Поняття джерел конституційного права України

Проблема поняття джерела конституційного права на сьо­годні дуже актуальна, оскільки визначення джерела права в кон­ституційному праві і навіть в загальній теорії права і відповідно їх класифікація є переважно умовними. Тобто між ученими-право-знавцями існує свого роду «джентльменська угода» про розумін­ня сутності та змісту юридичної категорії «джерело права».

У науці конституційного права під джерелами конституційного права, як правило, розуміють зовнішню форму вираження (об'єк­тивації) конституційно-правових норм. Цей підхід до категорії «джерело конституційного права» сформувався історично, але ба­гато правознавців зазначали, що джерело права є не просто «обо­лонкою» для норм права, а, у першу чергу, духовним підґрунтям, що наповнює його конкретним змістом і надає йому певної форми.

Зокрема, відомий німецький мислитель Г. Гегель убачав у змісті джерела права не лише божественне походження, а й «вічні та абсолютні ідеї», «національний дух і традиції народу». Г. Гегель писав, що підґрунтям права є духовне взагалі, і його найближчим місцем і вихідним пунктом — воля, оскільки свобо­да складає її субстанцію і визначення, і система права є царством реалізованої свободи, світом духу, що породжений ним самим як інша правова природа¹. Таке розуміння джерела права вказує на глибинний зміст цієї категорії.

Виникнення поняття «джерело права» відносять до періоду іс­нування Давнього Риму. Понад дві тисячі років тому Тіт Лівій у сво­їй «Римській історії» назвав Закони XII таблиць джерелами всього публічного і приватного права, оскільки вони були базою тогочас­ного права для давньоримських правознавців. Звичайно, це була далеко не перша пам'ятка давнього права, до перших джерел пра­ва відносяться також Закони царя Хамурапі, Закони Ману тощо.

У подальшому погляди вчених на зміст поняття «джерело пра­ва» відзначалися різноманітністю. Ця категорія наповнювалася змістом з огляду на належність правознавця до тієї чи іншої юри­дичної школи. Зокрема, в радянському праві в 70-х роках XX ст. сформувався формально-юридичний підхід до джерел права, під якими було прийнято розуміти зовнішню форму вираження норм права (С. Л. Зіве, І. П. Ільїнський, М. А. Крутоголов, І. Б. Новицький, М. Д. Шаргородський, А. Ф. Шебанов та ін.). Відтак, у ра­дянському державному (конституційному) праві тривалий час вживалася категорія «джерело (форма) конституційного права»).

Погляди сучасних українських правознавців на сутність і зміст джерел конституційного права відрізняються оригінальністю і суттєвим відходом від доктринальних підходів радянського дер­жавного (конституційного) права. Зокрема, В. Ф. Мелащенко пи­сав, що джерела права — «... це сила, що створює право, перетво­рює його в життєву об'єктивність².» Джерела конституційного права вчений розумів у матеріальному, політичному, соціально-психологічному і власне юридичному значенні, як акти норматив­ного характеру, які містять норми конституційного права.

В останні роки були здійснені спроби кардинальної ревізії по­глядів на сутність і зміст джерел конституційного права України. Зокрема, сучасні вчені наголошують, що існуючі у вітчизняній науці визначення джерела конституційного права не відображу­ють сутність цієї юридичної категорії, оскільки джерела конституційного права за своєю суттю є вираженням волі українського народу і політики держави. За змістом же джерела конституцій­ного права слід розрізняти залежно від особливостей юридичної сили конституційно-правових норм, що об'єктивовані в цих дже­релах. Тобто джерела конституційного права України — це зов­нішня об’єктивація волі українського народу і політики українсь­кої держави, що передбачає надання їм чи визнання за ними певної юридичної сили¹.

Отже, можна стверджувати, що джерело конституційного права України, у його юридичному значенні — це зовнішня фор­ма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом, або державою чи суб'єктами місцевого самоврядуван­ня конституційно-правових норм, які мають юридичну силу.

Найбільш характерними юридичними ознаками (кваліфіка­ціями) джерел конституційного права України є такі.

1. За суттю та змістом джерела конституційного права України відображують волю та інтереси українського народу та полі­тику держави і безпосередньо виражають владні відносини у суспільстві та державі. Джерела конституційного права ма­ють загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів конс­титуційно-правових відносин і є основою для формування ін­ших галузевих джерел права.

2. За предметом правового регулювання джерела конституцій­ного права України відрізняються від галузевих тим, що вони регулюють владні суспільні відносини політичного характеру.

3. За суб'єктами правотворення джерела конституційного пра­ва різняться від галузевих чітко окресленим колом цих суб'єк­тів. Суб'єктами конституційного правотворення є українсь­кий народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

4. За функціями джерела конституційного права України здебіль­шого здійснюють установчу і регулятивну функції, рідше — охоронну. Стосовно системи джерел національного права в ці­лому джерела конституційного права здійснюють інтегративні функції'. Тобто джерела конституційного права є системоутворюючим компонентом національної системи права.

¹ Гегель Г. Введение к «Философии права» // Гегель Г. Собрание сочинений. - Т. 7. - М., 1963. - С. 31.

² Мелащенко В. Ф. Конституційне право України: Курс лекцій. — К.: Вентурі, 1995. - С. 134.

Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Джерела конституційного права України // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2003. — № 5. — С. 14-25.; Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Джерела конституційного права України (загальна теорія джерел конституційного права)// Віс­ник Академії правових наук України. — 2002. — № 1. — С. 46-60.

5. За формою джерела конституційного права України є зов­нішнім проявом буття об'єктивно існуючих конституційно-правових норм. При цьому вони об'єктивізують винятково правотворчі, а не правозастосовчі норми конституційного права. Формами вираження конституційно-правових норм зовні є форми позитивного права: Конституція, закони Укра­їни, Регламент Верховної Ради України, висновки і рішення Конституційного Суду України, акти місцевого самовряду­вання тощо. Крім того, джерела конституційного права ви­значають виключно правомірні, легітимні конституційно-правові норми, тобто такі норми конституційного права, що за змістом, формою, суб'єктами й процедурою правотворчості не суперечать чинному законодавству.

6. За способами і засобами правотворення встановлені чи санкціо­нуються народом України, державою чи суб’єктами місцевого самоврядування. Наприклад, український народ може визна­чати конкретні конституційно-правові акти через всеукраїнсь­кий референдум. У цьому випадку джерелом конституційного права буде рішення (акт) всеукраїнського референдуму.

7. Джерела конституційного права мають найвищий ступінь гарантованості і забезпечуються всіма заходами державного впливу, що передбачені чинним законодавством. На відміну від інших галузевих джерел національного права, гарантованість джерел конституційного права України і, насамперед, головного джерела — Конституції України, забезпечується спеціально створеним органом конституційної юстиції — Конституційним Судом України.

8. Джерела конституційного права у своїй взаємодії утворюють певну органічну систему, яка має структурні, функціональні та генетичні зв'язки між усіма її складовими елементами.

9. Як і будь-яка інша система, вона репрезентована різнопорядковими елементами (складовими), що підлягають класифіка­ції. На відміну від інших галузевих, система джерел конститу­ційного права України представлена найбільшою кількістю видів джерел, які можуть бути класифіковані за всією сукуп­ністю критеріїв поділу джерел права в цілому.

10.Приведення джерел конституційного права України у відпо­відність до правових стандартів ЄС, в силу їх системоутворюючого характеру, сприяють адаптації всього національного законодавства до законодавства ЄС, що є необхідною вимо­гою до європейської інтеграції України.

Таким чином, джерела конституційного права України, як зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих українським народом або державою чи суб'єктами місцевого са­моврядування конституційно-правових норм, які мають юридич­ну силу і є фундаментом системи джерел національного права, їх система представлена широким колом різноманітних за пред­метом, суб'єктами, функціями, формами та умовами діями дже­рел конституційного права.

Поиск по сайту: