Громадянство України і статус іноземців в Україні

Розуміння людини як громадянина є надзвичайно важливим у характеристиці її соціальної сутності, її правового становища як особи, яка має правову належність до тієї чи іншої держави, під­падає під дію її законодавства та узгоджує з ним свою поведінку.

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тих прав і свобод, якими осо­ба може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'яз­ків, що покладені на неї цією країною, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності у особи статусу громадя­нина даної країни. Громадянські й політичні, економічні, соціаль­ні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у ха­рактеристиці правового становища особи.

Громадянином України, як і іншої держави, є не будь-яка лю­дина, а котра проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов'язки — перебуває в особливих правових зв'язках з Україною.

На відміну від населення, сукупності осіб, що проживають на території України і становлять, як було зазначено, демографічну категорію, громадяни утворюють її народ, який є правовою ка­тегорією. Саме український народ відповідно до Конституції України (ст. 5) є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.

Відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Це визначено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 15), у Міжнародному пакті про громадянські і полі­тичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 24).

Зазначене положення міжнародних документів втілено в Конституції України та у Законі України «Про громадянство України» (преамбула).

Громадянство являє собою самостійний конституційно-право-вий інститут. Правові норми, які становлять зміст інституту грома­дянства України, містяться у Конституції України (розділи І, II та ін.), в Законі України «Про громадянство України» (нова редак­ція) від 18 січня 2001 р., в інших нормативно-правових актах Укра­їни, які видаються відповідно до Конституції і названого Закону.

Виходячи із того значення, яке має конституційно-правовий інститут громадянства для кожної людини, суспільства і держави, питання законодавчого регулювання відносин громадянства України належить згідно зі ст.ст. 85 та 92 Конституції України до виключної компетенції Верховної Ради України. Ці функції Вер­ховна Рада здійснює шляхом прийняття на основі Конституції відповідних законодавчих актів.

Зміст громадянства становлять права та обов'язки особи сто­їм нию держави, з одного боку, а з другого — держави по відно­шенню до особи. Ці права й обов'язки виникають та існують V чіі'ячку з поширенням на особу юрисдикції держави. Таке поши­рення поряд з іншими факторами обумовлює набуття особою иравосуб'єктності громадянина у повному обсязі, а також охоро­ну її прав і законних інтересів із боку держави. Громадянські й по­літичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у пов­ному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Правовий зв'язок між особою і державою виникає та існує в си­лу визнання державою даної особи своїм громадянином. Цей зв'язок проявляється у поширенні суверенної влади держави на дану особу, незалежно від місця її перебування — у межах даної країни чи поза її межами. Тому зв'язок між особою і державою є постійним і стійким.

Згідно із Законом про громадянство саме громадянство України визначає правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов'язках. Отже, громадянство — це стійкий правовий вза­ємозв'язок між особою і державою, де обидва суб'єкти мають взаємні права та обов'язки.

Взаємні права та обов'язки особи та української держави пе­редбачають, що громадяни України користуються всією повно­тою прав і свобод та несуть усі обов'язки перед суспільством і державою. Це означає, що громадяни мають неухильно викону-нати нормативні установлення держави, не порушувати прав і за­конних інтересів інших суб'єктів права, не завдавати шкоди нав­колишньому природному середовищу, захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Держава ж охороняє права і свободи громадян, створює належні умови для реалізації ними сіюїх прав і свобод. Держава забезпечує рівність прав громадян її усіх сферах життєдіяльності нашої країни та захист прав і інте­ресів їхніх як всередині країни, так і поза її межами.

Держава відповідальна перед громадянами. Згідно з Конститу­цією України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25).

В Україні охорону прав громадян здійснюють відповідні дер­жавні органи та громадські організації. Захист прав громадян України за кордоном здійснюють від імені держави дипломатич­ні представництва та консульські установи України й безпосе­редньо Міністерство закордонних справ України.

Правове становище громадянина суттєво відрізняється від правового статусу інших осіб, що проживають на території дер­жави (іноземців, осіб без громадянства тощо). Причому статус громадянина зберігає свої особливості і в тому випадку, коли громадянин України постійно або тимчасово проживає на тери­торії іншої держави.

Таким чином, громадянство являє собою певне правове ста­новище особи, яке обумовлено зв'язком, як правило, політично­го характеру, з українською державою, що має своїм наслідком виникнення взаємних прав та обов'язків громадян і держави. Са­ме із громадянством пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін правовідносин, що розглядаються: обсяг прав, обов'язків та взаємної відповідальності держави і громадянина.

Громадянство як правове становище має певні характеристики: по-перше, індивідуальне, документальне, юридичне оформлення громадянства кожної людини (паспорт, свідоцтво про приналеж­ність до громадян України або інший, визначений законодавством документ, який містить вказівку про громадянство людини); по-дру­ге, стійкий характер відносин громадянства; по-третє, двосторонній зв'язок між людиною і державою, що проявляється у певному комплексі взаємних прав, обов'язків та відповідальності, який ба­зується на визнанні та повазі до гідності, основних прав і свобод лю­дини; по-четверте, поширення на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і поза її межами.

Громадянство України як специфічний правовий зв'язок осо­би й української держави засновано на певних принципах, що ви­значені в Конституції України та Законі України «Про громадян­ство України».

У законодавстві України відображені й закріплені такі основні принципи, на яких базується громадянство України (ст. 2 Закону):

• принцип єдиного громадянства;

• принцип запобігання виникненню випадків без громадянства;

• принцип неможливості позбавлення громадянства України;

• принцип визнання права громадянина України на зміну гро­мадянства;

• принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття грома­дянства його дружиною (чоловіком) та автоматичного припи­нення громадянства України одним з подружжя внаслідок при­пинення шлюбу або припинення шлюбу другим із подружжя;

• рівності перед законом громадян України незалежно від під­став, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

• збереження громадянства незалежно від місця проживання громадянина України.

Зазначені принципи є відносно самостійними, і в той же час іюни становлять єдину систему засад, що лежать в основі грома­дянства України.

Одним із перших питань, що виникають при розгляді пробле­ми громадянства України, як і будь-якої держави, є питання про визначення категорії осіб, які є громадянами України.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про громадянство України» гро­мадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошен­ня незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно прожи­вали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релі­гійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колиш­нього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ Укра­їни внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну, якщо на мо­мент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до Зако­нів України та міжнародних договорів України.

Отже, для певних категорій осіб у Законі «Про громадянст­во України» (п. З ст. 3) встановлено спрощений порядок визна­чення їхньої приналежності до громадян України.

Заперечувати ж належність до громадянства України відповідно до Закону «Про громадянство України» фактично можуть лише осо­би, які на момент набрання чинності Законом мали статус іноземних громадян. Усі інші особи, які постійно проживали в Україні на мо­мент набрання чинності Законом «Про громадянство України», тоб­то на 13 листопада 1991 р., визнаються громадянами України.

Згідно з п. 4 ст. З Закону «Про громадянство України» грома­дянами України визнаються особи, які набули громадянство України відповідно до нього.

Набуття громадянства України може здійснюватися на під­ставах, що визначені у ст. 6 Закону, а саме:

• за народженням;

• за територіальним походженням;

• внаслідок прийняття громадянства України;

• внаслідок поновлення громадянства України;

• внаслідок усиновлення;

• внаслідок встановлення над дитиною опіки або піклування;

• внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієз­датною, опіки або піклування;

• внаслідок перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

• внаслідок встановлення батьківства;

• за іншими підставами, передбаченими міжнародними дого­ворами.

Встановлені підстави відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

В Україні, відповідно до ст. 7 Закону України «Про грома­дянство України» (2001 р.), особа, батьки або один з батьків якої на момент народження були громадянами України, є громадяни­ном України. Поряд із цим в Законі зазначається, що особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадя­нином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах прожи­вають на території України і не набула за народженням грома­дянства іншої держави, є громадянином України. Особа, яка на­родилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набу­ла за народженням громадянства жодного з батьків, є громадяни­ном України.

Особа, яка народилася на території України, одному з бать­ків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому нада­но статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадяни­ном України. За цим же Законом (ст. 7) особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які по­стійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України.

Вельми важливим є й положення ст. 7 цього Закону про те, що новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє і оптиків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, і' громадянином України з моменту народження.

Іншою підставою набуття громадянства України відповідно до ст. 6 Закону є набуття громадянства за територіальним похо­дженням. Порядок набуття громадянства за цією підставою ви­значається ст. 8 Закону України «Про громадянство України». Зокрема, особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, іговнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України від­повідно до ст. 5 Закону України «По правонаступництво Украї­ни», а також на інших територіях, що входили до складу Укра­їнської Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Ра­дянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без гро­мадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іно­земне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти, реєструються громадянами України. Ди­тина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї стат­ті) і є особою без громадянства, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальни­ка. Дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за народженням громадянства іншої дер­жави або держав, яке було припинено, реєструється громадяни­ном України за клопотанням одного з батьків або опікуна чи пік­лувальника.

Особливо детально Закон «Про громадянство України» ре­гулює порядок набуття громадянства внаслідок прийняття до громадянства. Іноземець або особа без громадянства зазначаєть­ся в цьому Законі (ст. 9) можуть бути за їх клопотанням прийня­ті до громадянства України.

Прийняття до громадянства, як правило, визначається як на­туралізація або укорінення. Натуралізація — це надання органа­ми державної влади країни громадянства зацікавленій особі на її прохання. У світовій практиці натуралізація є найбільш пошире­ним способом надання громадянства.

Встановлення певних умов, що є обов'язковими для набуття громадянства тієї чи іншої країни, визнається у світі цілком пра­вомірним. Право встановлювати ті чи інші цензи та умови нату­ралізації передбачено, зокрема, Конвенцією про скорочення без-громадянства. Метою встановлення кола певних вимог натуралізації є прагнення захистити інтереси даної держави та забезпечити нормальне входження в нове суспільство людини, яка набуває громадянство.

Пріоритетною умовою прийняття до громадянства є визнання і дотримання Конституції України та законів України, другою — зобов'язання припинити іноземне громадянство або перебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами дер­жав, міжнародні договори з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо вони доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).

При цьому в Законі зазначається, що особи, які є іноземця­ми, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави до органу, що прийняв документи про прий­няття до громадянства України, протягом року з моменту прий­няття їх до громадянства України.

Третьою умовою прийняття до громадянства України є без­перервне проживання на законних підставах на території Украї­ни протягом останніх п'яти років. Але ця умова не поширюється на особу, яка перебуває в шлюбі з громадянином України термі­ном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на закон­них підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні, термін без­перервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм стату­су біженці в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства — на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні.

Четвертою умовою прийняття до громадянства України є отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина ко­лишнього Союзу СРСР зразка 1974 р. відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також осіб, яким на­дано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

П'ятою умовою прийняття до громадянства України є воло­діння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова, звичайно, не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі).

Шостою умовою прийняття до громадянства є наявність за­конних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Водночас, в Законі зазначається, що положення, передбаче­ні п. п. 3-6 ч. 2 ст. 9, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадян­ства України становить державний інтерес для України. Прий­няття до громадянства України дітей, які проживають в Україні і один з батьків яких або опікун чи піклувальник має дозвіл на по­стійне проживання в Україні, здійснюється без урахування умов, передбачених п. п. 1, 3-6 ч. 2 цієї статті.

Законом також передбачено ряд обмежень щодо прийняття до громадянства України. Зокрема, до громадянства України не приймається особа, яка: 1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2) засуджена в Україні до позбавлення во­лі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття суди­мості); 3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визна­но законодавством України тяжким злочином.

Наступною підставою набуття громадянства є поновлення в громадянстві України (ст. 10). За Законом «Про громадянство України» особа, яка після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України не­залежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордо­ном, за відсутності обставин, передбачених ч. 5 ст. 9 цього Зако­ну (обмеження в прийнятті до громадянства України).

Підстава набуття громадянства України внаслідок усинов­лення (ст.ст. 6, 11) полягає в тому, що дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновлять громадяни Украї­ни або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням про усиновлення, незалежно від то­го, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.

Набуття громадянства України внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування (ст.ст. 6, 12) означає, насамперед, що дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і над якою встановлено опіку чи піклування громадян України або осіб, одна з яких є громадянином України, а друга — особою без громадянства, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування. Дитина, яка про­живає на території України та є особою без громадянства або іноземцем і над якою встановлено опіку чи піклування осіб, одна з яких є громадянином України, а друга іноземцем, стає громадя­нином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки або піклування, якщо вона у зв'язку з встановленням опіки чи піклування не набуває громадянства опікуна чи піклувальни­ка, який є іноземцем.

Підстава набуття громадянства України особою, визнаною судом недієздатною, внаслідок встановлення над нею опіки гро­мадянина України полягає в тому, що іноземець або особа без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, визнані судом недієздатними, над якими встановлено опіку гро­мадянина України, набувають громадянства України з моменту набрання чинності рішенням про встановлення опіки.

Підстава набуття громадянства дитиною у зв'язку з перебуван­ням у громадянстві України її батьків чи одного з них (ст.ст. 6,14) полягає в тому, що дитина, яка є іноземцем або особою без грома­дянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

Підстава набуття громадянства дитиною внаслідок встанов­лення батьківства полягає в тому, що у разі встановлення бать­ківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадян­ства, а батьком визнається громадянин України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживан­ня стає громадянином України.

Набуття громадянства дітьми, як правило, не потребує їх зго­ди. Проте набуття громадянства дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їх добровільною згодою (ст. 16 Зако­ну України «Про громадянство України»).

Набувши громадянство України, особа, як правило, перебу­ває в ньому все життя. Але об'єктивно можливо й припинення громадянства України.

Підставами припинення громадянства України є:

1) вихід з громадянства України;

2) втрата громадянства України;

3) припинення громадянства України за підставами, передбаче­ними міжнародними договорами.

Пріоритетною підставою припинення громадянства України с иихід з громадянства України. Ця підстава полягає в тому, що громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кор­дон, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопо­танням одного з батьків разом з батьками з громадянства Украї­ни може вийти і дитина.

Щоправда, Законом України «Про громадянство України» (ст. 18) передбачені певні обмеження щодо виходу з громадянст­ва України. Зокрема, вихід з громадянства України не допуска­ється, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства Украї­ни, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що на­брав чинності і підлягає виконанню.

Втрата громадянства України відбувається, насамперед, як­що громадянин України після досягнення ним повноліття добро­вільно набув громадянства іншої держави.

Крім того, громадянство України втрачається, якщо:

• іноземець набув громадянства України і не подав у порядку, передбаченому Законом, документ про припинення інозем­ного громадянства або декларацію про відмову від нього;

• іноземець набув громадянства України і скористався права­ми або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

• особа набула громадянство України на підставі ст. 9 цього Закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

• громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

Вирішення питань громадянства здійснюється системою органів: Президентом України; Комісією при Президентові України; спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань громадянства; Міністерством закордонних справ України, дипломатичними представництвами та консульськими установами України.

Визначальна роль у вирішенні питань громадянства України належить Президенту України. Відповідно до Закону «Про гро­мадянство України» (ст. 22) Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Зако­ну про прийняття до громадянства України і про припинення гро­мадянства України; визначає порядок провадження за заявами і поданням з питань громадянства та виконання прийнятих рі­шень; затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють пов­новаження щодо осіб, які постійно проживають за кордоном.

Решту питань вирішують спеціально уповноважений цент­ральний орган виконавчої влади та Комісія при Президентові України.

Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади з питань грома­дянства, Міністерством закордонних справ України та їх органа­ми, можуть бути за Законом «Про громадянство України» оскаржені у встановленому законом порядку до суду (ст. 26).

Особи, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб дипломатичних представництв чи консульських установ України у встановлено­му порядку до суду.

Порушення законодавства про громадянство об'єктивно тяг­не за собою юридичну відповідальність. Відповідно до ст. 29 За­кону України «Про громадянство України» посадові та службові особи, які порушили цей Закон, несуть відповідальність у поряд­ку, передбаченому Законом України.

Слід зазначити, що, окрім правового режиму громадянства України, особи, що на законних підставах перебувають на тери­торії України, можуть мати або набувати й інші особисті правові стани чи режими, зокрема, правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок їх в'їзду та виїзду з України регулюється Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянст­ва» від 7 червня 1994 р.

Іноземці та особи без громадянства, що легально перебува­ють на території України, мають ті самі права і свободи та вико­нують ті самі обов'язки, що й громадяни України, за винятком прав і обов'язків, закріплених Конституцією виключно за грома­дянами України. Зокрема, іноземці та особи без громадянства, навідміну від громадян України, не мають ряду політичних прав, в тому числі й виборчих прав, і не несуть такі обов'язки, як відбу­вання військової служби, щорічне подання декларації про свій майновий стан і доходи тощо.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расо­вої та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Окремі категорії іноземців в Україні мають певні юридичні ігоеференції. Так, чинне законодавство України, розвиваючи поло­ження ст. 12 Конституції ‘ України про задоволення державою націо­нально-культурних і мовних потреб українцш, які проживають за її межами, визначило правовий статус закордонних українців. Відпо­відно до ст. 1 Закону України «Про правовий статус закордонних українцш» від 4 березня 2004 р., закордонним українцем є особа, яка перебуває в громадянстві (підданстві) іншої держави, але має українське етнічне походження або є походженням з України.

Задоволення культурно-мовних, освітніх, інформаційних та інших потреб закордонних Українців здійснюється в рамках національної концепції співпраці з українцями, що проживають за кордоном. Закордонні українці мають ті самі права і обов'яз­ки, що й іноземці та особи без громадянства, за винятком спро­щеного режиму в'їзду та виїзду з України. Також, на відміну від іноземців та осіб без громадянства, за видатні заслуги перед Україною закордонні українці можуть бути нагороджені держав­ними нагородами України та відзнаками Президента України.

В останні роки, коли у світі зростає кількість військових, на­ціональних, етнічних, релігійних конфліктів, а уряди ряду неде­мократичних країн світу відмовилися від політичного та ідеоло­гічного плюралізму, збільшується кількість біженців. В окремих випадках біженці обирають місцем свого притулку й Україну.

Закон України «Про біжешдв» від 21 червня 2001 р. визначає бі­женців як осіб, які не є громадянами України і внаслідок цілком об­грунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), на­лежності до певної соціальної групи або політичних переконань, пе­ребувають за межами країни своєї громадянської належності та не можуть користуватися захистом цієї крайш або не бажають корис­туватися цим захистом внаслідок таких побоювань.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і сво­бодами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни Укра­їни — за винятками, встановленими законодавством України. На практиці біженці мають ті ж права й обов'язки, що й іноземці та особи без громадянства.

Поиск по сайту: