Стягнення на частку в статутному капіталі

За загальним уявленням, стягнення на частку звертається за судовим рішенням, тобто шляхом подання позову до товариства. Таку думку ви­словлював Держкомпідприємництва¹, аналогічну позицію можна зу­стріти в коментарях до ст. 149 ЦК України: підставою звернення стяг­нення на частку учасника-боржника є рішення суду, а виконання рішення відбувається відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим відзначається, що судовий порядок не ви­ключає проведення розрахунків із кредиторами добровільно².

Однак чинне законодавство не зобов'язує кредитора заявляти ви­могу про виділ частки в судовому порядку (як це, наприклад, передба­чено у ст. 25 Федерального Закону Російської Федерації «Про товариства з обмеженою відповідальністю») і не зазначає, кому саме він таку ви­могу повинен заявити.

Вказується на те, що державний виконавець не вправі в процесі ви­конавчого провадження, що здійснюється стосовно боржника, який є учасником товариства, звернути стягнення на частину майна товариства, що відповідає частці цього учасника в статутному капіталі товариства. Це обґрунтовується тим, що визначення частини майна ТОВ, що під­лягає виділу, пов'язується тільки з датою пред'явлення кредиторами вимог і не передбачає такого визначення із днем здійснення будь-яких дій іншими особами.

Кредитори такого учасника вправі звернутися з позовними вимогами до товариства з того моменту, коли буде встановлена недостатність іншо-

¹ Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва
від 28.12.2006 р. № 9430 «Про порядок оформлення документів у зв'язку з припинен­
ням участі в товаристві особи у випадку стягнення частки учасника» // Бухгалтер. -
2007. - № 10.

² Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред.
О.В.Дзери (кер. авт. кол), Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. -Т.1 -
832 с - Коментар до ст. 149 ЦК України. - С 387, 387.

го майна учасника для погашення боргів. Це може бути встановлено в разі прийняття заходів забезпечення позову до учасника-боржника¹.

Таким чином, фактично пропонується такий загальний порядок звернення стягнення на частку учасника-боржника:

1) кредитор пред'являє позов до суду, суд постановляє рішення і ви­дає виконавчий документ про стягнення боргу з учасника-відповідача;

2) стягувач (кредитор) звертається до державної виконавчої служби за примусовим виконанням;

3) державний виконавець установлює недостатність майна боржника;

4) кредитор звертається до суду з позовом до товариства про виділення частки учасника-боржника і одержує виконавчий документ;

5} стягувач (кредитор учасника-боржника) звертається до державної виконавчої служби за примусовим виконанням рішення про стяг­нення з товариства частки учасника-боржника.

Як виняток допускається звернення стягнення безпосередньо на частку, якщо недостатність майна учасника-відповідача буде встановле­на під час розгляду справи в суді у зв'язку з виконанням ухвали суду про арешт та опис його майна.

Такий механізм є занадто складний і його практична реалізація ви­кликає багато неузгодженостей із законодавством про виконавче про­вадження. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»² заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника. Якщо в боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезуль­татними, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено част­ково, повертається стягувачеві (п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону «Про виконавче провадження»). Таким чином, постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві є доказом відсутності, а отже, і недостатності майна боржника.

' Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: У 4 т. / А.Г. Ярема, ВЛ. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. - Т. 1. - К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. - Коментар до ст. 149. - С. 387.

² Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

Якщо припустити, що кредитор щойно звертається до суду з позовом до ТО В, суд постановляє рішення про звернення стягнення на частку учасника-боржника, а після набрання рішенням законної сили видає виконавчий документ, то з цього часу у кредитора є два виконавчих до­кументи: за першим - боржником є учасник, а за другим - саме товари­ство. Обидва ці документи можуть бути пред'явлені до виконання, причому не обов'язково до однієї виконавчої служби. Це створює по­тенційну небезпеку стягнення одного й того самого боргу двічі: окремо з учасника-боржника і окремо з товариства.

Кредитор вправі знову звертатися до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження та стягнення боргу з учасника-боржника. У свою чергу, державний виконавець повинен був би здійс­нювати виконання в загальному порядку, тобто надавати строк для добровільного виконання, розшукувати майно та кошти та звертати на них стягнення в порядку черговості. Це було б нелогічно, оскільки такі дії державним виконавцем вже проводилися і не дали результату, що й стало підставою для повернення виконавчого документа.

Може статися, що під час виконання рішення в учасника виявиться майно, достатнє для погашення боргу, наприклад, з'ясується, що він придбав нерухоме майно. З одного боку, відпадуть підстави для звер­нення стягнення на частку. З іншого боку, підстав для скасування рі­шення про звернення стягнення на частку та стягнення її вартості з товариства немає, оскільки придбання учасником майна після ухвален­ня цього рішення не може вважатися нововиявленою обставиною.

Увага! Звернення стягнення на частку в статутному ка­піталі ТОВ повинно бути одним із засобів виконання рішення про стягнення боргу з учасника-боржника та відбуватися в межах одного й того самого виконавчого провадження.

Щодо черговості звернення стягнення на частку, то відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти борж­ника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредит­них організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Боржник не вправі самостійно запропонувати звернути стягнення на частку в статутному капіталі товариства, оскільки за законом це допускається в разі недостатності іншого майна учасника.

Постає й питання про першість стягнень на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном, які провадять­ся, в останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квар­тиру (ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження) або ж на частку в статутному капіталі, яка є рухомим майном. Очевидно, слід виходити зі значимості тих чи інших прав для людини: право на житло потребує більшої правової охорони, ніж право на частку. Тому спочат­ку треба звертати стягнення на частку в статутному капіталі.

У разі звернення стягнення на майно юридичних осіб ст. 64 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає таку черговість:

і) кошти;

2) майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, ва­лютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари);

3) інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовують­ся у виробництві;

4) об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення ви­робництва.

Якщо виходити з аналогії, то найбільш подібним до частки об'єктом, який згадується в цій статті, є цінні папери - акції. Вони належать до майна, яке безпосередньо не використовується у виробництві, а отже, звернення стягнення на них проводиться в першу чергу, якщо коштів юридичної особи-боржника недостатньо. Але такий висновок супер­ечить нормам статей 57,73 Закону України «Про господарські товари-

ства», які допускають звернення стягнення на частку лише в разі недо­статності іншого майна.

Відповідно до ст. 50 Закону «Про виконавче провадження» стягнен­ня на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на вико­нання та стягнення виконавчого збору. Відтак, може бути звернене стягнення на частину частки в статутному капіталі, хоча законом не передбачено, як визначити частину частки, достатню для повного ви­конання рішення. Такий висновок виходить з ч. 2 ст. 149 ЦК України, яка передбачає, що звернення стягнення на всю частку учасника в ста­тутному капіталі ТОВ припиняє його участь у товаристві, з чого можна припустити, що участь у товаристві не припиняється в разі звернення стягнення не на всю частку. Тобто останнє є можливим.

Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає спе­ціального порядку звернення стягнення на частку в статутному капі­талі. Воно могло б відбуватися за аналогією закону в порядку, перед­баченому для звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в інших осіб (ст. 53 Закону України «Про виконавче про­вадження»). Але у виконавчому провадженні застосовується владний примус, тому з урахуванням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції аналогія тут застосовуватися не може.

Слід мати на увазі, що у випадку ліквідації юридичної особи, усі ви­конавчі документи передаються ліквідаційній комісії (арбітражному керуючому) (ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження»). Під час ліквідаційної процедури кредитори теж вправі вимагати звер­нення стягнення на частку боржника в статутному капіталі ТОВ. Про­те сам боржник з такою вимогою звернутися не має права, адже таке право надано лише кредиторам.

На практиці це положення не враховується. ВГСУ в оглядовому листі від 25.03.2002 р. № 01-8/339 «Про деякі питання практики роз­гляду справ про банкрутство»¹ навів як зразкову справу, суть якої по­лягає в наступному. Ліквідатором було здійснено інвентаризацію май­на банкрута та виявлено факт передачі новоствореному товариству майна банкрута, вартість якого складає дев'яносто відсотків від загаль­ної суми статутного фонду товариства.

¹ Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 25.03.2002 р. № 01 -8/339 «Про деякі питання практики розгляду справ про банкрутство».

Виявивши частку, яка належить банкруту у статутному капіталі, з метою задоволення вимог кредиторів ліквідатор в установленому по­рядку на підставі ч. 5 ст. 26 Закону «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» порушив питання про виділення цієї частки.

З огляду на виявлення у ліквідаційній процедурі частки майна бан­крута, яка перебуває у спільній власності останнього і ТОВ, за клопо­танням ліквідатора ухвалою господарського суду товариству забороне­но вчиняти щодо виявленого майна дії, пов'язані з його відчуженням чи будь-яким іншим розпорядженням. Вищий господарський суд України ухвалу залишив в силі.

Ця правова позиція є цікавою з огляду на те, що ч. 5 ст. 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачає звернення стягнення на частку в ста­тутному капіталі або виділення цієї частки. Відповідно до цієї статті «ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному май­ні, з метою задоволення вимог кредиторів в установленому порядку порушує питання про виділення цієї частки».

ВГСУ застосував норму, яка не регулює спірних правовідносин і безпідставно ототожнив частку у спільній власності та частку в статут­ному капіталі товариства. За законом, учасник не має права вимагати виділу частки в статутному капіталі. Не виникає у нього таке право і під час банкрутства. Тому ліквідатор, який діє від імені банкрута, не вправі заявляти такої вимоги. Він вправі або продати частку, або вийти з това­риства і вимагати виплати її дійсної вартості.

На відміну від російського законодавства, яке передбачає звернення стягнення на частку шляхом її продажу з прилюдних торгів*, ч. 2 ст. 57 Закону України «Про господарські товариства» визначає необхідність попереднього виділення частки.

Законом не встановлено строк, протягом якого товариство має здійс­нити виділення частки. Проте можливе застосування за аналогією ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», яка передбачає 12-місячний термін, хоча такий тривалий строк не узгоджується зі строками виконавчого провадження та порушує інтереси кредиторів. Варто було б передбачати коротший строк - не більше 3 місяців.

¹ Часть 3 ст. 25 Федерального Закона Российской Федерации «Об обществах с ограни­ченной ответственностью» от 08.02.1998 г. № 14-ФЗ.

Виділення частки можливе як у грошовій, так і в натуральній формі. За змістом ст. 149 ЦК України кредитори мають право вимагати виді­лення відповідної частини майна товариства, тобто в натуральній фор­мі. Якщо взяти до уваги, що вартість майна під час звернення стягнення на частку визначається за балансовою вартістю, кредитору може бути вигідніше вимагати виділення частки в натурі з наступним її продажем за ринковою, а не балансовою вартістю.

Якщо частка виділяється в грошовій формі, то гроші повинні вноси­тися на рахунок державної виконавчої служби і вже потім сплачуватися кредитору, а якщо в натуральній формі, то реалізація частки здійсню­ється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». ТОВ не має підстав для сплати вартості виділеної част­ки безпосередньо кредитору, який заявив таку вимогу, оскільки можуть бути порушені права учасника або інших його кредиторів.

Частка в статутному капіталі ТОВ може бути предметом застави. Відповідно до ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження» у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги про стяг­нення з вартості заставленого майна. Тому якщо частка є предметом застави, в першу чергу стягнення звертається на цю частку.

Ця норма вступає в суперечність із загальним правилом про допус­тимість звернення стягнення на частку лише у разі недостатності іншо­го майна учасника-боржника.

Увага! Уразі застави часток (корпоративних прав) пере­вага повинна надаватися нормам заставного права.

Поиск по сайту: