Склад і структура Верховної Ради України

Склад і структура Верховної Ради України є важливим на­дбанням держави і суспільства протягом останніх років і відобра­женням рівня і напрямів їх розвитку.

Загальний кількісний склад Верховної Ради та її структура визначаються Конституцією України. Згідно з чинною Консти­туцією України (ст. 76) конституційний склад Верховної Ради України — чотириста п'ятдесят народних депутатів України.

Ця кількість народних депутатів обумовлена рядом факто­рів: кількістю населення (громадян) України і виборців, тради­ційною системою виборчих округів, однопалатністю парламенту та рядом інших факторів.

Якісний склад Верховної Ради не передбачається ні Консти­туцією, ні законами, оскільки вибори до неї є вільними і демокра­тичними, проте Конституцією встановлюється ряд вимог до на­родних депутатів України. Зокрема, народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Укра­їні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадя­нин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця су­димість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Конституція 1996 р., на відміну від попередніх конституцій­них актів, значно понизила віковий ценз народних депутатів — з 25 до 21 року — і підвищила ценз осілості — з 2-х до 5-ти років, а також встановила обмеження для осіб, які мають судимість.

Формування чисельного складу Верховної Ради відбувається на основі Закону України «Про вибори народних депутатів Укра­їни», прийнятого 25 березня 2004 р., який передбачив перехід до нової, пропорційної системи виборів. Інші виборчі системи — ма­жоритарна і мажоритарно-пропорційна — вичерпали або не ви­правдали себе. Так, мажоритарна система зумовлює проведення парламентських виборів в кілька турів, а мажоритарно-пропор­ційна не дозволяє сформувати стійку парламентську більшість через наявність значної кількості позапартійних народних депу­татів, що обираються за цією системою.

Ефективність роботи парламенту залежить значною мірою від його структурованості, а вона в свою чергу — від партійності народ­них депутатів. В українському парламенті IV (XV) скликання Плпчько половини народних депутатів (203) — були позапартійни­ми. Найбільше масовими, численними і впливовими в парламенті були такі партії в особі їх фракцій, як Комуністична партія України (56), Регіони України (52), Соціалістична партія України (26). Після ниборів 26 березня 2006 р., які вперше проводилися за пропорцій­ною виборчою системою, ситуація із структурованістю парламенту кардинально змінилася: Партія Регіонів отримала 186 мандатів (32,14%); Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) - 129 мандатів (22,29%); І Іаша Україна — 81 мандат (13,95%); Соціалістична партія України (СПУ) — 33 мандати (5,69%); Комуністична партія України (КПУ) — 21 мандат (3,66%). Отже, нині всі народні депутати Укра­їни належать до політичних партій або блоків політичних партій, що подолали 3-процентний бар'єр. Домінуючими елементами структури парламенту стають парламентська більшість, яка фор­мується у складі коаліції політичних партій (блоків), представлених у Верховий Раді України V (XVI) скликання та парламентська опозиція, представлена народними депутатами України від політич­них партпї (блоків), що не ввійшли до парламентської більшості.

Хоча партійність народних депутатів є основою утворення фракцій, але вона не тотожна фракційності у всіх відношеннях, оскільки фракції нерідко є об'єднанням депутатів, які належать до кількох партій.

Найбільш актуальними проблемами подальшого розвитку і вдосконалення українського парламенту, з точки зору його якісного і кількісного складу, є, зокрема: структуризація біль­шості складу парламенту на партійній основі; представництво в парламенті юристів за фахом, представників інших гуманітар­них професій, жінок, молоді, робітників і селян; вдосконалення виборчої системи з метою забезпечення обрання конституційно­го складу парламенту (450 народних депутатш) у найбільш стис­лі строки; недопустимість одночасного проведення кількох видів виборів; забезпечення значно більшої наступності у складі пар­ламенту в ході кожних виборів, оскільки при оновленні складу парламенту більше ніж на половину, об'єктивно потрібен досить тривалий час (до 1-2 років) для досягнення парламентаріями і парламентом в цілому необхідного професійного рівня.

Ефективність діяльності Верховної Ради залежить як від її складу, так і від її структури. Конституція України 1996 р. в цілому залишили загальну структуру Верховної Ради без зміну вигляді од-ііопшшїііого парламенту, проте значно оновила окремі її інститу­ти. Найбільш істотними новелами української парламентської ре­форми є: припинення існування Президії Верховної Ради України як постійно діючого органу загальної компетенції, перетворення постійних комісій Верховної Ради у комітети Верховної Ради, фор­мування Рахункової палати Верховної Ради, створення інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та ряду інших шс-титутів, зокрема, інститутів найстарішого за віком народного депу­тата для відкриття першого засідання першої сесії' Верховної Ради та для здійснення процедури складання присяги народними депута­тами; представника Президента України у Верховнш Раді та іїшіих.

Покладено початок створенню ряду елементів інфраструк­тури Верховної Ради: видавництва, парламентської бібліотеки, Інституту законодавства, друкованих органів — журналу «Віче», газети «Голос України» та ряду інших.

Відповідно до чинної Конституції України (ст. 88) і Закону України «Про внесення змін до Конституції України» Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради, Пер­шого заступника і заступника Голови та відкликає їх з цих посад.

Голова Верховної Ради України має такі повноваження:

• веде засідання Верховної Ради України;

• організовує роботу Верховної Ради України, координує ді­яльність її органів;

• підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

• представляє Верховну Раду України у відносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

• організує роботу апарату Верховної Ради України (ст. 88 Конституції України).

Голова Верховної Ради України здійснює свої повноваження, передбачені чинною Конституцією, та у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.

Основними галузевими органами Верховної Ради є комітети (табл. 1). Верховна Рада для здшснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повнова­жень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції ‘ України та Закону України «Про комітети Верховної Ради України» в редакції Закону від 22 грудня 2005 р. створює з числа народних де-путатш України комітети Верховної Ради України та обирає голіїз, перших заступникш, заступникш та секретарів цих комітетів.

Основними функціями комітетів, як і постійних комісій, ма­ють бути такі:

І) іаконопроектна робота, яка включає, насамперед, організа­цію розробки за дорученням Верховної Ради чи з власної іні­ціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою;

Таблиця 1. Комітети Верховної Ради України IV (XV) скликання (стішом на 13 липня 2005 р.)

2) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням Дер­жавного бюджету в частині, що віднесена до компетенції ко­мітетів, з метою забезпечення доцільності, економічності та ефективності використання державних коштів;

3) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відпо­відно до Конституції та законів України обираються, призна­чаються або затверджуються Верховною Радою України, за­слуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур; обгово­рення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповід­но до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

4) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій що­до ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод, проектів перспективних програм економічного і соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та ін­ших питань, що розглядаються Верховною Радою України;

5) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції ‘ та законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.

При здійсненні законопроектних робіт комітет, визначений головним з певного законопроекту чи проекту іїпного акта Верховної Ради України, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетш та готує їх на розгляд Верховної Ради України. Головний комітет має право також вносити пропозиції і поправки під час розгляду законопроекту на своєму засіданні.

Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати також тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попередньо­го розгляду питань.

Крім того, для проведення розслідування з питань, що ста­новлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради Украї­ни. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирі­шальними для слідства і суду.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюється законом.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначаєть­ся на посаду і звільнюється з посади Верховною Радою. Верхов­на Рада, здійснюючи парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, заслуховує щорічні доповіді Уповноваженого про стан дотримання та захис­ту прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Рахункова палата створюється для контролю за використан­ням коштів Державного бюджету України від імені Верховної

Ради України.

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміцнення правової їх Кпи, зокрема, оновлення законів про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата та ряду інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; ширше залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради суб'єктів законодавчого, бюджетного, контроль­ного і установчого процесу; забезпечення тіснппої взаємодії Вер­ховної Ради та її органів з іншими органами державної влади, ор­ганами місцевого самоврядування та об'єднаннями громадян.

Поиск по сайту: