Поняття судів загальної юрисдикції та їх види

Важливу роль у суспільстві та державі відіграють суди, по­кликані здійснювати правосуддя і бути важливим елементом стримування і противаг між гілками влади.

Перші згадки про суди сягають своїм корінням до ранніх ци­вілізацій. Згадки про функції правосуддя можна знайти у папіру­сах Давнього Єгипту ХУІІ-ХУІ ст.ст. до нашої ери, «Книзі Суд­дів» Старого Заповіту, Законах Ману тощо. Існує думка, що саме правосуддя було однією з первинних і найважливіших функцій ранніх держав і навіть первісного суспільства. Зокрема, М. М. Коркунов писав: «Давні царі були, насамперед, суддями, а не законодавцями, і в первісному суспільстві була повністю від­сутня уява про можливість довільно змінити встановлені зачатки права. Початковою точкою прояву державного володарювання було судове рішення, а не закон»¹.

Коркунов Н. М. Русское государственное право. — СПб., 1909. — Т. 1. - С. 18.

З часу виникнення перших судів та становлення судової вла­ди вони пройшли складний історичний шлях розвитку в кожній окремо взятій країні, в тому числі й в Україні. Утім, тривалий час суди та судова влада в Україні знаходилися під впливом судових систем Австро-Угорщини, Польщі, Румунії та Російської імперії, до складу яких входили українські землі.

Спроби сформувати національну судову систему мали місце в Україні в 1918-1921 рр. Так, у Статуті про державний устрій, права і вольності Української Народної Республіки, ухваленому 29 квітня 1918 р. та більш відомому як Конституція УНР 1918 р., було задекларовано прогресивні принципи організації і діяльнос­ті національних органів судової влади. Але намагання УНР, Геть­манату та Директорії сформувати повноцінний судоустрій і судо­чинство виявилися марними, і в 20-х рр. XX ст. в Україні почала формуватися система радянського судоустрою, що проіснувала до розпаду колишнього СРСР.

Зокрема, судова система УРСР веде відлік своєї діяльності від 1923 р., коли відповідно до затвердженого Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Положення про судоуст­рій УРСР на території республіки, було затверджено єдину сис­тему судових органів на чолі з Найвищим Судом УРСР.

У радянських конституціях принцип розподілу влади не знай­шов свого належного втілення. У них закріплювалася судова сис­тема, але нічого не говорилося про судову владу як окрему гілку влади. Уперше принцип розподілу влад був закріплений у Декла­рації про державний суверенітет України.

Перша в незалежній Україні судова реформа відбулася в 1992-1993 рр., коли були прийняті прогресивні на той час зако­ни України про судоустрій, статус суддів та ін., але реалізація цієї реформи гальмувалася відсутністю належних конституційних по­ложень про правосуддя.

Істотний крок вперед було зроблено у зв'язку з підписанням 8 червня 1995 р. Конституційного Договору «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого само­врядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», за яким державна влада в Україні будується на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Останню здійс­нюють тільки суди. Конституційний Суд України, загальні та ар­бітражні суди становлять судову систему України (ст. 36). Таким чином, поняття «судова влада» у сучасному його розумінні упер­ше з'явилося в нашому законодавстві саме у вказаному Договорі.

Важливою подією в розвитку національного судоустрою і су­дочинства стало прийняття Конституції України 1996 р., яка за­кріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, вико­навчу і судову (ст. 6) і визначила, що правосуддя в Україні здійснюється лише судами (ст. 124). Утім, тривалий час, до 2002 р., розвиток судів в Україні стримувався застарілим на той час законодавством про судоустрій України.

Проголошення судової реформи в Україні та закріплення її пріоритетних напрямків у Законі України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. створило об'єктивні передумови для під­вищення ефективності функціонування судів загальної юрисдик­ції. І вже під час виборів Президента України в 2004 р. суди за­гальної юрисдикції на практиці довели здатність справедливо вирішувати правові конфлікти у суспільстві та державі.

За відносно нетривалий час в Україні було створено Вищий адміністративний суд України, продовжує формуватися система судів адміністративної юрисдикції. Також було прийнято нові процесуальні кодекси (Цивільний процесуальний кодекс Украї­ни, Господарський процесуальний кодекс України та Кодекс ад­міністративного судочинства України), що оптимізували галузе­ве судочинство. На краще змінилося правове і соціальне забезпечення суддів судів загальної юрисдикції.

Закон України «Про судоустрій України» в ст. 1 визначив, що судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення пра­восуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Цивільне, господарське, адміністративне і кримінальне судо­чинство в Україні здійснюється судами загальної юрисдикції від­повідно до Конституції та законів України.

Отже, суди загальної юрисдикції — це самостійні державні органи судової влади, що здійснюють правосуддя шляхом ци­вільного, господарського, адміністративного та кримінально­го судочинства відповідно до Конституції та законів України і утворюють єдину систему судів.

За своєю суттю, суди загальної юрисдикції є державними ор­ганами судової влади, уповноваженими здійснювати правосуддя відповідно до Конституції та законів України.

За змістом своєї діяльності суди загальної юрисдикції є орга­нами цивільної, господарської, адміністративної і кримінальної юрисдикції.

За формою суди загальної юрисдикції є колегіальними органа­ми державної судової влади, до складу яких входять судді, призна­чувані Президентом України та обрані Верховною Радою України безстроково (ст. 128 Конституції України), які здійснюють цивіль­не, господарське, адміїгістр'ативне та кримінальне судочинство.

Суди загальної юрисдикції різняться за своєю суттю, суб'єк­тами судочинства, предметом судочинства, формою судочинства, територією діяльності тощо.

Зокрема, суди загальної юрисдикції можна класифікувати за суб'єктами судочинства. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про судоустрій України», систему судів загальної юрисдикції в Україні складають такі види судів:

• місцеві суди;

• апеляційні суди, Апеляційний суд України;

• вищі спеціалізовані суди;

• Верховний Суд України.

Місцевими загальними судами, відповідно до ст. 21 Закону України «Про судоустрій України», є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а міс­цевими адміністративними судами — окружні суди, що утворю­ються в округах відповідно до указу Президента України.

Наступною ланкою системи судів загальної юрисдикції є апеляційні суди: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційні суди Війсь-ково-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

Ще однією новою ланкою, відповідно до гл. 7 розділу II За­кону України «Про судоустрій України», є вищі спеціалізовані суди, а саме — Вищий господарський суд України, Вищий адмі­ністративний суд України. Закон також прямо передбачив легі­тимну можливість утворювати Президентом України інші вищі спеціалізовані суди в порядку, передбаченому Законом України «Про судоустрій України». У вищому спеціалізованому суді мо­жуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціа­лізації судової юрисдикції.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у сис­темі судів загальної юрисдикції. Він здійснює правосуддя і забез­печує однакове застосування законодавства усіма судами загаль­ної юрисдикції.

Слід зазначити, що складність функцій, які здійснює Верхов­ний Суд України, його внутрішня структура є досить розгалуже­ною. На чолі Верховного Суду України стоїть Голова Верховно­го Суду України. До його складу входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встанов­люється указом Президента України за поданням Голови Вер­ховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд судових справ із питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому су­ді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалі­зованому суді не менше п'яти років.

Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. в ст.ст. 18,32-37 та ін. також передбачив можливість утво­рення касаційних судів, але Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/ 2003 від 11 грудня 2003 р. створення касаційних судів було визнано неконституційним і відповідні статті Закону втратили чинність.

Існують й інші класифікації судів загальної юрисдикції.

За предметом судочинства їх можна класифікувати на:

• цивільні;

• господарські;

• адміністративні;

• кримінальні.

За формою судочинства:

• кримінальні;

• цивільні;

• спеціалізовані. За територією:

• загальнодержавні;

• місцеві тощо.

Попри диференціацію системи судів загальної юрисдикції, для них властивий і процес інтеграції, що визначається принципом єд­ності системи судів загальної юрисдикції. Реалізація цього принци­пу забезпечується єдиними засадами організації та діяльності су­дів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання на території України судо­вих рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяль­ності судів; фінансуванням судів винятково з Державного бюдже­ту України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Суди загальної юрисдик­ції утворюють єдину систему судів загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції України — це норма­тивно упорядкована та структурована сукупність взаємопо­в'язаних і взаємозумовлених місцевих, апеляційних, спеціалізова­них судів та Верховного Суду України, що будується на засадах територіальності й спеціалізації і забезпечує здійснення право­суддя в Україні.

Для системи судів загальної юрисдикції, що представлена місцевими судами, апеляційними судами, Апеляційним судом України, вищими спеціалізованими судами і Верховним Судом України, властиві такі ознаки, як: регулювання діяльності систе­ми судів загальної юрисдикції виключно Конституцією та зако­нами України; заборона делегувати функції системи судів загаль­ної юрисдикції іншим органам державної влади та місцевого самоврядування; організаційно-правова єдність системи судів за­гальної юрисдикції; застосування принципів територіальності та спеціалізації до системи судів загальної юрисдикції; динаміч­ність системи судів загальної юрисдикції, що зумовлює її постій­ний розвиток і вдосконалення тощо.

Система судів загальної юрисдикції перебуває в постійному розвитку. Одні її елементи втрачають своє значення, разом із тим, з'являються інші, нові елементи цієї системи. Наприклад, на сьогодні актуальним завданням судово-правової реформи є фор­мування ефективної системи адміністративних судів, яких до 2005 р. в Україні не існувало.

Поиск по сайту: