Стаття 103. Зміна мети установи та структури управління

1. Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію, може звер­нутися до суду з заявою про визначення іншої мети установи за погодженням з органами управління установою.

2. У разі зміни мети установи суд повинен враховувати на­міри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці ви­годи призначалися за наміром засновника.

3. Суд може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин.

4. У разі зміни мети установи або зміни структури управлін­ня установи її правління зобов'язане повідомити суду письмо­вій формі про свою думку з цього питання.

1.1. Поняття установи

Загальне визначення установи як різновиду я*,, організаційно-правових форм юридичних осіб містить ч. З ст. 83 ЦК України, згідно з якою установою є органі­зація, створена однією або кількома особами (заснов­никами), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновни­ками, за рахунок цього майна.

Аналіз наведеного визначення та його порівняльне витлумачення з визначенням поняття «товариство» дозволяє виокремити ознаки, що притаманні установам:

- засновник або засновники установи не є її учасниками;

- засновник або засновники установи мають змогу визначити лише мету створення установи й не беруть участі в управлінні цією особою;

- визначена засновником або засновниками мета створення уста­нови є критерієм правомірності участі цієї особи в цивільних відносинах;

- майно установи має використовуватися з урахуванням мети ство­рення установи.

Незважаючи на те що поняття установи досліджується в юридичній доктрині вже достатній проміжок часу, щодо суті та змісту цього по­няття продовжують тривати суперечки та дискусії, які так і не отрима­ли свого логічного завершення в одній науковій точці зору, що, звісно, впливає й на практику застосування цього поняття на практиці.

Причому проблеми тлумачення цього поняття пов'язані не лише зі складністю визначення загальноприйнятого розуміння його змісту, а й навіть з термінологічною невизначеністю, коли терміном «установа» позначаються учасники цивільних відносин, які існують в організаційно-правовій формі товариств, наприклад фінансові установи, й протилежні

приклади, коли юридичні особи, що є установами за своєю суттю, по­значаються іншими термінами: «заклад», «фонд» тощо.

Увага! Позначення юридичної особи як «установа» на практиці підлягає критичному осмисленню з метою виявлен­ня справжньої сутності цієї особи та формулювання висновку щодо зарахування останньої до товариств (наприклад, бан­ківські установи є переважно акціонерними товариствами) або, власне, установ.

1.2. Класифікація установ

ЦК України не містить прямої вказівки на можливість класифікації установ на підприємницькі та непідприємницькі. Водночас системне тлума­чення положень статей 83, 86 ЦК дозволяє дійти висновку, що підпри­ємницька мета, тобто отримання прибутку, не може бути визначена за­сновником (засновниками) установи як основна мета її створення.

Здійснювати підприємницьку діяльність установи все ж можуть, однак обов'язково лише поряд з основною діяльністю та з урахуванням того, що:

- інше не встановлено законом;

- здійснення підприємницької діяльності відповідає меті створення установи або сприяє її досягненню.

Таким чином, засновницькі документи (установчий акт) установи обов'язково мають містити вказівку на основну мету її створення. За­значення в цьому документі на можливість здійснення підприємницької діяльності є факультативним, тобто необов'язковим. Наявність же по­силань в установчому акті установи на можливість здійснення підпри­ємницької діяльності може бути обґрунтоване з огляду на бажання за­сновників, наприклад, визначити механізм використання одержаного прибутку для сприяння досягненню основної мети.

Поиск по сайту: