23.10.2007 р. № K-22S1/07 // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.S.I.O.

276 ^gg^-

в) наявність у Єдиному державному реєстрі запису про відсутність
юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням (ч. 2 ст. 38 Закону
«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - під­
приємців»);

г) невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юри­
дичної особи вимогам закону (ч. 4 ст. 144 ЦК, ч. З ст.155 ЦК, ч. З ст. 14
Закону України «Про акціонерні товариства», ч. 2 ст. 38 Закону Укра­
їни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - під­
приємців»). Закріплення цієї підстави для прийняття рішення про
примусову ліквідацію, поміж інших підстав, без сумнівів вказувало на її
примусовий характер. Але Законом України «Про акціонерні
товариства» (ч. З ст. 14) передбачається, що в разі коли вартість чистих
активів стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, то­
вариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невід­
повідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію. Це може
свідчити про зміну підходу законодавця до правил застосування вказа­
них статей ЦК. Тобто, на відміну від положень ЦК, Закон «Про акціо­
нерні товариства» допускає можливість AT прийняття рішення про
збільшення статутного капіталу. За такої ситуації у випадку неприйнят­
тя AT відповідного рішення про ліквідацію таке рішення може бути
постановлене судом. Звертає на себе увагу те, що всупереч ст. 4 ЦК при
прийнятті закону, який по-іншому регулює цивільні відносини, відпо­
відні зміни до ЦК внесені не були;

д) неподання протягом року органам державної податкової служби
податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до
закону (ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб
та фізичних осіб - підприємців»).

Спеціальні підстави:

а) відсутність реєстрації в реєстрі ІСІ корпоративного інвестицій­
ного фонду, який провадить свою діяльність без такої реєстрації (абз. 2
ч. 6 ст. 20 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та
корпоративні інвестиційні фонди)»);

б) наявність дій, що порушують процедуру створення AT, установ­
лену Законом України «Про акціонерні товариства», що є підставою
для прийняття ДКЦПФР рішення про відмову в реєстрації звіту про
результати закритого (приватного) розміщення акцій. Уразі прийняття

такого рішення ДКЦПФР звертається до суду з позовом про ліквідацію AT (ч. 5 ст. 9 Закону «Про акціонерні товариства»);

в) у разі систематичного або грубого порушення господарським
товариством законодавства (абз. 1 п. «в» ч. 4 ст. 19 Закон «Про госпо­
дарські товариства»);

г) порушення громадським формуванням з охорони громадського
порядку і державного кордону вимог чинного законодавства щодо його
діяльності (ч. 2 ст. 8 Закону «Про участь громадян в охороні громад­
ського порядку і державного кордону»);

д) об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у
випадках:

- учинення дій, щодо зміни шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підриву безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганди війни, насильства чи жор­стокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини;

- систематичного або грубого порушення вимог щодо обмежень джерел отримання грошових коштів передбачених ст. 22 Закону України «Про об єднання громадян»;

- продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених цим Законом;

- зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така (ст. 32 Закону «Про об'єднання громадян»).

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкова­ного засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається;

є) політична партія може бути заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партш, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України (ст. 21 Закону «Про політичні партії»). Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органш, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередкш та інших структурних утворень, передба­чених статутом партії, припинення членства в політичнш партії.

Як припинення політичних партій передбачено й анулювання реє­страційного свідоцтва, що може мати місце в разі:

- невиконання політичною партією вимоги стосовно щорічного ін­формування Міністерства юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії, про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси та місцезнаходження у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань);

- виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах;

- не висування політичною партією своїх кандидатів на виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років (ст. 23, 24 Закону «Про політичні партії»);

є) релігійна організація може бути ліквідована в разі:

- учинення нею дій, щодо: самовільного захоплення культових буді­вель; участі у діяльності політичних партій та надання політичним партіям фінансової підтримки, висування кандидатів до органів держав­ної влади, ведення агітації або фінансування виборчих кампаній канди­датів до цих органів; втручання у діяльність інших релігійних організа­цій, проповідування в будь-якій формі ворожнечі, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань;

- поєднання релігійною організацією обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;

- систематичного порушення релігійною організацією встановлено­го законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

- спонукання релігійною організацією громадян до невиконання
своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими
порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно
державних, громадських або релігійних організацій (ч. 4 ст. 16 Закону
«Про свободу совісті та релігійні організації»);

ж) діяльність профспілок, їх об'єднань, може бути заборонена в су­довому порядку, якщо вони порушують Конституцію та закони України (ч. З ст. 18 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності»).

Рішення суду про ліквідацію юридичної особи. За умови прийняття рішення про примусову ліквідацію юридичної особи воно повинно містити, зокрема:

а) підставу для прийняття такого рішення;

б) призначення ліквідаційної комісії та строк і порядок її роботи (ч. 5
ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб - підприємців»),

У разі якщо в судовому рішенні не призначена ліквідаційна комісія, державний реєстратор не пізніше трьох робочих днів від дати надходжен­ня такого судового рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову ліквідаційної комісії юридичної особи керівника органу управління або особу, яка згідно з відомостями, внесе­ними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності (ч. 6 ст. 38 Закону «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

9.2.4. Банкрутство як особливий порядок ліквідації юридич­ної особи

Законодавець у двох статтях, присвячених загальним положенням про припинення, здійснює відсилання до окремого закону щодо припинення юридичної особи в процесі відновлення платоспроможності або банкрут­ства (ч. З ст. 104 ЦК та ч. З ст. 110 ЦК). Причому важливе значення для розгляду коментованих статей має саме ч. З ст. 110 ЦК, оскільки вона стосується випадків, за яких або юридична особа самостійно прийняла рішення про її ліквідацію або відповідне рішення було прийняте судом, і під час процедури ліквідації виявляється недостатність майна для задо­волення вимог кредиторів. І за такої ситуації має відбуватися ліквідація юридичної особи в порядку, передбаченому Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Залежно від моменту виявлення недостатності майна самі учасники або ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язані звернутися до госпо­дарського суду, відповідно до положень ст. 51 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

За загальним правилом, підставою для припинення юридичної особи в порядку банкрутства є неспроможність юридичної особи - суб'єкта під-

ігриємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі щодо заро­бітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язковихплатежів) не інакше якчерез відновлення платоспроможнос­ті. Сукупний обсяг заборгованості при цьому має складати не менше трьох­сот мінімальних розмірів заробітної плати, а строк, протягом якого борж­ник не розрахувався з кредиторами, - три місяці після настання встановленого строку їх сплати (ч. 1 ст. 1, ч. З ст. 6 Закону «Про відновлен­ня платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Увага!

а) суб'єктами банкрутства можуть бути не всі юридич­
ні особи, а лише підприємницькі товариства;

б) обсяг їх заборгованості має бути не меншим трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати;

в) строк, сплив якого дозволяє звернутися до суду із заявою про визнання боржника банкрутом, три місяці з моменту настання в боржника обов'язку сплатити борг (на підставі рішення суду чи ви­конавчого напису нотаріуса).

Особами, які можуть звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, є сам боржник, тобто юридич­на особа та її кредитори.

Припиненню юридичної особи в цьому порядку передують такі етапи відновлення її платоспроможності:

а) призначення розпорядника майна та виконання ним своїх функцій;

б) санація.

Ліквідація юридичної особи, визнаної банкрутом, може мати місце у випадку, якщо зазначені процедури не дадуть своїх результатів.

Визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів від­бувається не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

При припиненні юридичної особи в процесі банкрутства господар­ський суд призначає ліквідатора, яким може бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією борж­ника. За клопотанням ліквідатора, погодженим із комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії, до складу якої

входять представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхід­ності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному капіталі (фонді) якого державна частка складає більше ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та за необхідності - органу місцевого самоврядування (ч. 1 та 2 ст. 24, ч. З ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом»).

9.2. 5. Ліквідація банків

Суб'єкти, повноважні приймати рішення про ліквідацію банку, та підстави для його прийняття. Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону «Про банки і банківську діяльність» до таких суб'єктів відносяться:

- власники банку. Використання законодавцем словосполучення «власники банку» не може не викликати подиву. Адже, враховуючи, що банки можуть створюватися у формі ВАТ і кооперативів, повинна вживатися загальноприйнятна термінологія - учасники, акціонери або ж члени кооперативу. Це пояснюється не тільки прийнятністю поня­тійного апарату, але і відсутністю в наведених категорій осіб речових прав на майно банку, в тому числі й права власності.

Прийняття рішення про ліквідацію віднесено до виключної компе­тенції загальних зборів учасників банку (п. 7 ч. ст. 38 Закону «Про банки і банківську діяльність»). Оскільки законодавець окремо не вка­зує підстав для прийняття такого рішення, вони мають бути передбаче­ні в установчих документах банку.

Крім того, встановлюється необхідність наявності згоди НБУ для здійснення ліквідації банку. НБУ надає згоду на ліквідацію банку, якщо:

¹ Окрім цього, зважаючи на прийняття Закону України «Про акціонерні товариства», мають бути узгоджені норми банківського законодавства із цим законодавчим актом, зо­крема, й щодо можливого типу AT - приватного чи публічного для створення банку.

а) достатньо ліквідаційної маси для задоволення вимог усіх кредиторів;

б) кандидатура голови ліквідаційної комісії та її членів відповідає уста­
новленим вимогам; в) відсутній конфлікт інтересів (абз. 2 п. 18.1 гл. 18
розділу VI Положення про застосування Національним банком України
заходів впливу за порушення банківського законодавства);

- НБУ. У разі порушення Закону «Про банки і банківську діяльність»
чи нормативно-правових актів НБУ що спричинило значну втрату
активів або доходів і настання ознак неплатоспроможності банку, НБУ
має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку
(ч. 2 ст. 73 Закону «Про банки і банківську діяльність»). Тобто переду­
мовою для ініціювання процедури ліквідації банку Національним бан­
ком України виступає відкликання ліцензії за наявності порушень бан­
ківського законодавства та наявності ознак неплатоспроможності.

Рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквіда­тора приймається Правлінням НБУ та оформляється відповідною по­становою. Одночасно за цією постановою: призначається ліквідатор; припиняються повноваження правління (ради директорів), ради банку і загальних зборів банку, а також тимчасового адміністратора, якщо він до призначення ліквідатора здійснював управління банком; надається доручення керівникам відповідного територіального управління НБУ та Центральної розрахункової палати вжити заходів щодо припинення банком активних операцій за його кореспондентськими рахунками, відкритими в НБУ з дня отримання цього рішення; надається доручен­ня Юридичному департаменту ініціювати процедуру ліквідації банку в суді; надається доручення підрозділу центрального апарату, що здійснює функції банківського регулювання і нагляду повідомити контрольні органи інших держав, у яких банк мав філії або кореспондентські від­носини з іноземними банками; зазначаються інші заходи, потрібні для здійснення процедури ліквідації конкретного банку (п. 3.1 глави 3 роз­ділу VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства). Тобто фак­тично йдеться про ініціювання судового припинення банку у випадку його неплатоспроможності;

- кредитори банку. Для кредиторів також передбачена можливість
звернення з вимогою про ліквідацію банку в судовому порядку у ви­
падку його неплатоспроможності. Однак насамперед кредитори повин-

ні направити рекомендованим листом до НБУ заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня на­правлення заяви зазначені особи не отримали відповідь НБУ, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспро­можним (ч. 2 ст. 88 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Поиск по сайту: