АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття місцевого самоврядування

Читайте также:
  1. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  2. Адміністративно-правова наука: поняття, предмет, зміст та система.
  3. Адміністративно-правовий статус громадян: поняття, ознаки, елементи та види.
  4. Адміністративно-правові норми: поняття, ознаки, види та особливості структури.
  5. Акціонерне товариство: поняття і види.
  6. Апарат держави: поняття та структура
  7. Артефакт: поняття і сутність. Коллекція документів як артефакт.
  8. Вибори як основне поняття соціології виборчого процесу
  9. Визначення поняття «філософія».Предмет філософії, методи та її значення.
  10. Визначення, поняття та принципи побудови структури управління.
  11. Визначити відношення між поняттями
  12. Виробничі кооперативи: поняття, види, особливості створення та діяльності.

 

У кожній державі залежно від особливостей її політико-те-риторіального та адміністративно-територіального устрою, фор­ми державного правління та політичного режиму, історичних, національних, географічних та інших особливостей місцеве са­моврядування має специфічну форму та назву.

Із середини XIX століття місцеве управління за ініціативи прусського юриста Рудольфа Гнейста стало називатися «місцевим самоврядуванням». В інших країнах для передачі змісту цього важ­ливого соціально-політичного явища використовуються й інші терміни: «муніципальне управління», «місцева автономія», «тери­торіальна децентралізація», «комунальне управління» тощо.

В основу місцевого самоврядування кожної країни світу по­кладені національні теорії місцевого самоврядування. Найбільш поширеними з них є громадівська (Італія, Франція, Угорщина та ін.) державницька (Китай, Лівія та ін.) та змішана теорії. Зміст кожної з них визначається визнанням пріоритетного суб'єкта місцевого самоврядування — громади та держави або ж дуалізму їх пріоритетності.

Найбільшого поширення у світі набула громадівська теорія, сприйнята більшістю держав Європи. В основі громадівської кон­цепції місцевого самоврядування лежить ідея природних прав те­риторіальної громади, її своєрідного «суверенітету» стосовно дер­жави, яка лише визнає та гарантує природні права територіальної громади. Прихильники цієї концепції розглядають громаду як са­мостійне джерело такої публічної влади, яка не належить державі, а є самостійною публічною владою, так званою «муніципальною».

Водночас, на базі громадівської теорії місцевого самовряду­вання сформувалося дві моделі місцевого самоврядування — англосаксонська (Австралія, Канада, СІЛА та ін.) і континенталь­ного права (Італія, Франція та ін.). Англосаксонська модель пе­редбачає здійснення місцевого самоврядування виключно органа­ми самоорганізації населення на місцях, без будь-якого втручання в цю сферу, а континентальна (романо-германська) — здійснення місцевого самоврядування як суб'єктами місцевого самоврядуван­ня, так і органами державної виконавчої влади на місцях, з міні­мальним втручанням останніх у справи місцевого самоврядування.

В Україні на сьогодні реалізована саме континентальна гро-мадівська модель місцевого самоврядування, основні принципи якої закріплені в Конституції та законах України.

Зокрема, «громадівське» розуміння місцевого самоврядування знайшло своє втілення в Конституції України (ст. 140), Європейсь­кій Хартії місцевого самоврядування 1997 р., згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України, а також у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.

У першу чергу, громадівську концепцію місцевого самовря­дування в Україні закріпив Основний Закон, який закріпив нор­мативне положення про те, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єд­нання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Зокрема, основні ідеї громадівської теорії місцевого самовря­дування були нормативно закріплені в Європейській Хартії місце­вого самоврядування 1997 р., до якої приєдналася Україна. Зміст місцевого самоврядування за Хартією полягає в гарантуванні державою права та реальної здатності територіальних спільнот громадян (жителів) та обраних ними представницьких органів ви­рішувати самостійно, під свою відповідальність певне коло пи­тань, діючи в межах Конституції і законів відповідної держави.

У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. визначається: «Місцеве самоврядування в Україні, — це гарантоване державою право та реальна здат­ність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міс­та — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними гро­мадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіаль­них громад сіл, селищ і міст.

Отже, місцеве самоврядування — це визначене Конститу­цією та законами України право територіальної громади самос­тійно, під свою відповідальність, безпосередньо або через утворю­вані громадою органи вирішувати питання місцевого значення.

Сутність і зміст місцевого самоврядування визначають його принципи — основні засади організації та здійснення місцевого

самоврядування.

Істотними принципами місцевого самоврядування, закріпле­ними у ст. 4 Закону про місцеве самоврядування, є принципи:

• народовладдя;

• законності;

• гласності;

• колегіальності;

• поєднання місцевих і державних інтересів;

• виборності;

• правової, організаційної та матеріальної самостійності в ме­жах повноважень, визначених законодавством України;

• підзвітності та відповідальності перед територіальними гро­мадами їх органів і посадових осіб;

• державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

• судового захисту прав місцевого самоврядування.

Основним принципом, що визначає сутність місцевого самоврядування в Україні є принцип народовладдя, який є похідним від фундаментального принципу народного суверенітету, закріпленого у ст. 5 Конституції України. Умовно можна стверджувати, що народ України як сукупність територіальних громад реалізує народний суверенітет у формі місцевого самоврядування.

Реалізація принципу народовладдя передбачає, що територі­альні громади, відповідно до Конституції та законів України, здійснюють свою владу на місцях безпосередньо (місцеві рефе­рендуми, місцеві вибори, загальні збори громадян, місцеві ініціа­тиви тощо) та через представницькі органи (місцеві ради, сільсь­кі, селищні міські голови).

Принцип законності передбачає, що місцеве самоврядуван­ня в Україні ґрунтується виключно на положеннях Конституції, законів України та підзаконних нормативно-правових актів в ме­жах і порядку, визначених чинним законодавством України. По­рушення законодавства України про місцеве самоврядування тягне за собою конституційну, адміністративну, кримінальну, іноді — цивільну та дисциплінарну відповідальність,

Значущим для організації та діяльності місцевого самовряду­вання в Україні є принцип гласності, який передбачає, що всі суб'єкти місцевого самоврядування здійснюють свої повнова­ження публічно, відкрито. їх діяльність висвітлюється місцеви­ми, а іноді й загальнодержавними ЗМІ.

Принцип колегіальності відображується в організаційно-правових формах діяльності органів місцевого самоврядування. Так, сільські, селищні та міські ради є колективними (колегіаль­ними) виборними і змінюваними органами місцевого самовряду­вання, їх правові акти є результатом колегіальної роботи, зокре­ма, пленарних засідань.

Громадівська модель місцевого самоврядування в Україні не виключає об'єднання зусиль суб'єктів місцевого самоврядування з роботою місцевих органів державної виконавчої влади по здій­сненню загальнонаціональних програм соціально-економічного, культурного розвитку тощо. Співробітництво суб'єктів місцево­го самоврядування з органами держави ґрунтується на такому важливому принципі місцевого самоврядування, як принцип по­єднання місцевих і державних інтересів.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та­кож встановлює принцип виборності органів місцевого самовря­дування. Цей принцип передбачає, що депутати місцевих рад, а та­кож сільські, селищні та міські голови є виборними та змінними.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 р., депу­тати сільських, селищних рад, а також сільські, селищні, міські голови обираються за мажоритарною виборчою системою; депу­тати міських, районних у містах, районних, обласних рад і рад м. Києва і Севастополя — за пропорційною виборчою системою.

Важливим принципом місцевого самоврядування є принципи правової, організаційної та матеріально-фінансової самостій­ності місцевого самоврядування в межах повноважень, визначе­них Законом про самоврядування. Цей принцип об'єднує ряд за­гальних засад, принципів, що мають самостійне значення: принцип правової самостійності; принцип організаційної само­стійності; принцип матеріально-фінансової самостійності.

Принцип правової самостійності органів місцевого самовря­дування та його органів полягає в тому, що вони повинні мати свої власні повноваження, визначені Конституцією або законом. Органи місцевого самоврядування, зазначається в ч. 1 ст. 16 Зако­ну, є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, у межах яких діють самостійно і не­суть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Принцип організаційної самостійності означає, що основні суб'єкти місцевого самоврядування — територіальні громади та його органи — не є елементами державного апарату і не нале­жать до механізму держави. Діючи в межах закону, органи місце­вого самоврядування не підпорядковуються іншим органам, і будь-який адміністративний контроль за їх діями можливий лише для забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування. Державний контроль за діяльністю органів і поса­дових осіб місцевого самоврядування, зазначається також у ст. 20 Закону про місцеве самоврядування, може здійснюватися лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Консти­туцією та законами України, і не повинен призводити до втручан­ня органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення орга­нами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Принцип матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування забезпечує право територіальних громад та утворених ними органів місцевого самоврядування на володін­ня, користування і розпорядження майном, яке є в комунальній власності, що є самостійною, відокремленою від державної, фор­мою власності, а також власними фінансовими коштами, достат­німи, як про це зазначається в ст. 9 Хартії, для здійснення власних повноважень місцевого самоврядування та його органів.

Визначальним організаційно-правовим принципом місцевого самоврядування є принцип підзвітності та відповідальності пе­ред територіальними громадами їх органів і посадових осіб. Цей принцип передбачає, що діяльність представницьких органів і посадових осіб місцевого самоврядування підлягає громадсько­му контролю з боку територіальних громад, зокрема, у формі громадських слухань. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада має право проводити громадські слухання, зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядуван­ня, під час яких члени територіальної громади можуть заслухову­вати їх, порушувати питання та вносити обов'язкові до розгляду пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до ві­дання місцевого самоврядування.

До гарантійних принципів місцевого самоврядування слід від­нести принцип державної підтримки та гарантії місцевого са­моврядування і принцип судового захисту прав місцевого само­врядування.

Зокрема, принцип державної підтримки та гарантії місцево­го самоврядування розвиває нормативні положення ст. 7 і ст. 142 Конституції України. Держава визнає і гарантує місцеве само­врядування та бере участь у формуванні доходів бюджетів місце­вого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самовряду­вання. Держава також гарантує судовий захист прав і законних інтересів місцевого самоврядування.

Існують й інші принципи місцевого самоврядування в Україні.

У своїй сукупності загальні засади місцевого самоврядування в Україні утворюють цілісну систему — систему принципів міс­цевого самоврядування, встановлених Конституцією та закона­ми України.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)