Структура і функції Конституції України

Структура Конституції України відображує її зміст, дає уяв­лення про основні питання, що підлягають конституційно-право­вому регулюванню. Категорія «структура конституції» є складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування норматив­ного матеріалу, який містить кожна окремо взята конституція.

Під структурою Конституції України слід розуміти внутрішню взаємоузгоджену побудову Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили.

Конституція України 1996 р. належить до кодифікованих конституційних актів. Вона існує у вигляді єдиного нормативно-правового акта, що складається із трьох основних частин: преам­були, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. У свою чергу, основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції України складаються із п'ятнадцяти самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що включають 161 статтю (розділи І-ХІУ) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції України мають декілька абзаців, що не нумеруються, а при посиланні на них по­значаються як частини (ч.) відповідної статті.

Преамбула конституції — це звичайна для світової конститу­ційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть із певним пафосом вступна частина до її основного змісту, що має багатофункціональний характер. Вона виконує принаймні дві основні функції: по-перше, вказує на те, хто і в якому поряд­ку прийняв конституцію і, по-друге, містить коротку характерис­тику умов і мотивів прийняття конституції та мотивів, які при цьому переслідуються. Тобто преамбула конституції має концеп­туальний характер.

Преамбула Конституції України декларує: «Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираю­чись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським наро­дом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнен­ня громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усві­домлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, по­передніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, приймаємо цю Конституцію — Основний Закон України».

Преамбула Конституції України 1996 р. визначає основні ці­лі, задля досягнення яких було прийнято цю Конституцію, а саме: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміц­нення громадянської злагоди; розвиток і зміцнення демократич­ної, соціальної, правової держави.

Нормативну частину Конституції України 1996 р. становить переважно її основна частина, що складається з тринадцяти роз­ділів та 159 статей. Основну частину Конституції України 1996 р. формують групи норм Конституції, що визначають загальні за­сади суспільного і державного ладу; права, свободи та обов'язки людини і громадянина; конституційні основи виборів і референ­думів; правовий статус вищих органів державної влади — Вер­ховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правовий статус прокуратури; систему та функції судів загальної юрисдикції; особливості адміністративно-територіаль­ного устрою України: правовий статус Автономної Республіки Крим; основи місцевого самоврядування; порядок внесення змін до Конституції України.

Розділ І «Загальні засади» Конституції України містить нор­ми, що визначають основи суспільного і державного ладу Украї­ни. Норми цього розділу Конституції України визначають основ­ні напрямки розвитку громадянського суспільства, основні принципи суспільного життя, пріоритети національного право-творення і державотворення, принцип народного суверенітету, права Українського народу, закріплюють форму держави, пріо­ритет людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканос­ті і безпеки як найвищої соціальної цінності, основні напрямки зовнішньополітичної діяльності держави, встановлюють держав­ні символи України тощо.

УII Розділі Конституції ‘ України — «Права, свободи та обов'­язки людини і громадянина» — визначаються основні принципи прав і свобод людини і громадянина, їх загальні та спеціальні (юри­дичні) гарантії ', а також встановлюються громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні, ідеологічні), екологічні та інші права і свободи людини і громадянина в Україні. Цей Роз­діл також включає норми, що встановлюють основні конституцій­ні обов'язки людини і громадянина та гарантії їх виконання.

Чільне місце в структурі Конституції України займає розділ, присвячений виборам і референдумам (Розділ III «Вибори. Рефе­рендуми). Цей Розділ, порівняно з іншими, містить незначну кіль­кість норм конституційного права, але їх положення визначають механізм безпосередньої реалізації народного суверенітету. Зок­рема, йдеться про норми, що визначають вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії та їх основні принципи, а також деталізують суб'єктивне право громадян України брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно оби­рати і бути обраними до органів державної влади та органів міс­цевого самоврядування, закріплене у попередньому Розділі Кон­ституції України. Розділ III Конституції України також визначає юридичний механізм ініціювання всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України (ч. 2 ст. 72), питання обов'язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) та питання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74).

Розділ IV «Верховна Рада України» Конституції України нормативно визначає поняття національного парламенту, поря­док його формування та діяльності, конституційно-правовий ста­тус народного депутата України, структуру та повноваження Верховної Ради України, суб'єктів законодавчої ініціативи, конс­титуційно-правові основи бюджетного процесу, парламентсько­го контролю тощо. Цей Розділ також встановлює національну грошову одиницю — гривню (ст. 99) та основні завдання Націо­нального банку України (ст. 100).

У Розділі V Конституції України об'єднані конституційно-правові норми, що визначають правовий статус Президента України, який є главою держави і виступає від її імені. Зокрема, у цьому Розділі закріплено вимоги до кандидата у Президенти України, порядок обрання Президента України та підстави для дострокового припинення його повноважень, у тому числі й в порядку імпічменту, визначено його повноваження. Важливою є й ст. 107 Розділу V, яка визначає конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України.

Шостий розділ Конституції України — «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» — включає норми конс­титуційного права, що визначають структуру та порядок форму­вання Кабінету Міністрів України, його повноваження, юридичну силу актів Кабінету Міністрів України, а також передає конститу­ційно-правові основи здійснення виконавчої влади на місцях, зок­рема, визначає правовий статус місцевих державних адміністрацій.

Розділ VII «Прокуратура» закріплює конституційно-право­вий статус Прокуратури України, що становить єдину систему. Конституція визначає лише основні конституційні положення щодо завдань Прокуратури України та порядку призначення та звільнення з посади Генерального Прокурора. Організацію і порядок діяльності органів прокуратури, відповідно до ст. 123 Конституції України, визначає спеціальний закон.

Восьмим розділом Конституції України є розділ «Правосуддя», який включає до свого складу норми конституційного права Укра­їни, що визначають основні принципи правосуддя, правовий статус основних суб'єкта правосуддя — Конституційний Суд України та систему судів загальної юрисдикції, конституційно-правовий статус судді суду загальної юрисдикції. Цей Розділ також містить статті, що детермінують порядок фінансування та створення на­лежних умов для функціонування суду і діяльності судді (ст. 130), конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції (ст. 131) тощо.

Найбільш «лаконічним» структурним елементом основної час­тини Конституції України є Розділ IX «Територіальний устрій України». Він містить всього дві статті, які подають основні принци­пи територіального устрою України (ст. 132) та встановлюють сис­тему адміністративно-територіального устрою України (ст. 133).

Важливим елементом структури Конституції України є Роз­діл X «Автономна Республіка Крим», присвячений регулюванню конституційно-правового статусу цієї невід'ємної складової час­тини України. Зазначений Розділ містить норми, що визначають систему органів Автономної Республіки Крим (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Рес­публіки Крим, а також Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим), порядок їх формування та взає­мовідносини з вищими і центральними органами державної вла­ди України, встановлюють право Автономної Республіки Крим тощо.

Два останні розділи Конституції України присвячені механіз­му організаційно - і нормативно-правового захисту Основного Закону. Так, Розділ XII «Конституційний Суд України» визначає правовий статус Конституційного Суду України як єдиного орга­ну конституційної юстиції в Україні. Він включає конституційно-правові норми, що визначають основні функції Конституційного Суду України, порядок його організації та діяльності, правовий статус суддів Конституційного Суду України, встановлює суб'єк­тів звернення до Конституційного Суду України тощо. Розділ XIII Конституції України подає порядок внесення змін до Конс­титуції України. При цьому, процедура внесення змін до Консти­туції України диференціюється залежно від предмета цих змін. Внесення змін до розділів І, III, XIII Основного Закону, в силу їх фундаментального системоутворюючого значення для структу­ри Конституції, передбачає більш складну процедуру, ніж вне­сення змін до інших розділів Основного Закону.

Структура основної частини Конституції України дає підста­ви вважати, що вона в цілому об'єктивізує систему національно­го конституційного права, а структурні елементи Конституції України (розділи) об'єктивно відтворюють основні інститути конституційного права України.

Останнім елементом Конституції України є її прикінцеві та перехідні положення, які за своїм змістом слід відносити до нормативних гарантій Основного Закону, оскільки вони мають на меті утвердити дату прийняття Конституції України як дер­жавне свято та забезпечити комплексну дію Конституції Украї­ни на період повної адаптації чинного законодавства України до положень нової Конституції України. При цьому, слід враховува­ти, що Розділ XV «Перехідні положення» Конституції України на сьогодні фактично втратив свою актуальність, оскільки май­же всі пункти Перехідних положень уже реалізовані.

Водночас, слід звернути увагу, що ст. 160 Розділу XIV «При­кінцеві положення» визначає інший, особливий порядок набуття Конституцією України чинності, ніж це передбачено ч. 5 ст. 94 Конституції України. Якщо закони України, як правило, набува­ють чинності не раніше дня їх опублікування, то Конституція України набула чинності з дня її прийняття — 28 червня 1996 р. Ст. 161 цього Розділу визначила дату прийняття Конституції України державним святом — Днем Конституції України, який сьогодні є одним із найвизначніших і найбільш шанованим наро­дом державним святом.

Структура Конституції України обумовлена і тісно пов'язана Із своїми функціями. Внутрішня побудова Основного Закону є оптимальною юридичною моделлю для ефективного цілеспря­мованого впливу Конституції України на суспільні відносини, що с предметом конституційного права. Ці функції життєво необхід­ні для суспільства, що підтверджує більш ніж двохсотлітня істо­рія існування конституцій у світі.

Функції Конституції України — це цілеспрямовані напрям­ки та види впливу Основного Закону суспільства і держави на суспільні відносини.

Конституція України, як і більшість конституцій світу, є ба­гатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, еконо­мічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) та інші галу­зеві й об'єктні, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції.

Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати:

1) об'єкти її впливу на суспільні відносини;

2) способи і засоби впливу на суспільні відносини;

3) умови впливу на суспільні відносини тощо.

Перший критерій — функції Конституції України за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини. Основними об'єктами впливу Конституції України є основні сфери суспільного та державного ладу, а саме: по­літична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна або духов­на), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно, необхідно роз­різняти такі об'єктні функції Основного Закону, як політична, економічна, соціальна, ідеологічна та зовнішньополітична функція.

Об'єктні функції Конституції України можна класифікувати й за основними інститутами конституційного права, що об'єктиво­вані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конститу­ційно-правового регулювання, що властиві певним групам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції конститу­ційно-правового регулювання основ суспільного і державного ла­ду; прав, свобод і обов'язки} людини і громадянина; форм безпосе­редньої демократії; правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх службових і поса­дових осіб; місцевого самоврядування; адміністративно-територіального устрою України; правового захисту Конституції тощо.

Функції Конституції України слід також розрізняти за спосо­бами і засобами впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Як і для галузі конституційного права в ці­лому, Конституції України властиві, за способом і засобом, такі функції, як регулятивна, установча, охоронна, контрольна, інтегративна (системоутворююча), правотворча, правозастосовча, ін­формаційна, аксіологічна та ряд інших. Наприклад, інтегративна (системоутворююча) її функція полягає в тому, що цей норматив­но-правовий акт є основою системи національного законодавства. За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Більшість функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий ха­рактер. Тимчасові її функції, визначені Перехідними положення­ми (Розділ XV Конституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність.

Поиск по сайту: