Предмет і метод конституційного права

Предмет будь-якої галузі права визначається якостями сус­пільних відносин, що регулюються нормами цієї галузі права. Для конституційного права України також властиве особливе коло суспільних відносин, що є предметом конституційно-право­вого регулювання.

У вітчизняній конституційно-правовій науці проблема предме­та відповідної галузі права тривалий час залишалася малодослідженою. В. Ф. Мелащенко одним із перших у незалежній Україні дослідив питання предмета конституційного права й запропонував розуміти під цією категорією «...суспільні відносини, які виника­ють і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу Украї­ни»¹. Ці відносини В. Ф. Мелащенко поділяв на чотири групи:

1) відносини, які складають основоположні засади народо­владдя, народний суверенітет;

2) відносини, які розкривають побудову, устрій держави як організації влади народу і для народу;

3) відносини, які визначають основоположні засади функціо­нування держави (діяльний, «робочий» аспект держави);

4) відносини, що визначають характер зв'язків між держа­вою і конкретною особою.

На думку Ю. М. Тодики, предметом конституційного права України є насамперед суспільні відносини: встановлення, переда­чі, реалізації державної влади, її розділення і розподілу між орга­нами влади й іншими політичними структурами; встановлення меж державної влади, гарантії прав і свобод громадян. При цьо­му, специфіка предмета конституційного права полягає в тому, що його норми регламентують суспільні відносини, які склада­ються в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній². Подібні точки зору щодо сут­ності та змісту предмета конституційного права висловлюють й інші вітчизняні вчені-конституціоналісти.

Узагальнюючи ці погляди щодо предмета конституційного права, можна стверджувати, що предметом конституційного права України є політичні та інші найважливіші суспільні відносини в Україні. У першу чергу, це — суспільні відносини, пов'язані з осно­вами конституційного ладу України; конституційно-правовим ста­тусом людини і громадянина; формами безпосередньої демократії'; організацією та діяльністю органів законодавчої, виконавчої та су­дової влади і Президента України, контрольно-наглядових та інших органів державної влади; адміністративно-територіальним устроєм України; місцевим самоврядуванням; правовим захистом України; національною безпекою та обороною України.

¹ Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій. - К, 1995. - С. 5.

² Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. - X., 2002. - С. 9.

Переважна більшість суспільних відносин, які є предметом конституційного права, мають політичний характер, але не всі вони підлягають конституційно-правовому регулюванню. Зокре­ма, не можуть бути віднесені до предмета конституційного права суспільні відносини, пов'язані з внутрішньопартійною діяльніс­тю, внутрішньоорганізаційними питаннями діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Предметом конституційного права України є лише ті суспіль­ні відносини політичного характеру, що пов'язані зі здійсненням політичної влади основними суб'єктами володарювання: народом України, державою, суб'єктами місцевого самоврядування. Конс­титуційні процесуальні відносини, що не пов'язані безпосередньо зі здійсненням влади у суспільстві, державі та не визначені поло­женнями чинної Конституції України, не можуть бути віднесені до предмета національного конституційного права.

Водночас, конституційне право України регулює значне ко­ло суспільних відносин неполітичного характеру. Це найважливі­ші суспільні відносини економічного, суспільного, культурного (духовного, ідеологічного), екологічного характеру. Предметом конституційного права, зокрема, виступають суспільні відноси­ни, пов'язані з економічними, соціальними, культурними та еко­логічними правами і свободами людини і громадянина, формами власності, національними відносинами, відносинами в галузі осві­ти, науки та культури, екологічними відносинами тощо.

Суспільні відносини, що є предметом конституційного права, можна виділити з-поміж інших суспільних відносин за певними ознаками. Вони характеризуються наявністю горизонтальних чи вертикальних відносин між суб'єктами конституційного права; колом суб'єктів суспільних відносин, що дозволяє ідентифікува­ти такі відносини як конституційно-правові; об'єктами відносин, що є конституційними цінностями (благами); способами та засо­бами здійснення цих відносин і, найголовніше, важливістю цих відносин для суспільства і держави.

Останню слід віднести до предмета конституційного права, вона визначається не часом та місцем їх виникнення, існування та припинення а, насамперед, визнанням тих чи інших явищ полі­тичного, економічного, соціального, культурного (духовного, ідеологічного) та іншого характеру національними цінностями, пріоритетами, проблемами, загрозами у сфері народного та дер­жавного суверенітету, мови, землі та інших природних ресурсів, національних спільностей, форм безпосередньої демократії, прав і свобод людини і громадянина, основних принципів і порядку ор­ганізації та діяльності органів державної влади, основ місцевого самоврядування тощо. Утім, як уже зазначалося раніше, багато важливих суспільних відносин з тих чи інших причин залишилися поза межами предмета конституційного права України.

Отже, предмет конституційного права — це складне пра­вове явище, представлене системою політичних, економічних, соціальних, культурних (духовних), екологічних й інших, тісно пов'язаних із ними, найважливіших суспільних відносин.

Конституційне право України, поряд із власним предметом, має свій метод правового регулювання. Метод конституційного права значною мірою зумовлюється предметом конституційно-правових відносин, в основі яких лежать владні суспільні відносини політич­ного характеру. Власне, говорячи про категорію «метод конститу­ційного права», слід взяти до уваги, що йдеться не про один метод, а про систему методів конституційно-правового регулювання.

Термін «метод конституційного права» є умовним, оскільки він: а) опосередковує систему методів нормативно-правового ре­гулювання суспільних відносин нормами конституційного права, тобто, під цим терміном слід розуміти сукупність методів консти­туційного права; б) стосується правового регулювання суспіль­них відносин і не існує абстраговано від цих відносин, тобто йдеться про метод конституційно-правового регулювання.

Отже, метод конституційного права, або метод конститу­ційно-правового регулювання — це система способів, прийомів ці­леспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правово­го регулювання.

Метод конституційно-правового регулювання є похідним від методу правового регулювання як способу впливу юридичних норм на суспільні відносини. Йому властиві ті самі загальні озна­ки (кваліфікації), що й методу правового регулювання в цілому. Він стосується тільки юридичних норм; забезпечує єдність пра­вового регулювання; гарантується у необхідних випадках засоба­ми державного примусу; є одним з основних критеріїв поділу норм права на галузі.

Водночас, методу конституційного права властиві й спеці­альні ознаки, що дозволяють розмежовувати цю галузь національного права з іншими, виявляють її особливості, специфічні якості, а саме: регулює найважливіші політичні, економічні, со­ціальні, культурні (духовні) та інші, тісно пов'язані з ними сус­пільні відносини; обумовлений функціями конституційного пра­ва; має, здебільшого, імперативний (категоричний) характер; сприяє реалізації інтегративної функції конституційного права по відношенню до інших галузей національного права; представ­лений сукупністю різноманітних способів (методів) спеціального впливу на конституційно-правові відносини тощо.

Для конституційного права традиційно характерним мето­дом правового регулювання є метод субординації або імпера­тивний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин з верху до низу на власне імперативних засадах. Зокрема, імпера­тивний метод застосовується в конституційному праві при ви­значенні основних принципів організації та діяльності органів ви­конавчої влади.

Утім, імперативний метод або метод субординації в сучасно­му конституційному праві втрачає свої позиції. Це зумовило те, що багато суб'єктів конституційного права не перебувають між собою в імперативно-субординаційних зв'язках. Так, відповідно до Конституції України, місцеве самоврядування на сьогодні від­ділено від держави, а органи та посадові особи місцевого самовря­дування не перебувають між собою у прямих субординаційних зв'язках. Натомість, характерною ознакою сучасного конститу­ційного права стала юридична рівність багатьох суб'єктів консти­туційного права, зокрема, народу України і національних меншин та інших соціальних спільнот; державної влади та місцевого само­врядування; вищих органів державної влади між собою. Навіть відносини між особою та державою на сьогодні втратили імпера­тивний характер. Ці тенденції розвитку сучасного конституційно­го права сприяли активному практикуванню диспозитивного ме­тоду правових відносин, що є предметом конституційного права.

Утім, методи конституційного права продовжують зберігати імперативний характер, що обумовлюється визнанням домінуван­ня в конституційно-правових відносинах двох основних суб'єктів, наділених абсолютним суверенітетом — народу України і укра­їнської держави. Усі інші суб'єкти конституційного права прямо чи опосередковано перебувають у стані субординації з цими суб'­єктами і залежать від народного суверенітету і державного суве­ренітету. Тож для сучасного конституційного права властиво органічне поєднання двох основних методів правового регулювання — субординаційного і координаційного, із домінуванням ім­перативного методу.

Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конститу­ційному праві, є метод позитивного зобов'язання, метод дозволу та метод заборони.

Метод конституційного зобов'язання виявляється в спону­кальному щодо суб'єктів конституційного права характері конс­титуційних приписів. Наприклад, ст. 66 Конституції України ви­значає: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки».

Метод конституційного дозволу знаходить своє норматив­не вираження в положеннях чинного конституційного законо­давства України про міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права. Так, ч. 1 ст. 41 Конституції України за­кріплює: «Кожен має право володіти, користуватися й розпоря­джатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».

Значно рідше в конституційному праві застосовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмежен­ня правосуб'єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприк­лад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукра­їнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

Окрім загальних методів правового регулювання, в консти­туційному праві застосовуються спеціальні методи конституцій­но-правового регулювання, що властиві лише або переважно са­ме цій галузі національного права. До таких методів конституційного права можна віднести, насамперед, метод конс­титуційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організа­ції та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод, зокрема, об'єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах-дифініціях. Прикладом застосування в Україні установлюючого методу є ст. 1 Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, де­мократична, соціальна, правова держава».

Метод конституційного нормування, на думку О. Ф. Фрицького, є характерним для закріплення правового статусу особи (за винят­ком політичних прав) у межах та обсязі конституційного закріплення без конкретизації цього інституту. Не виключається можливість виявлення й інших методів конституційно-правового регулювання.

Загальні та спеціальні методи регулювання найважливіших суспільних відносин, що є предметом конституційного права, пере­бувають у стійких структурно-функціональних зв'язках і утворю­ють систему методів конституційно-правового регулювання, більш відому в юридичній науці, як «метод конституційного права».

Поиск по сайту: