Суб'єкти конституційно-правових відносин

Первинним елементом конституційно-правових відносин є суб'­єкти, тобто учасники правовідносин, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі дії конституцйно-правових норм.

Суб'єкти конституційного права — це учасники суспіль­них відносин, наділені конституційною правосуб'єктністю, тобто правоздатністю і дієздатністю, що визначається нор­мами конституційного права. Конституційна правоздатність ви­ражається у системі конституційних прав і обов'язків учасників конституційно-правових відносин, а конституційна дієздатність полягає у здатності реалізовувати ці права й обов'язки.

При цьому, конституційна правосуб’єктність може як установлюватися, так і визнаватися нормами конституційного права. Зокрема, чи рядом колективних суб'єктів конституційних правовідносин правосуб’єктність визнається і в окремих випадках не потребує спеціального законодавчого закріплення. Наприклад, згідно зі ст. 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, тобто Українська держава визнає основні при­родні права національних і етнічних спільнот.

До суб'єктів конституційно-правових відносин, як правило, відносять такі найбільш поширені їх види:

1) спільності (народ, нація, національні меншини, корінні на­родності, територіальні громади тощо);

2) держава, органи державної влади та органи місцевого са­моврядування, депутати, службові та посадові особи;

3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації);

4) громадяни України, іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці;

5) підприємства, установи, організації;

6) міжнародні органи й організації;

7) органи самоорганізації населення;

8) засоби масової інформації (ЗМІ) тощо.

Пріоритетним суб'єктом системи конституційно-правових відносин є український народ. Відповідно до ч. 1 Преамбули Кон­ституції України український народ — громадяни України всіх на­ціональностей. Український народ, згідно зі ст. 5 Основного Зако­ну, є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, і саме українському народу належить виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, яке не може бути узурпованим державою, її органа­ми або посадовими особами. Народ України виступає первинним суб'єктом володарювання землею, її надрами, атмосферним по­вітрям, водними та іншими природними ресурсами, які знаходять­ся в межах території України, природними ресурсами її континен­тального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Наступним колективним суб'єктом конституційного права є територіальна громада. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» 1997 р., територіальна громада — це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, сели­ща, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають адміністративний центр.

Самостійним суб'єктом конституційно-правових відносин є українська держава. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна — самостійна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Суверенітет України, що виражає зміст правосуб'єктності української держави, поширюється на всю її територію, а сама територія держави в межах існуючого кордону є цілісною і недо­торканою. Українська держава виступає гарантом, тобто бере на себе виключні конституційні обов'язки дбати про людину, її жит­тя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку (ч. 1 ст. З Конституції); утверджує і забезпечує права і свободи людини та відповідає перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. З Конс­титуції); гарантує місцеве самоврядування в Україні (ст. 7 Конс­титуції); забезпечує всебічний розвиток і функціонування укра­їнської мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ч. 1 ст. 10 Конституції); сприяє вивченню мов міжнарод­ного спілкування (ч. З ст. 10 Конституції); сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції); забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямова­ність економіки (ч. 4 ст. 13 Конституції); охороняє землі, що є основним національним багатством (ч. 1 ст. 14 Конституції); га­рантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конститу­цією і законами України (ч. 4 ст. 15 Конституції) та ін.

Важливим суб'єктом конституційно-правових відносин є ор­гани державної влади, які від імені держави здійснюють її дер­жавно-владні повноваження. Органи державної влади форму­ються безпосередньо народом (шляхом виборів) чи державою, мають чітко визначені в чинних нормативно-правових актах пов­новаження і мають свою внутрішню організаційну структуру.

Існують різні види органів державної влади, які можна класи­фікувати за різними критеріями. За способом формування виділя­ють виборні (Верховна Рада України, Президент України) та при­значувані органи державної влади (Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України, Генеральна Прокуратура України, Ви­ща рада юстиції, Центральна виборча комісія, Національна рада по телебаченню і радіомовленню, місцеві державні адміністрації та ін-ІІіОі М територією, на яку поширюється юрисдикція, визначають 'іиі'шііінодсржавні (Верховна Рада України, Президент України, Мерхоїший Суд України та ін.) та місцеві (локальні) (Рада Мініст­рів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, місцеві суди та ін.) органи державної влади; за часом дії існують по­стійно діючі (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міїгістрів України, Верховний Суд України та ш.) та тимчасові (спеціальні комісії Верховної Ради України тощо) органи держав­ної влади; за складом виділяють колегіальні (Верховна Рада Укра­їни, Конституційний Суд України) та одноособові (Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) органи державної влади; за характером повноважень бувають дер­жавні органи загальної компетенції (Кабінет Міністрш України) та спеціальної компетенції (Мнйстерство юстиції України); за ви­дами державної влади поділяють на законодавчі (Верховна Рада України), виконавчі (Кабіїїет Міністрш України, місцеві державні адміністрації) та судові (Верховний Суд України) державні органи влади; за функціями та правовими формами діяльності виділяють правотворчі (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), правозастосовчі (Кабінет Міністрш України, міністерства, місцеві державні адміністрації), правоохоронні (Мі­ністерство внутріїпніх справ України, Служба безпеки України), контрольно-наглядові (Генеральна прокуратура України) держав­ні органи. Існують і іїшіі класифікації.

Особливим суб'єктом конституційних правовідносин є орга­ни та посадові особи місцевого самоврядування. Так, ст. 7 Конс­титуції визначає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 1997 р. місцеве самоврядуван­ня — це гарантоване державою право та реальна здатність тери­торіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — само­стійно, або під відповідальність органів та посадових осіб місце­вого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Самостійними суб'єктами конституційно-правових відносин є політичні партії, громадські організації та їх блоки, а також профспілки. Зазначені суб'єкти мають за мету представляти, реалізувати і захищати політичні, економічні, соціальні, культур­ні та екологічні права і свободи людини і громадянина в Україні.

1 (аступним суб'єктом конституційно-правових відносин є фі­зичні особи — громадяни України, іноземці, особи без громадян-стн» та біженці. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про грома­дянство України» 2001 р. громадянин України — це особа, яка нцбули громадянство України в порядку, передбаченому закона­ми ти міжнародними договорами України; іноземець — особа, яки не має громадянства України і є громадянином (підданим) ін­шої держави або держав; особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає сво­їм громадянином.

Суб'єктами конституційно-правових відносин також є під­приємства, установи, організації незалежно від форм їх власнос­ті. Традиційно ці суб'єкти відносяться правознавцями виключно до учасників господарсько-правових відносин, але конституційне законодавство України визначає їх і як суб'єктів конституційних правовідносин. Наприклад, п. 6 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» 1998 р. передбачає можливість виникнення конституційно-правових від­носин між омбудсманом та вище названими суб'єктами.

Суб'єктами конституційно правових відносин є також міжна­родні органи та організації. Зокрема, важливий вплив на перебіг референтної кампанії 2000 р. в Україні мав моніторинговий комі­тет ПАРЄ, більш відомий, як «Віденська комісія».

До суб'єктів конституційно-правових відносин також необ­хідно відносити органи самоорганізації населення — жителів певного регіону, об'єднання населення за місцем проживання, трудові колективи, колективи виборців, релігійні громади, асоці­ації міст і місцевих влад тощо. Коло цих суб'єктів є досить поши­реним, а їх функції, як правило, законодавчо не визначені.

На сьогодні ні у кого не викликає сумніву конституційна пра-восуб'єктність засобів масової інформації як повноцінних учас­ників конституційно-правових відносин. Саме ЗМІ зараз форму­ють громадську позицію всіх суб'єктів конституційно-правових відносин, загострюють найбільш актуальні проблеми суспільно­го та державного будівництва. Існують й інші суб'єкти конститу­ційно-правових відносин.

Із суб'єктами конституційно-правових відносин тісно пов'яза­ний інший елемент цих відносин — права й обов'язки учасників. Права учасників конституційно-правових відносин полягають у можливості певної діяльності або поведінки, набуття, володіння, користування певними політичним та іншими цінностями.

Дяк оуб'ектишіих прпн ішастиві такі ознаки: суб'єктивні пра-Н«мстячи юті. нид і міру можливої правомірної поведінки учас­ники конституціино-правових відносин; зміст суб'єктивних прав ііИ'іішчіісться нормами конституційного права; суб'єктивне право ішетунає способом реалізації інтересів учасників конституціино-правових відносин; суб'єктивні права одних учасників конститу­ційно-правових відносин породжують юридичні обов'язки інших суб'єктів конституційно-правових відносин тощо.

Права суб'єктів конституційно-правових відносин об'єктиві-зуються в їх повноваженнях, що закріплюються Конституцією та законами України й деталізуються в підзаконних нормативно-правових актах. Наприклад, ст. 85 Конституції України визначає повноваження Верховної Ради України, ст. 106 — Президента України і т. д.

Обов'язки суб'єктів конституційно-правових відносин — це нормативно визначена міра належної діяльності або поведін­ки учасників правовідносин у сфері конституційних правовідно­син. Юридичний конституційний обов'язок має три основні фор­ми: а) утримання від заборонених дій, що суперечать інтересам інших учасників конституційно-правових відносин; б) здійснення конкретних дій чи дотримання конкретної поведінки; в) обме­ження в правах особистого, майнового чи організаційного харак­теру (заходів юридичної відповідальності).

Юридичні конституційні обов'язки поділяються на загальні та спеціальні. Загальні обов'язки поширюються на всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Зокрема, такі загальні обов'­язки визначаються в ст.ст. 65-68 Конституції України: неухильно додержуватись Конституції та законів України; не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати подат­ки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; подавати щорічно до податкової адміністрації декларації про майновий стан та доходи за минулий рік; не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані збитки; захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України; відбувати військову службу відповідно до закону.

Спеціальні юридичні обов'язки у конституційно-правових від­носинах покладаються на спеціальні категорії суб'єктів цих пра­вовідносин: народних депутатів, Президента, суддів Конституцій­ного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції тощо.

Слід розрізняти юридичний і фактичний зміст конституцій­них правовідносин, що співвідносяться як абстрактна і конкретна правові категорії. Юридичний зміст конституційно-правових від-Ніісип ш-фїіжається в нормативно визначених правах і обов'язках уциі'ііикін конституційно-правових відносин. Як правило, норми права визначають систему суб'єктивних прав і систему юридич­них обов'язків стосовно кожного суб'єкта конституційно-право-них нідпосин, що дає можливість обрати певну конкретну модель правомірної поведінки цього суб'єкта. Така модель поведінки і буде фактичним змістом конституційно-правових відносин.

Поиск по сайту: