Поняття місцевого самоврядування

У кожній державі залежно від особливостей її політико-те-риторіального та адміністративно-територіального устрою, фор­ми державного правління та політичного режиму, історичних, національних, географічних та інших особливостей місцеве са­моврядування має специфічну форму та назву.

Із середини XIX століття місцеве управління за ініціативи прусського юриста Рудольфа Гнейста стало називатися «місцевим самоврядуванням». В інших країнах для передачі змісту цього важ­ливого соціально-політичного явища використовуються й інші терміни: «муніципальне управління», «місцева автономія», «тери­торіальна децентралізація», «комунальне управління» тощо.

В основу місцевого самоврядування кожної країни світу по­кладені національні теорії місцевого самоврядування. Найбільш поширеними з них є громадівська (Італія, Франція, Угорщина та ін.) державницька (Китай, Лівія та ін.) та змішана теорії. Зміст кожної з них визначається визнанням пріоритетного суб'єкта місцевого самоврядування — громади та держави або ж дуалізму їх пріоритетності.

Найбільшого поширення у світі набула громадівська теорія, сприйнята більшістю держав Європи. В основі громадівської кон­цепції місцевого самоврядування лежить ідея природних прав те­риторіальної громади, її своєрідного «суверенітету» стосовно дер­жави, яка лише визнає та гарантує природні права територіальної громади. Прихильники цієї концепції розглядають громаду як са­мостійне джерело такої публічної влади, яка не належить державі, а є самостійною публічною владою, так званою «муніципальною».

Водночас, на базі громадівської теорії місцевого самовряду­вання сформувалося дві моделі місцевого самоврядування — англосаксонська (Австралія, Канада, СІЛА та ін.) і континенталь­ного права (Італія, Франція та ін.). Англосаксонська модель пе­редбачає здійснення місцевого самоврядування виключно органа­ми самоорганізації населення на місцях, без будь-якого втручання в цю сферу, а континентальна (романо-германська) — здійснення місцевого самоврядування як суб'єктами місцевого самоврядуван­ня, так і органами державної виконавчої влади на місцях, з міні­мальним втручанням останніх у справи місцевого самоврядування.

В Україні на сьогодні реалізована саме континентальна гро-мадівська модель місцевого самоврядування, основні принципи якої закріплені в Конституції та законах України.

Зокрема, «громадівське» розуміння місцевого самоврядування знайшло своє втілення в Конституції України (ст. 140), Європейсь­кій Хартії місцевого самоврядування 1997 р., згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України, а також у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.

У першу чергу, громадівську концепцію місцевого самовря­дування в Україні закріпив Основний Закон, який закріпив нор­мативне положення про те, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єд­нання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Зокрема, основні ідеї громадівської теорії місцевого самовря­дування були нормативно закріплені в Європейській Хартії місце­вого самоврядування 1997 р., до якої приєдналася Україна. Зміст місцевого самоврядування за Хартією полягає в гарантуванні державою права та реальної здатності територіальних спільнот громадян (жителів) та обраних ними представницьких органів ви­рішувати самостійно, під свою відповідальність певне коло пи­тань, діючи в межах Конституції і законів відповідної держави.

У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. визначається: «Місцеве самоврядування в Україні, — це гарантоване державою право та реальна здат­ність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міс­та — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними гро­мадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіаль­них громад сіл, селищ і міст.

Отже, місцеве самоврядування — це визначене Конститу­цією та законами України право територіальної громади самос­тійно, під свою відповідальність, безпосередньо або через утворю­вані громадою органи вирішувати питання місцевого значення.

Сутність і зміст місцевого самоврядування визначають його принципи — основні засади організації та здійснення місцевого

самоврядування.

Істотними принципами місцевого самоврядування, закріпле­ними у ст. 4 Закону про місцеве самоврядування, є принципи:

• народовладдя;

• законності;

• гласності;

• колегіальності;

• поєднання місцевих і державних інтересів;

• виборності;

• правової, організаційної та матеріальної самостійності в ме­жах повноважень, визначених законодавством України;

• підзвітності та відповідальності перед територіальними гро­мадами їх органів і посадових осіб;

• державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

• судового захисту прав місцевого самоврядування.

Основним принципом, що визначає сутність місцевого самоврядування в Україні є принцип народовладдя, який є похідним від фундаментального принципу народного суверенітету, закріпленого у ст. 5 Конституції України. Умовно можна стверджувати, що народ України як сукупність територіальних громад реалізує народний суверенітет у формі місцевого самоврядування.

Реалізація принципу народовладдя передбачає, що територі­альні громади, відповідно до Конституції та законів України, здійснюють свою владу на місцях безпосередньо (місцеві рефе­рендуми, місцеві вибори, загальні збори громадян, місцеві ініціа­тиви тощо) та через представницькі органи (місцеві ради, сільсь­кі, селищні міські голови).

Принцип законності передбачає, що місцеве самоврядуван­ня в Україні ґрунтується виключно на положеннях Конституції, законів України та підзаконних нормативно-правових актів в ме­жах і порядку, визначених чинним законодавством України. По­рушення законодавства України про місцеве самоврядування тягне за собою конституційну, адміністративну, кримінальну, іноді — цивільну та дисциплінарну відповідальність,

Значущим для організації та діяльності місцевого самовряду­вання в Україні є принцип гласності, який передбачає, що всі суб'єкти місцевого самоврядування здійснюють свої повнова­ження публічно, відкрито. їх діяльність висвітлюється місцеви­ми, а іноді й загальнодержавними ЗМІ.

Принцип колегіальності відображується в організаційно-правових формах діяльності органів місцевого самоврядування. Так, сільські, селищні та міські ради є колективними (колегіаль­ними) виборними і змінюваними органами місцевого самовряду­вання, їх правові акти є результатом колегіальної роботи, зокре­ма, пленарних засідань.

Громадівська модель місцевого самоврядування в Україні не виключає об'єднання зусиль суб'єктів місцевого самоврядування з роботою місцевих органів державної виконавчої влади по здій­сненню загальнонаціональних програм соціально-економічного, культурного розвитку тощо. Співробітництво суб'єктів місцево­го самоврядування з органами держави ґрунтується на такому важливому принципі місцевого самоврядування, як принцип по­єднання місцевих і державних інтересів.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та­кож встановлює принцип виборності органів місцевого самовря­дування. Цей принцип передбачає, що депутати місцевих рад, а та­кож сільські, селищні та міські голови є виборними та змінними.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 р., депу­тати сільських, селищних рад, а також сільські, селищні, міські голови обираються за мажоритарною виборчою системою; депу­тати міських, районних у містах, районних, обласних рад і рад м. Києва і Севастополя — за пропорційною виборчою системою.

Важливим принципом місцевого самоврядування є принципи правової, організаційної та матеріально-фінансової самостій­ності місцевого самоврядування в межах повноважень, визначе­них Законом про самоврядування. Цей принцип об'єднує ряд за­гальних засад, принципів, що мають самостійне значення: принцип правової самостійності; принцип організаційної само­стійності; принцип матеріально-фінансової самостійності.

Принцип правової самостійності органів місцевого самовря­дування та його органів полягає в тому, що вони повинні мати свої власні повноваження, визначені Конституцією або законом. Органи місцевого самоврядування, зазначається в ч. 1 ст. 16 Зако­ну, є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, у межах яких діють самостійно і не­суть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Принцип організаційної самостійності означає, що основні суб'єкти місцевого самоврядування — територіальні громади та його органи — не є елементами державного апарату і не нале­жать до механізму держави. Діючи в межах закону, органи місце­вого самоврядування не підпорядковуються іншим органам, і будь-який адміністративний контроль за їх діями можливий лише для забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування. Державний контроль за діяльністю органів і поса­дових осіб місцевого самоврядування, зазначається також у ст. 20 Закону про місцеве самоврядування, може здійснюватися лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Консти­туцією та законами України, і не повинен призводити до втручан­ня органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення орга­нами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Принцип матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування забезпечує право територіальних громад та утворених ними органів місцевого самоврядування на володін­ня, користування і розпорядження майном, яке є в комунальній власності, що є самостійною, відокремленою від державної, фор­мою власності, а також власними фінансовими коштами, достат­німи, як про це зазначається в ст. 9 Хартії, для здійснення власних повноважень місцевого самоврядування та його органів.

Визначальним організаційно-правовим принципом місцевого самоврядування є принцип підзвітності та відповідальності пе­ред територіальними громадами їх органів і посадових осіб. Цей принцип передбачає, що діяльність представницьких органів і посадових осіб місцевого самоврядування підлягає громадсько­му контролю з боку територіальних громад, зокрема, у формі громадських слухань. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада має право проводити громадські слухання, зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядуван­ня, під час яких члени територіальної громади можуть заслухову­вати їх, порушувати питання та вносити обов'язкові до розгляду пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до ві­дання місцевого самоврядування.

До гарантійних принципів місцевого самоврядування слід від­нести принцип державної підтримки та гарантії місцевого са­моврядування і принцип судового захисту прав місцевого само­врядування.

Зокрема, принцип державної підтримки та гарантії місцево­го самоврядування розвиває нормативні положення ст. 7 і ст. 142 Конституції України. Держава визнає і гарантує місцеве само­врядування та бере участь у формуванні доходів бюджетів місце­вого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самовряду­вання. Держава також гарантує судовий захист прав і законних інтересів місцевого самоврядування.

Існують й інші принципи місцевого самоврядування в Україні.

У своїй сукупності загальні засади місцевого самоврядування в Україні утворюють цілісну систему — систему принципів міс­цевого самоврядування, встановлених Конституцією та закона­ми України.

Поиск по сайту: